Комітету з Національної премії України
імені Тараса Шевченка
вул. Прорізна 2, кімн.404,
01001, м.Київ
У літературознавчій книзі «Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління (Історико-літературний та поетикальний аспекти)».К.:Смолоскип, 2019. 589 с. Людмила Тарнашинська на високому рівні академічної гуманітаристики осмислює місце і роль «знакового покоління» творців 60-х ХХ століття, кожен з яких є справді неповторним, виокремлюючись своїм голосом в літературно-мистецькому та науковому світі України тієї доби. Акцентуючи на індивідуальному «Я» як філософсько-психологічній субстанції кожного із досліджуваних письменників та митців, авторка глибоко аргументує як назву першої частини «Я – обернене світові», так і мотивованість означенння того чи іншого розділу/ підрозділів у цій книзі. Приміром, про поетів (Ліну Костенко, Івана Світличного, Василя Симоненка, Василя Стуса, Миколи Вінграновського, Івана Драча, Ірини Жиленко), прозаїків (Валерія Шевчука, Володимира Дрозда, Євгена Гуцала, Григора Тютюнника), вчених, зокрема літературознавців та літературних критиків (Михайлину Коцюбинську, Івана Дзюбу, Євгена Сверстюка, Івана Світличного), художників-малярів (Аллу Горську, Віктора Зарецького, Опанаса Заливаху, Людмилу Семикіну, Галину Севрук) чи кінорежисера (Сергія Параджанова), грунтуючись на змістовій та поетикальній сутності їхніх ідейно-естетичних творінь.
При цьому Людмила Тарнашинська, опираючись на численні праці європейського чи світового рівня учених, скажімо, дослідників проблеми персоналізму (В.Штерн, Е.Шпрангер. Е. Муньє, П.Рікер та ін.), вперше в українському літературознавстві осмислює її, таку проблему, на матеріалі творчості українських шістдесятників, розширюючи і поглиблюючи положення та висновки зарубіжних науковців розмислами з праць українських філософів – Г.Сковороди, П.Юркевича, О.Кульчицького – таким чином уводячи їх до європейського філософського контексту.
Загалом грунтовний аналіз обраних для осмислення справді знакових персоналіїв «на тлі покоління» засвідчує досконале знання авторкою усіх творінь кожного зокрема, вміння по-своєму, свіжо і неперебутньо, не повторюючи нікого, а найголовніше – фахово, побачити і відкрити для реципієнта дивовижну силу краси, правди, безкомпромісності художнього слова на суспільному-політичному тлі, шо аж ніяк не сприяло їхньому творчому зростанню (досить згадати насамперед «дорогу болю» В .Стуса, І. Світличного, В. Симоненка, Є. Сверстюка, І. Дзюби, М. Коцюбинської та ін.). Високий професіоналізм у поєднанні із «сродною працею», коли авторка пише про те, що любить, що знає, «про що не може не писати», дали їй імпульс для відкриття в дослідженні майже кожного із них якогось нового аспекту, нової концепції, ніким не помічених досі (скажімо, глибинне осмислення «натурфілософської антропології художнього світу» Євгена Гуцала, що також вперше введено у вітчизняну науку про літературу).
Багатий словниковий запас ерудита-літературознавця, поповнений прискіпливим осмисленням наукових праць світоглядного, філософського, психологічного плану та вміння його доречно використати при аналізі, відчутні в обговорюваному дослідженні. Авторка толерантна у використанні написаних іншими вченими літературно-критичних статей, студій, дискусійних міркувань .
Доцільність другої частини «З дослідницького архіву: проекції та ретроспекції» не підлягає сумніву. Адже читач має можливість ознайомитися із скрупульозно зібраною і осмисленою періодикою 60-70 рр. про шістдесятництво, із особистими враженнями-нотатками авторки як учасниці конференції на цю ж тему в Інституті літератури НАН України(1997), із її діалога про сучасну літературу з Є.Сверстюком та В.Шевчуком як шістдесятниками, врешті, із власною, авторською «вибраною бібліографіією» «з проблематики українського шістдесятництва» та фотоматеріалами включно, що доповнюють це грунтовне видання. Про незмінний об’єкт наукового вивчення і зацікавлення Людмили Тарнашинської свідчать і раніше видані нею фундаментальні праці «Сюжет Доби: дискурс шістдесятництва в українській літературі ХХ століття. Київ: Академперіодика, 2013. 678 с. а також „Шевченко – поет сучасний”: Прочитання крізь призму шістдесятництва» (К. Видавничий дім «Києво-Могилянська Академія», 2017. 270 с.: 17 др. арк.).
Загалом Людмила Тарнашинська належить до когорти провідних вітчизняних науковців, які визначають обличчя сучасного українського літературознавства. Ерудована, різнобічна вчена з широким світоглядом продовжує найкращі традиції українського класичного літературознавства і водночас успішно освоює новітні методологічні підходи. У її новаторській, оригінальній за будовою праці «Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління (історико-літературний та поетикальний аспекти)», як і в багатьох інших студіях, органічно поєднуються сміливі й притому виважені інтерпретації з прискіпливою увагою до деталей художнього тексту, архівних першоджерел і біографічних фактів. Це дає підстави дослідниці здійснювати широкі і вдумливі узагальнення (приміром, про той же ідейно-естетичний «феномен шістдесятництва») як теоретико-методологічного, світоглядно-філософського, так і історико-літературного характеру. Власне, ці риси дослідницької методології Людмили Тарнашинської, що вирізняються не лише в її науковій праці «Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління (історико-літературний та поетикальний аспекти)», а й по суті в усіх її книгах, сприяли появі в нашому сьогоднішньому літературознавстві та й загалом гуманітаристиці якісно нового рівня осмислення творчої спадщини багатьох українських митців.
Отож, високий рівень літературознавчого мислення, загрунтованість праці на філософсько-психологічному фундаменті зарубіжної і вітчизняної науки та українському літературно-історичному процесі, новаторські методологічні підходи до аналізу персоналій знакового «материка» 60-х та вищесказане – все це дає підстави підтримати наукову працю Людмили Тарнашинської для присудження їй Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Степан Хороб,
завідувач кафедри української літератури Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, доктор філологічних наук, професор
