Ігор Бондар-Терещенко. Наші на острові

0
306

Таїсія Наконечна. Побачити Париж. – Парасоля, 2022

…Не так давно вважалося, що будь-яка «незвичність» сповідальної жіночої прози має не «жанровий», а суто «побутовий» характер, і всі щоразу раділи успішному симбіозу лірики та прагматики у вітчизняній словесності. Адже всіх хвилювало лише гіпотетичне питання про те, що робити, якщо на Захід виїжджають не з метою розважитись чи відпочити, а прогодувати залишену в Україні родину. Обов’язково згадувався безробітний чоловік, який безвільно розводив руками, докоряючи рідному урядові, який прирік на злидні, і оплакувалися покинуті діти українських заробітчан. Якихось практичних рекомендацій при цьому, на жаль, не давалося. Здається, збірці оповідань «Побачити Париж» Таїсії Наконечної такого вже не закинеш.

Воно й зрозуміло – змінилися часи, виросло «благополуччя» народу. Точніше, ставлення до Заходу як годівниці. «Світ, на який мешканці «материка» дивляться почасти зверхньо, часом, вороже, звинувачуючи у зраді і всіляко заперечуючи право «острів’ян» на позицію в будь-чому, що має стосунок до України», — уточнює авторка, яка сама мешкає «на островах». Можливо, саме тому цілком «кінематографічні» історії з її збірки складаються в колекцію образів, вписуючись вже не в скінченну «книгу плачів», а в цілком популярний «західний» тренд представлення того чи іншого міста у згаданому жанрі. На зразок «Берлін, я люблю тебе» і таке інше.

«Побачити Париж» — це спроба познайомити українців з «материкової України» з особливостями життя на «островах», — дізнаємося ми про мету видання збірки. — Дія більшості історій відбувається до 24 лютого, але такі або схожі сюжети могли б мати місце і нині. Хіба що тепер кілька мільйонів тимчасово переміщених українців можуть спостерігати все своїми, а, часом, і переживати на власній шкірі».

Хай там як, але міст, де живуть, працюють, кохають і зраджують героїні, у цій збірці багато, і країн, куди їх заносить, так само – Італія, Франція, Бельгія. Єва в «Чао, донечко!», Неля і Маша в «Божій справедливості», Ліна з «Чому?», або шатл Чернівці-Брюссель», Валентина з «Клітки», Тетяна з «Рідної країни», Оля з «Доґі», Алла з «Баварських сосисок», Оленка зі «Свого», пані Міля з «Побачити Париж». Іноді здається, що для деяких з них мало змінилося навіть закордоном, і все те, що стається в якій-небудь Барселоні, цілком могло трапитися у рідному Житомирі. Тобто їдучи у далекі світи, люди беруть із собою себе, і це зрозуміло. Як-от, наприклад, в історії з Машею в одному з оповідань. «- Ти чула, що сталося з Машею? — запитала Вірця в передчутті. — Ні, Вірцю, не чула і не хочу. Вже раз вийшла крайня, доста мені всього і без цих пліток. — Та то не плітки, Нелю, а правда. Слухай! І Вірця продовжила свою історію, а Неля продовжила її неохоче слухати. — Машин чоловік, Толік, звідкись дізнався про її італійські пригоди. То не ти випадково? — спробувала Вірця пожартувати, але з Нелиного погляду одразу зрозуміла всю недолугість цієї спроби. — Таке я чула. Толік звідкись ся дізнав або й нє. Так чи не так, але він казав, що приїхав, аби зробити Маші сюрприз. Сюрприз вдався — правда, не лише для Маші. Шофер Андрій підвіз його прямо під Машині двері, Толік постукав, Маша відкрила і чуть не заніміла. Толік тоже занімів, бо повидів Пепе, що мирно спав у Машиному ліжку. Бідний італієць потім два тижні лікував побої в лікарні у Мілані. Може б і не зібрали його, якби шофер не пішов їх розбороняти. У Машин бік Толік навіть не глянув, і з того часу ні одного разу з нею не виходив на зв’язок. Так і поїхав додому тим самим бусом, яким приїхав».

То чий же це, спитаймося, колективний портрет? Відповідь неоднозначна. З одного боку, всі героїні у збірці — з України, причому з різних її регіонів. Але хіба лише їхнє життя у приймах, заробітчанство, побутові проблеми і сімейні негаразди – це їхні «характерні» риси? Може, це специфіка того чи іншого міста, куди вони потрапляють? Або ставлення тамтешніх людей до емігрантів? Чи відношення до них нашого люду? У будь-якому разі, вирішувати читачеві, але ясно одне – це вже не звичні бідкання на «заробітчанську» тему, а привід філософського осмислення проблеми, яка, безперечно, існує у закордонному «раю» наших «острів’ян».

litukraina.com.ua

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я