Скільки літ по тобі в борні!
Скільки в Лети просили милостей?
Ти ненавидів: і в мені
Залишилось те.
Шаленів, закипав нутром,
Припадав до подолу грубого,
А мені — під моїм ребром —
Серце зводить кріпкою тугою.
Випікав тобі очі страх,
Голод їв тебе десь на Хортицях…
А мені у холодних снах
Хліба хочеться!
Ти доп’яна спивав журу
Скрипки у полохливих потемках.
А я в руки смичок беру —
Й плачу подумки…
Грай же, пращуре, свій мотив,
Сагу вічного й неминучого!..
Те, чим гралася доля, — тим
Я й озвучую.
Зі збірки «Гравітація слова»
Ілюстрація — Olena Zavitailo
facebook.com/yulia.berezhkokaminska
Прокоментуєте?
