Богдан Лазорак. Як Булгаков брав участь у висилці до Сибіру священників і жителів Дрогобича

0
575

Секретар Булгаков і «різдвяна» секретна папка про висилку в Сибір священників і громадян Дрогобицького повіту Львівської губернії 1915 року

У 2015 році в Державному архіві Львівської області вдалося опрацювати унікальні матеріали про українофобію та врешті й етнофобію російських окупантів у Дрогобичі за період 1915 року.

Стаття під назвою «Секретна папка начальника Дрогобицького повіту капітана Олексія Тілла як аргумент російської українофобії в Галичині (1914-1915), була опублікована у збірнику «Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність / [гол. редкол. Микола Литвин, упор. і наук. ред. Ігор Соляр, відп. секретар Марина Чебан]; НАН України, Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича. – Львів, 2015.– Вип. 26. – С. 339-364.

Як виявилося, «російський Сибір» став символом мучеництва для українців, поляків та євреїв, які населяли Галичину задовго до злочинів НКВС. До того ж архівні матеріали часів І Світової війни сьогодні дозволяють з упевненістю констатувати історичну тяглість методики загарбницької та етнофобської політики рашки ще в часи окупації Галичини 1914 – 1915 рр.

При цьому молодий Булгаков уже тоді мав безпосереднє відношення до вироків щодо українського, польського і гебрейського населення, які відбувалися безпосередньо на Святвечір і Різдво Христове!

На початку Першої світової війни Дрогобицький повіт був одним із найголовніших стратегічних зон у загарбницькій економічній доктрині рашкової імперії, яка в цьому регіоні ґрунтувалася на добуванні нафти, озокериту, газу та лісового масиву Карпат. Російська окупація принесла в наш край тривогу, адже численні джерельні дані містять в собі вістки про існування впродовж вересня 1914 – травня 1915 рр. рашкової етнофобії до місцевого населення (українського, польського та єврейського). Робота секретної воєнно-поліційної служби царату зумовила тюремні висилки мешканців Галичини на далекий Сибір, нищення культурних цінностей і щонайважливіше – блокаду духовно-релігійного надбання українців, засвідчуючи цим “істинну любов до братського народу”.

У Державному архіві Львівської області нам удалося виявити секретну (за своїм цільовим призначенням та змістом) папку документів воєнного часу (січень ‒ квітень 1915 р.), що містить воєнно-поліційні рапорти, оперативні допити, доноси та розпорядження адміністрації начальника Дрогобицького повіту капітана Олексія Олександровича Тілло, який від імені російських окупаційних властей урядував на Дрогобиччині і здійснював виконавчі адміністративні, судові та наглядово-фінансові функції. В оригіналі папка мала порядковий номер – 12 і називалась “Нарадъ Управления Начальника Дрогобычскаго Уэзда, Львовской Губерніи. Бумагамъ по секретнымъ порученіямъ” . Унікальність укладених у папці документів є безпрецедентною і зумовлена рідкістю подібної документації, залишеної російськими окупантами, адже з теренів Галичини основний її масив був вивезений у московські та санкт-петербурзькі архівосховища впродовж 1939‒1941 та 1944‒1954 рр. Дивує й те, що під час урядування президента Віктора Ющенка, а особливо Віктора Януковича значна частина подібних документів за період 1914‒1915 рр., які донедавна зберігалися у львівських архівах, шляхом “офіційного обміну” передано у фонди рашкової федерації. Натомість взамін Україна отримала якісь картини та невелику кількість фото та епістолярію періоду 50‒70-х років ХХ ст. Такі казуси сьогодні мають бути ретельно вивчені, а винні покарані, адже йдеться про історичну памʼять щодо тяглості рашкової українофобії в Галичині впродовж вересня 1914 ‒ травня 1915 рр. Отже, у столітній ювілей від початку Першої світової війни ця проблема є особливо актуальною.

Дрогобич був захоплений перед 10 вересня 1914 року різними частинами ХІ-ї армії рашкової імперії: кінною дивізією генерала Олександра Каледіна та 4-ма полками донського козацького кінно-артилерійського дивізіону і туркестанської кінно-гірської батареї генерал-майора Олександра Багалдина. З інших джерел довідуємося, що в селах біля Дрогобича бої велися з перемінним успіхом принаймні до кінця жовтня 1914 року. Безпосередньо 16 вересня 1914 року у місті було офіційно запроваджено окупаційну владу й адміністрацію, а 19 вересня у дію введено постанову воєнного генерал-губернатора Галичини графа Бобринського, яка була видана у Львові, про нові порядки з приводу окупації краю.

Адміністративно Дрогобич став центром повіту в межах Львівської губернії (разом 16 повітів). Це розмежування повністю збігалося з австрійським адміністративним поділом. Повіт очолював керівник, який мав помічників у адміністративно-господарських і поліційних справах, а повітова канцелярія складалася із секретаря і перекладача. Управління на місцях було повністю реорганізовано з прибічників окупації або ж окупантів. У місті залишено раду і бургомістра, а в селах – посаду війта. Керівником Дрогобицького повіту став Рапота, згодом його замінив капітан О. О. Тілло. Його помічниками були Печковський (адміністративно-господарські питання) і Ф. Ф. Красницький (поліційні і канцелярські справи). Бургомістром Дрогобича призначено Тюніна, а управителем солеварень – М. М. Івасечка. Останній згодом прийняв управу над жупами Сільця, Стебника та Уличного.

Вдалося з’ясувати, що О. Тілло дослужився до звання капітана ще до початку Першої світової війни і принаймні до кінця 1913 року працював на посаді начальника Земської охорони Олькушського повіту Келецької губернії (з центром в м. Кельце). В історіографії про діяльність цього імперського чиновника переважають факти про воєнну кар’єру, без жодних натяків про його участь у процесах нелюдського нищення української культури в Західній Україні.

У цілому за час окупації Дрогобича у вересні 1914 – травні 1915 років найбільше постраждала культура міста, а особливо фонди місцевих бібліотек (навчальних закладів та релігійних парафій), архіву та кабінетів гімназії, шпиталів, будинків сиріт та ін. Наприклад, під час квартирування донського козацтва в гімназії ім. Франца Йосифа І загальні збитки навчального закладу складали 88 717 корон, не враховуючи втрат від знищених бібліотечних збірок.

Поряд із нищенням міської освіти, дрогобицька поліція та спеціальний наряд управління начальника Дрогобицького повіту Львівської губернії організували секретну розвідку, яка була спрямована на пошук інакомислячих та патріотично налаштованих українців, поляків, євреїв та німців. Так, 26 грудня 1914 р. підопічний російських окупантів Михайло Івасівка (вочевидь із числа москвофілів) прибув у парафіяльну церкву с. Стебник для того, щоб слідкувати за поведінкою місцевого унійного пароха о. Олексія (Грицика) . Під час молитов парох виголосив слова за здоров’я “… цісаря Франца Йосифа І”, а в Болехівцях навіть організував спеціальну літургію. Відтак під час Різдвяних Свят ‒ 5 січня 1915 року начальник Дрогобицького повіту капітан О. Тілло (його секретарем працював Булгаков) ствердив наказ із грифом “Секретно” для війта с. Стебник, у якому зобов’язав негайно заборонити о. Олексію (Грицику) церковне служіння у Стебнику як “неимеющему іерархіи”. Зауважимо, що більшість подібних операцій організовувалися в часі Різдвяних чи пасхальних свят, що надто збігається з пізнішими тоталітарними графіками роботи НКВС у 40-х рр. ХХ ст.

7 січня 1915 року капітан О. Тілло наказав своєму помічникові в поліційній частині Ф. Красницькому таємно з’ясувати: “чи дійсно член міської управи Дрогобича, пан Вєжинський, під час захоплення міста російськими військами змінив своє німецьке прізвище Верштляйн на польську Вєжинський і чим це зумовлено?”. Як виявилося, начальник підозрював, що син Вєжинського перебував в особовому складі австрійської армії.

Під час окупації будь-які новоприбулі на посаду мешканці Дрогобича ретельно перевірялися на “политическую благонадежность”. Наприклад, 9 січня 1915 року О. Тілло розпорядився скласти досьє на громадянку міста Марію Ельбівну Берґер, яка прагнула обійняти посаду писаря в міській управі Дрогобича. 31 січня 1915 року за політичні переконання з магістрату було звільнено багаторічних чиновників Вікентія Фільнера та Миколу Кедача (підозрювався в організації польського легіону перед вступом російських військ у місто).

Подібні переслідування супроводжувалися висилкою в Сибірську губернію. Так, 21 березня 1915 року львівський губернатор наказав начальнику дрогобицького повіту відправити в заслання до Сибірської губернії греко-католицького священика с. Горуцька о. Теофілія (Скобельського) “въ виду вредной его деятельности” на період воєнних дій у Галичині.

Публіковані нижче документи уряду начальника Дрогобицького повіту розширюють наші уявлення про методи “виховної” роботи воєнно-поліційних працівників рашкової імперії на Дрогобиччині, які, як виявилося, мало відрізнялися від методів російських окупантів 1939‒1941 рр. та 1944‒1953 рр.

Секретні документи за підписом Булгакова:

1.

Начальник п[овіту]

Секретно.

Війту села Стебник

1/5 січня 1915 р.

Наказую Вам негайно заборонити священику Олексію (Грицику) церковну службу в с. Стебник як такому, який немає на це особливого дозволу духовної ієрархії, аж до [моменту] особливих розпоряджень.

Про виконання цього мені терміново доповісти.

Начальник дрогобицького повіту,

капітан Тілло

Секретар Булгаков

Джерело: ДАЛО. – Ф. 530. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 2.

2.

Начальник п[овіту]

Секретно.

Війту села Стебник

5 січня 1915 р.

У зв’язку із виникненням необхідності прошу Вашу високість у якнайшвидший термін повідомити мені свідчення про службові та моральні якості, а також політичну благонадійність колишнього законовчителя учительської семінарії в м. Сокаль – Олексія (Грицика).

Начальник повіту,

капітан Тілло

Секретар Булгаков

Джерело: ДАЛО. – Ф. 530. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 3.

3.

Начальнику повіту

Секретно

№ 3

7 січня 1915 р.

Помічнику начальника повіту

з воєнно-поліційної частини

Прошу вжити заходів і негласним методом зібрати точні свідчення про осіб, які втекли за кордон і вивезли із собою громадські кошти міста Дрогобича, в магістраті з’ясувати, у кого з них у місті знаходиться нерухома власність і який її склад. Розшукати фотокартки цих осіб. Довідку про цих осіб можна надати поліційному охоронцеві Дем’яну Данилевичу.

Начальник повіту,

капітан Тілло

Секретар Булгаков

8 січня № 3 доручення отримав помічник начальника [підпис].

Джерело: ДАЛО. – Ф. 530. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 5.

Богдан Лазорак, директор Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі»

Джерело: Facebook Богдана Лазорака 

espreso.tv

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я