До 30-річчя НСПУ. Спогади про Миколу Пилиповича Пивоварова

0
147

Військове. Мальовниче гарне село на березі Дніпра, який береже у собі історію скіфів, кіммерійців, запорізького козацтва та славетної Переправи, яка відбулася в часи Великої Вітчизняної війни у 1943 році… З нашим славетним краєм пов’язане геніальне ім’я Тараса Шевченка, який побував у 1843 році у Військовому та Микільському-на-Дніпрі, заповідав себе тут поховати на високих кручах, «де реве ревучий», маючи, певно, на увазі поріг Ненаситець.

Тут народився, ходив до школи відомий літературознавець, критик, дослідник, професор, академік, автор численних літературознавчих критичних досліджень, член НСПУ Микола Пилипович Пивоваров. Завідував кафедрою української літератури у Київському інституті театрального мистецтва імені Карпенка-Карого. Він – легенда, який своїм звитяжним життям науковця, громадського діяча навік прославив свій рідний край. До цього часу зберігається хата, де він проживав. На жаль, його життя обірвалося 13 вересня 1986 року.

Микола Пилипович народився 7 грудня 1910 року в легендарному селі Військовому в родині сільського коваля. Його батьки, які палко любили свою землю, були закохані в українську пісню, легенди, плекали любов у своїх серцях до всього сущого і цю любов передали дітям, Олені та Миколі. Життя майбутнього письменника склалося так, що доводилося багато трудитися і навчатися. Вчився добре. В часи його дитинства та юності школа містилася в окремо розкиданих хатках на вулицях Веселій та Садовій. Коло наукових зацікавлень майбутнього академіка було широким: любив точні науки, літературу, кохався в рідній мові, багато читав. Закінчував шкільне навчання у Микільській-на-Дніпрі школі, пішки ходив за три кілометри, щоби здобувати знання.

Парубок відзначався настійливістю, неабиякою силою волі, сам поїхав до Києва і вступив до Київського університету, після закінчення якого, з 1934 року, вчителював, працював викладачем у вузах столиці, науковим співробітником Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні Національної академії наук України,  а незабаром очолив кафедру української літератури у театральному інституті ім. Карпенка-Карого. Ім’я його було знане далеко за межами України. Йому належать численні відкриття в літературознавстві, глибинні дослідження творчості українських письменників дожовтневого періоду, російських та зарубіжних письменників.

Він випустив десятки наукових книжок-досліджень, сотні літературознавчих статей, рецензій, нарисів, есе. Літературних портретів.

Колеги пам’ятають його енергійним, життєрадісним та доброзичливим чоловіком середнього зросту: очі серйозні, вдумливі, слово мав влучне, гостре. У рідному селі про нього говорили «Мудра людина», «Наша гордість», «Та це ж простий і завжди веселий наш Микола, син Пилипа. Ох, як гарно співає!», «А чули, став членом-кореспондентом Академії Наук!». І люди рідного села раділи за нього. А коли приїздив у відпустку, ця подія ставала святом для всього села. Школярі та вчителі запрошували його виступити у школі, голова сільської ради – перед селянами, а кожна родина прагнула запросити Миколу Пилиповича в гості. Нікому не відмовляв, якщо мав час.. З усіма привітний. Розпитає про життя, дасть слушні поради…

Він мав дружні стосунки з багатьма письменниками, зокрема з учителем української мови та літератури Військової (уже середньої) школи Петром Яковичем Пузиренком, який був позаштатним кореспондентом районної газети «Вперед», написав нарис про рідний край, що ввійшов до антології «Історія міст і сіл Дніпропетровщини».

Кожна праця видатного нашого земляка-академіка – неоціненна, має величезне не лише пізнавальне, а й виховне значення, неповторну наукову цінність в історичному процесі становлення української літератури на літературній мапі світу.

Він автор праць «Панас Мирний – великий письменник-реаліст» (1949), «Літературний рух у Галичині в 30 – 40-х роках 19 століття» (1959), « Панас Мирний. Життя і творчість» (1952), «Юрій Фелькович. Життя і творчість» (1954), «Проза Панаса Мирного 70-х років» (1959), «Фантастика і реальність», «Майстерність психологічного аналізу» (1960), «Панас Мирний. Життєвий і творчий шлях» (1965), «З літопису взаємозбагачення братніх літератур» (1974) та ін.

Мрію, що колись на будинку, де народився і проживав великий майстер слова, видатний наш земляк, що по вулиці Абельханова, встановлять пам’ятну табличку: «Тут проживав академік-літературознавець, професор, науковець європейської величини Микола Пилипович Пивоваров».

Олеся Омельченко

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я