Юлія Овсяник: Тисячі світлин про Шептицького

0
326

Науково-популярне видання «На скелі віри» називають книгою-епохою. Це перша спроба подати історію Української Церкви в документах, матеріалах та ілюстраціях.

Центральна постать книги – митрополит Андрей Шептицький. На разі, це і найповніша біографія владики, хоч і представлена у формі альбому з нотатками. Автори книги – св.пам. Оксана Гайова та Михайло Перун – не обмежилися лише періодом життєдіяльності Шептицького, а показали всю історичну тяглість Української Церкви, починаючи від VIII – IX століття. Над проєктом працювали понад шість років.

«На початку 200-х років, коли тривала праця над «Пастирськими посланнями» Андрея Шептицького, св. пам. владика Михаїл Гринчишин подав ідею фотоальбому, який був би присвячений митрополиту. Господь покликав владику Михаїла у вічність, а його останнє прижиттєве писане слово стало Вступом до книги «На скелі віри. Митрополит Андрей Шептицький», – розповів про зародження альбому співавтор Михайло Перун.

Альбом умовно поділено на три частини, кожна з яких має історичну передмову. До світлин автори подали тематичні нотатки. Чимало матеріалів опубліковано вперше. Використані оригінали світлин і документів історичних архівів, наукових інституцій, музеїв України та діаспори, а також 20ох привтаних збірок. Всього майже 1800 світлин. Співпрацю двох видавництв – «Артосу» Фундації «Андрей» та «Апріорі» – визнали «Книжкою року 2019».

Відзнаки  науково-популярного видання «На скелі віри».

«Це видання унікальне не тільки тому, що якісно зроблене, велике, а й тому, що поєднує, здавалося б, методологічно непоєднувані речі, – пояснює завідувач кафедри богослов’я Українського Католицького Університету Віктор Жуковський. – З одного боку, дає розгорнуту панораму історії Церкви, починаючи від джерел.  Це дуже оправдано, бо оцінювати роль митрополита у вузьких часових межах буде неправильно. З іншого боку, альбом дає можливість зануритися в мікроісторію: конретику людини, її середовища, пов’язаних з нею подій, заходів. Друга специфіка – це джерельний матеріал: ми дивимося фотографії, читаємо статті, пов’язуємо одне з іншим. Здавалось би, популярне видання, однак – це серйозна наукова праця. Систематична, структурована, яка стане в пригоді джерелознавцям, науковцям, що будуть досліджувати митрополита. Однак ще одна унікальність, що науковість цієї книги не заважає пересічному читачеві  зануритися в неї сповна. По-третє, альбом чітко показує митрополита Андрея як церковного лідера. Так, представлені його організаційні здібності, меценатство, монаше життя, різні види діяльності, однак все це становить одну картину – церковного лідерства. Переглянувши альбом, ми розуміємо, що всі інші ролі випливають з домінантної, а саме – ролі Слуги Божого, молільника, церковного місіонера», – додав Віктор Жуковський.

Альбом «На скелі віри» складається з 15 розділів.

1 . «Віра батьків» – про християнізацію теренів сучасної України.

«Легендарна розповідь у «Повісті временних літ» подає святого Андрія Первозванного, як першого з апостолів, хто проповідував слово Боже на Київських пагорбах. Перші віруваня на українських землях сягають 8-9 століття. Ми намагаємося подати в альбомі всі артефакти, які окреслюють цей період: хрещення святого Володимира Великого і основні моменти із запровадження християнства на Русі. Далі – Берестейська Унія, яка була покликана знайти рівновагу між католицьким обличчям Київської Церкви та її слов’янсько-візантійською спадщиною. Є можливість побачити відскановану оригінальну грамоту про проголошення Берестейської Унії серед учасників собору у  Бересті, нині це Білорусь. Це рукопис, писаний на пергаменті 1596 року», – розповів Z упорядник альбому, доктор наук соціальних комунікацій, керівник Фундації «Андрей» Михайло Перун.  

У «Вірі батьків» докладно згадується святий Йосафат Кунцевич. Із оригінальних публікацій авторам вдалося розмістити роботу художника Іллі Рєпіна (1893) «Проповідь Йосафата Кунцевича», яка зберігається у Вітебському обласному краєзнавчому музеї. Далі документи, пов’язані із знищенням греко-католицької Церкви на Правобережжі. Закінчується розділ портретами Київських та Галицьких митрополитів.

2. «Слідами славних предків». Роман Марія Александр Шептицький – таке повне світське ім’я митрополита – показаний, як європеєць, поліглот, прихильник удійності, екуменізму, Мойсей поневоленої нації, тихий будівничий Української Церкви та новітньої української держави. Автори книги роблять докладний огляд шляхетної родини Шептицьких.

 «Починаємо від єпископа Варлаама Шептицького, який був архимандритом Унівської лаври і відновив там видавничий осередок між 1636-60ми роками. Згадуємо двох будівничих святоюрського комплексу: Атанасія та Льва Шептицьких, показуючи важливі твори, які були намальовані для собору, наприклад, ікону «Юрія Змієборця» Луки Долинського. Генеалогія родів Шептицьких і Фредрів подана в таблицях. Можна побачити свідоцтво про їхнє одруження, імператорський документ, наданий Іванові Кантію Реґілію Шептицькому в 1872 році. Найбільше мене вразила світлина, де 4-літній Роман Шептицький сидить на поні», – зізнається Михайло Перун.

Тут також можна знайти рукопис, який написав брат Андрей Шептицький на підтвердження складених ним вічних монаших обітів та єрейських свячень у 1892 році.

3. «Архипастир». У цій частині альбому добре видно, що владика Андрей був посланий Богом тоді, коли потрібні були винятково здібні та сильні характером душпастирі та провідники. Тому його архипастирське служіння подано в деталях: спершу,  як єпископа Станиславівського, а потім вже як архиєпископа Львівського, митрополита Галицького, єпископа Кам’янець-Подільського. На фотографіях: архиєрейські ризи, жезл, антимінс, перші архипастирські послання. Цікавими будуть читачам і світлини з духовенством при відвідуванні парохій, особливо за межами Галичини.

«Показуємо його ревну душпастирську опіку над українцями Північної Америки, Аргентини, Бразилії, Канади, Західної Європи і подорожі митрополита до тих країн, організацію духовної опіки та служіння Церкви», – підсумовує Михайло Перун.

Упорядник  науково-популярного видання «На скелі віри» Михайло Перун з благословенням від владики Ігоря.

4. «Великий чернець. Засновник і Покровитель монаших чинів і згромаджень». Великий ілюстрований розділ, який свідчить про розквіт чернечого життя в Україні в добу Праведного. Андрей Шептицький, як відомо, починав свій священничий шлях з монастиря святого Василія Великого (з 1932 року в Україні має назву «Василіянський чин святого Йосафата»). Ілюстрації цього розділу присвячені усім монастирям, де працював та відзначився митрополит. Наприклад, у 1898му отець Андрей Шептицький був ігуменом монастиря святого Онуфрія у Львові; у Крехівському монастирі у 1901-1902 роках він написав свої перші пастирські послання як митрополит Галицький; у 1926 році брав участь у дослідженні фресок церкви святого Онуфрія Лаврівського монастиря, перебував і у монастирі св. Юрія в Кристинополі, де викладав моральне та догматичне богослов’я для василіянських студентів. Фактично відновив східне монашество Студійського уставу.  Для цього віддав ченцям митрополичу резиденцію в Уневі у 1919 р. На його запрошення в Україну прибули монахи Згромадження Найсвятішого Ізбавителя –  оо.Редемптористи. Владика допоміг їм звести ювенат на Збоїськах, потім – монастир у Львові.

«Робимо зріз жіночих монастирів: сестер василіянок в Галичині та на поселеннях; служебниць Непорочної Діви Марії; студиток (Святопокровський жіночий монастир студійського уставу); згромадження сестер святого Вінкентія, які на запрошення митрополита у 1925 рокці приїхали до Львова та працювали в Народній лічниці; Згромадження сестер Пресвятої Родини, якому у 1926 році затвердив першу конституцію; згромадження сестер святого Йосафата; сестер Мироносиць»,  – пояснює упорядник.

5. «Духовні навчальні заклади». Здобувши свого часу високу європейську освіту, митрополит розуміє, яку роль відіграє навчання духовенства. На місці свого першого єпископського служіння в Станиславові розбудовує Духовну семінарію. З 1925 року польська влада (після конкордату з Апостольською Столицею) дозволяє власне католицьке шкільництво аж до академічного. Тим скористався митрополит і заснував Малу Семінарію у Львові.  У 1929 році на базі Львівської семінарії Святого Духа створив Греко-Католицьку Богословську Академію, спадкоємцем якої є УКУ.

«Подаємо статути цих освітніх закладів, світлини з посвячення каплиці (роботи Петра Холодного), планшети випускників семінарії різних років, фото, де зображено побут семінаристів тощо. Наукові праці: переклади святого Василія Великого, які у 1929 році зробив митрополит, та багато інших важливих наукових ініціатив. Окремий підрозділ має назву «Благовісник єдности». Тут ми повідомляємо читачеві, що митрополит Андрей заснував низку унійних зустрічей під назвою «Велеградські з’їзди». То були міжнародні зустрічі богословів у Велеград в Муравії, у  місійному осередку святих Кирила і Методія: у 1907, 1909, 1911, 1924, 1927, 1932, 1936 роках. З’їзди були присвячені ідеї плеканню з’єднання Церков, передусім слов’янських народів католицького та православного віросповідань», – доповнює Михайло Перун.   Також, митрополит Андрей був учасником «Малінських бесід» – неофіційних зустрічей католицьких та анґліканських богословів у Бельгії.

Михайло Перун презентує науково-популярне видання «На скелі віри».

6. «I polis pneumatiki… – християнською душею обдарована держава».  З пастирського послання «Наша державність» (відоме під назвою «Як будувати Рідну Хату»): «Влада – це служба. Хто має владу, мусить дбати про тих, кому служить». «Ідеалом нашого національного життя є наша рідна всенаціональна хата – Батьківщина… Українська Держава, наділена християнською душею». Особливу увагу в розділі про Шептицького і українську державність автори надали темі УСС, Голодомору, генерала УГА Мирона  Тарнавського, контактів із Симоном Петлюрою, порятунку євреїв.

«Митрополит у 1933 році  написав дуже сильне пастирське послання «Україна в передсмертних судоргах», де разом з усім єпсикопатом УГКЦ гостро засуджує диктатуру радянської влади: «На вид таких злочинів німіє людська природа, кров стинається в жилах….». Детально описана рятункова акція євреїв. Згадано львівського рабина Єхескіля Левіна, його сина Курта Левіна, ексміністра закордонних справ Польщі Адама Ротфельда, сестру Марію Ляхер. Думаю, нікого не залишить байдужим документ від 14 грудня 1943 року: це наказ командувача СС у Галицькій області про присуд смертної кари для 55 осіб, котрі брали участь у заборонених українських організаціях і переховували євреїв. Наприкінці наказу написано: вирок 30 виконано. Такі плакати були розвішені по Львову», – провадить далі упорядник альбому.

«Я подивляюся, коли читаю пастирські послання митрополита Андрея, наскільки він добре розумів і знав хід світової історії, – каже доктор історичних наук, професор, академік НАНУ Степан Павлюк. – Вивчавючи греко-римську добу, він добре володів принципами, як формується справедливе, правильне, гуманне суспільство. Кожна його проповідь проникнута аспектом державо- та націотворення. Митрополит, маючи високі європейські студії, досокнало володів історією рідного краю. Наполягав, що найвищою і найміцнішою клітиною суспільства мусить бути громада, бо в громаді чиниться життя. Стан громад повинні дуже уважно забезпечувати духівники… Автори альбому мали на меті створити образ Шептицького на достовірних і щонайякісніших документах. А що є найбільш достовірним документом? Це фотографія. У цій книзі простежується, який митрополит  був нестандартний: величний, ніжний, уважний, коли йдеться про діточок-сиріт: викликають сльози листи, в яких діточки дякують своєму таткові. Захоплений я і тими текстами, де владика спілкується з Римом, де йому надають певних висот духовних. Їх можемо бачити майже в оригіналі, бо це факсимільне відображення в книжці. І наукові, і от такі приватні документи, як листи, – усе це вклали у фундаментальну, прекрасну, епохальну книгу».

7. «Митрополит Андрей – опікун і добродій молодіжних організацій». Праведний Андрей Шептицький значну частину свого життя присвячував молоді. Особливу зворушлива частина альбому, де подано листи врятованих ним дітей-сиріт. У 1921 році митрополит звернувся до папи Венедикта XV, духовенства США і Канади з таким листом: «Ціла наша провінція є знищена варварствами чотирьох воєн. З 1914 до 1920 року не було року, щоб через наш край не переходили якісь армії. А кожен прихід значив для краю нове знищення. Ми маємо вже коло 20 тисяч сиріт що нема кому ними зайнятися. Ми організували двадцять сиротинців, але досить тяжко найти і дати дітям все, що є конче до життя…» Митрополит також всебічно підтримував та розвивав українську організацію «Пласт», подарувавши їм землю в Підлютому. З кожної вирубки лісу давав кошти, щоб пластова молодь мала можливість всебічно і патріотично виховуватися. У 1930 році з ініціативи митрополита було засноване товариство українських студентів-католиків «Обнова». В 1933 році у Львові відбувся великий здвиг «Української Молоді – Христові». Світлини з цієї та інших подій також зафіксовані в альбомі.

Михайло Перун презентує науково-популярне видання «На скелі віри».

8. «Просвіта». Про цей відтинок часу і діяльності митрополита альбом розповідає таке: у 1895 році товариство «Просвіта» придбало кам’яницю на площі Ринок, 10, де був палац Любомирських. Тут розташувалися ще й інші українські товариства: «Руська бесіда», «Клуб русинок», «Боян», «Ватра», «Дністер», запрацювали книгарні НТШ, а з 1932 року і книгарня «Просвіти».  У1905 році на сесії австрійського парламенту митрополит Андрей Шептицький вимагав заснувати Український університет.

«Звичайно, цікаво переглянути матеріали про співпрацю архипастиря і всіх цих інституцій, участь його у різних мистецьких заходах. Та перчиком розділу є цікаве відкриття: у березні 1942 року українська спільнота відзначала столітній ювілей композитора Миколи Лисенка. Невідомо, яким було би це свято, якби п’ять років перед тим владика Андрей не придбав у тодішнього власника та київського видавця Владислава Ідзіковського манускрипти. Це було 350 творів композитора. Митрополит також викупив авторські права на твори: Кирила Стеценка, Олександра Кошиця, Якова Степового, Павла Сениці, Петра Ніщинського, Владислава Заремби – всього майже 600 музичних творів. Цей набуток коштував йому 11 тисяч злотих. В такий спосіб Шептицький врятував рукопсину спадщину Миколи Лисенка, бо фірма Владислава Ідзіковського переїхала до Варшави, і будинок, де вона знаходилася був вщент знищений під час бомбардування Києва у 1944 році. Викуплені нотні матеріали митрополит передав до книгозбірні «Студіон», яка була заснована 1909 році. Упродовж тридцяти років це була одна з найбільших і найбагатших українських наукових бібліотек міжвоєнної Галичини», – розповів Михайло Перун.

9. «Меценат. Покровитель і знавець мистецтва». 23 лютого 1905 року митрополит заклав приватну фундацію під назвою «Церковний музей». 1908 року нотаріальним актом затвердив статут музею уже як наукової фундації. 29 серпня 1911 року цісарсько-королівське намісництво у Львові схвалило нову назву інституції «Національний музей у Львові». Доктор Лонгін Цегельский на відкритті музею 13 грудня 1913 року сказав пам’ятні слова: «Заснування музею – навіть, якщо би нічого іншого митрополит не зробив, ставило б його в лави найкращих синів України». В альбомі можна простежити, як крок за кроком під вправним очільництвом Іларіона Свенціцького розвивався Національний музей. Серед світлин — врятовані ікони полянського ансамблю церкви Покрову Пресвятої Богородиці. Окремий блок присвячений Богородчанському іконостасу видатного Йова Кондзилевича. У 1913 році  митрополит придбав у відомого німецького історика і колекціонера Карла Адольфа Менцеля збірку графіки. Ті твори репрезентують мистецтво видатних італійськх, німецьких, австрійських шкіл XVII-XIX століття. Увесь спектр культури: як української, так і європейської, що зберігається у музеї, митрополит передав у дар українському народу.

10. «Медицина. Охорона здоров’я». Яким промовистим є факт, що митрополит Андрей однаково сильно вболівав, як за духовний, інтелектуальний розвиток своєї пастви, так і за її здоров’я. У 1903 році віддав у найм благодійному товариству «Народна лічниця», яке створив доктор Євген Озаркевич, свою посілість на вулиці Петра Скарги, 4. Це була перша спроба відкрити лікарню, де українські лікарі працювали як волонтери, лікували тих, кому було це вкрай необхідно, бо тоді у Львові не було власне української лікарні. У 1927 році владика Андрей закуповує додаткову ділянку для будівництва цілодобової лікарні. Через рік жертвує першу суму на її будову – 5000 доларів, а 14 вересня 1930 року він посвятив наріжний камінь. Того ж самого року лікарня отримала назву імені митрополита Андрея. Сучаснику цікавою буде фотокопія звіту за 1925 рік, скільки осіб було проліковано у шпиталі митрополита Андрея.

Дослідниця Оксана Гайова презентує «Пастирські послання» митрополита Андрея.

11. «Митрополит Андрей і Апостольський престол».  Потреба мати свого постійного представника при Апостольській столиці вникла ще у 1626 році. Тоді київський митрополит Йосиф Веніамин Рутський скерував до Рима свого першого представника – о. Миколу Новака.  Після його смерті наступником став єпископ Рафаїл Корсак. Українська громада мала у Римі свій греко-католицький храм святих мучеників Сергія і Вакха, у якому зберігається Жировицька чудотворна ікона Пресвятої Богородиці. У тому приміщенні була й Українська папська колегія святого Йосафата, пізніше переміщена на пагорб Джаніколо. Усе це, як і поїздки владики Андрея до Апостольської столиці, відображені в альбомі. Контакти та взаємини галицького архиєпископа зі святішими отцями: святим папою Пієм X, Бенедиктом XV, Пієм XII. Матеріали про посвячення наріжного каменя Української Папської колегії св.Йосафата.   

12. «Простіть і прощайте. Наслідник». Між 1 та 5 листопада 1944 року Греко-Католицька  Церква прощалася з митрополитом Андреєм Шептицьким. 5 листопада відбувалися траурні процесії Львовом на чолі з єпископом-коадютором Львівським Йосифом Сліпим.

13. «Голгота. Мовчазна церква». Митрополит не дожив два роки до відомого львівського псевдособору, який ліквідував УГКЦ через насильне возз’єднання з РПЦ, та загнав Церкву у підпілля. Однак Праведний Андрей мав візію щодо діяльності УГКЦ в умовах диктаторського режиму. Вона перегукується з його ранньою іконою, яку він намалював близько 1890 року.

«Твір має назву «Візія історії людства. Христос – хрести».  Саме з цієї роботи починається розділ. Ми з св.п. Оксаною Гайовою завжди радилися, як підписати ту чи іншу світлину в альбомі. Власне, це була остання світлина, над якою ми думали та дискутували разом, бо в той відтинок часу пані Оксана відійшла до Вічності», – згадує Михайло Перун.  – Після цієї ікони ми подаємо «Страсті Христові»  Олени Кульчицької, яка дуже тісно спілкувалася і співпрацювала з митрополитом. Тут є копії відкритих кримінальних справ на митрополита Йосифа Сліпого, архимандрита Климентія Шептицького, єпископа Василя Величковського та багатьох інших.  Короткий фраґмент світлин із сибірського життя поневоленої Церкви та її духовних осіб. Знайдете чимало наочних матеріалів про те, як відбувалося життя УГКЦ у підпіллі. Окремо світлини різних монаших чинів. Завершується розділ святкуванням Тисячоліття Хрещення Руси-України, які відбулися на Ясній Горі в Ченстохові. Це був перший крок до світла, яке починало пробиватися крізь радянські мури».  

Упорядники науково-популярного видання «На скелі віри»Михайло Перун і Оксана Гайова.

14. «Воскресіння». Упорядники згадують втішні слова святого Івана Павла ІІ, звернені у  1990 році до єрархів УГКЦ: «Виходить із катакомб спільнота Божого люду, яку в 1946 було поставлено поза Законом. Таке рішення стало причиною незмірних терпінь, через які пастирі та вірні брали участь у Христовому хресті. Згадуємо сьогодні з найбільшою пошаною всіх тих, хто під час випробувань дав свідчення своєї віри у Христа і святу Церкву. Віримо що їхні жервти та молитви випросили нам ласку цього моменту, цього величного початку».  Цей розділ починається іконою Воскресіння з Богородчанського іконостасу. А також світлиною, де єпископи та священники підпільної греко-католицької Церкви йдуть Кремлівською площею в Москві в 1989 році. У фотофактах відображені перші величезні мітинги в Галичині, зокрема у Львові, де люди з портретом митрополита Андрея виходять для легалізації УГКЦ.  Згадано також першу виставку до 125 ліття з дня народження митрополита Андрея, яку відкрили в Центральному державному історичному архіві України у Львові з ініціативи Оксани Гайової. Цікаві світлини з повернення блаженнішого Мирослава Івана Любачівського. Завершується розділ описом приїзду святішого отця Івана Павла ІІ та ікони новомучеників УГКЦ ХХ століття – духовних дітей митрополита Андрея.

15. «Прослава». Читач не омине оригінальної ікони, яка очолює цей останній розділ. Робота Модеста Сосенка у 1913 році для іконостасу церкви святого Миколая у Золочеві. На іконі зображений апостол Андрій Первозванний, однак лик апостола – це обличчя митрополита Андрея.  Тут подано матеріали різних митців, художників, скульпторів,  які зображували митрополита. Автори книги роблять ще один підсумковий зріз життя владики: від фотографії, де йому 4 роки і він їздить в Прилбичах на поні – до прийняття сану єпископа, митрополичого служіння.

01.11.2020

Джерело: «Збруч»

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я