***
У ніч запанувала тиша,
Замріяні приспала явори.
Світити повний Місяць вийшов
Ліхтариком згори.
Там, де кохання нас вінчало –
Наразі вихорів скажений біг.
А на осіннє покривало
Таємно іній ліг.
Благаю чемно сиву пані:
Мені на вії, люба, не сніжи,
Нехай чіпляються листи останні
На мокрі вітражі.
Густішають що миті хмари,
Сніжити прагнуть рясно на зорі.
Безхатько-тиша, мов примара,
Блукає у дворі.
ФАРБИ ПЕРЕПЛУТАВ
Ти, певно, фарби переплутав,
Розфарбував у жовте літо.
Нагодилась осіння смута,
Зів’ялі квіти.
Ти переплутав день із ніччю,
Застряг в тумані падолисту.
Тобі на поміч літню зичу
Росу іскристу.
І павутиння не розплутав,
В які вдягнув серпневі зорі.
Бо осінь знову переплутав
У непокорі.
ТИ ДЕСЬ
Зимові ігри
Украй жорстокі,
Завій полони
І поготів…
Ти десь на півдні
Стрічаєш грози,
А я в неволі
Рясних снігів…
Ти десь, де море
Штормить завзято.
Цвіте мімоза
На втіху всім…
А я – де іній
Мережить душу,
І в’ється з неба
Сріблястий дим…
МОЯ ПЕЧАЛЬ
Яка ж п’янка моя печаль
У спогадах про тебе.
Вже осінь стелить магістраль
З рудого листя в небо.
Вже плачуть клени за вбранням,
За літа таїною.
Не знаючи рахунку дням,
Сумую за тобою.
Летять птахи в південну даль,
Що ж, певно, так і треба.
П’янка отрута – та печаль
У спогадах про тебе.
НЕ ЗАСНУ
Сьогодні знову не засну…
Назовні хиляться тополі,
Про щось шепочуться поволі,
Немов би марять про весну.
Таки сьогодні не засну.
Знов буду думати про Вас…
В кімнаті заблукають тіні
На чорній ночі полотнині.
Годинник відрахує час,
Я буду думати про Вас…
Морфей загляне у вікно,
Приспати лагідно захоче,
До вій торкнеться, залоскоче,
Накине сновидінь рядно.
Та не заснути все одно…
В надії вчути таїну,
Все буду слухати тополі
І думати про примхи долі,
В душі плекаючи весну.
Мабуть до ранку не засну…
ІДУТЬ ДОЩІ
Хотіла я до тебе доторкнутись
Лиш поглядом, та знову йдуть дощі.
Сумні в калюжах клени мріють взутись,
Тополі теревенять про плащі.
Не лагідно навкруж і так сльотаво,
Що через цей небесний водоспад,
До тебе відшукати переправу
Спроможеться моя душа навряд.
Шукай, не знайдеш серед стосів листя
Єдиний шлях із тисяч автострад,
Який прямує в літо пломенисте,
Де цвів колись давно зів’ялий сад.
Штормам осіннім є де розвернутись,
Благаю вітер: тихше, не свищи.
Хотіла я до тебе доторкнутись
Лиш поглядом, та знову йдуть дощі.
ТАКЕ НАСНИЛОСЯ
Кімната. Ніч. Шовкові штори
І я з тобою у вві сні.
Засніжені назовні гори,
Окраєць неба у вікні.
Дрімає кіт на підвіконні,
Натхненно вітер гомонить,
Годинник стереже безсоння,
Чатуючи світання мить.
Ранковий небозвід палає,
Морфея й сліду вже нема.
Твій силует нічний зникає
У світ ілюзій крадькома.
Наснилося таке учора –
Свічок ледь жевріли вогні.
Кімната. Ніч. Шовкові штори
І ти зі мною у вві сні.
ВЕЧІРНІЙ ПАРК
Печаль і сум дощами осінь миє,
Вплітає в коси владно сивину.
Вечірній парк в ліхтарнім світлі мліє,
Немов би знов пригадує весну.
Скучають мокрі паркові алеї,
Де-інде крига сріблом мерехтить.
Вода в калюжах бавиться із нею,
Іржаве листя в прілих стосах спить.
Іду крізь парк, вдихаючи вологу,
Понурий вид схвильовує до сліз.
Сердитий вітер гне вербу розлогу,
Блукає хмарами небесний віз.
Змарніла клумба у зажурі скніє –
В траві дарма шукає таїну.
Вечірній парк в ліхтарнім світлі мліє.
Немов би знов пригадує весну.
ПРОШЕПОЧИ ІМ’Я
Прошепочи моє ім’я –
Гукни ледь чутно крізь роки.
Торкнеться вій сльоза моя,
Та це лиш дощ, що давсь взнаки…
Та це лиш осінь гомонить,
Рудий здійняє буревій…
Вогонь свічі хиткий тремтить,
На склі малює образ твій.
Морфей обійме, наче ти…
У царство снів порину я.
Для нас там зведені мости…
Прошепочи моє ім’я.
ПЕЧАЛЬ ОСЕНІ
Вологий передзимній сад…
Пожухлі мальви серце крають.
Змарніли айстри всі підряд –
Дощі на них морзянку грають.
Без парасолі – ані руш.
Сріблясті краплі прохолодні
Формують бульби із калюж
На все, заради пихи , згодні.
Ледь мла застелить небокрай,
Безхозний вітер враз засвище.
І буде вити, так і знай,
Тужливі ноти на горищі.
Покличе осінь листопад,
Зів’ялий лист впаде на плечі.
Берези сумно стануть вряд
За золотим вбранням, до речі.
м. Суми
litgazeta.com.ua
Прокоментуєте?
