У XVI столітті з’являються переклади біблійних книг так званою руською мовою, тобто мовою, наближеною до тогочасних діалектів України й Білорусії. Поява цих книг була пов’язана, зокрема, з діяльністю білоруського друкаря Франциска Скорини. Про це повідомляє radiosvoboda.org.
Скориненські видання
У 1517 році Скорина у Празі видав свою першу книгу – Псалтир. Варто відзначити, що Псалтир належав до найбільш поширених книг на Русі, власне, на теренах України й Білорусії. Псалми не лише читали в церкві, їх також співали. До того ж Псалтир належав до книг, по яких вчилися читати. Тому в передмові до своєї Біблії Скорина рекомендує Псалтир тим, хто вивчає руське письмо.
Правда, ця книга була надрукована старослов’янською мовою. Хоча на полях біля основного тексту видавець подав окремі слова для кращого розуміння мовою руською. Значна частина таких його пояснень мала відповідники в чеській релігійній літературі.
Скорина в 1517–1519 роках вже опублікував у Празі низку біблійних книг руською мовою. Зокрема, цією мовою в 1517 році ним були видані книги Іова, Притчі Соломона, Премудрості Ісуса, сина Сіраха. У 1518 році побачили світ книги Проповідника, Пісня Пісень, Премудрість Соломона, Ісуса Навіна та чотири Книги Царств. А в 1519 році Скорина опублікував книги Юдит, П’ятикнижжя Мойсея, Рут, Пророка Даниїла, Естер, Плач Єремії, Суддів.
Усі вони були об’єднані назвою «Библия Руска, выложена доктором Франциском Скориною из славного города Полоцка, Богу ку чти и людем посполитым к доброму научению».
Празькі Скориненські видання виходили в міру підготовки їхніх перекладів, а не в порядку розташування в біблійному каноні. Вони не охопили повного кола старозавітних книг. Зокрема, не були опубліковані книги Маккавеїв та Параліпоменон. Однак сам Скорина в загальній передмові до Біблії радив користуватися ними, вивчаючи священну історію. Тобто ці книги могли були підготовлені до друку, але з якихось причин не побачили світ.
На початку 1520-х років Скорина опиняється у Вільно, де в домі «почтивого мужа Якуба Бабича», бургомістра віленського, спочатку ним була надрукована «Мала подорожна книжка», яка побачила світ, імовірно, в другій половині 1522 року. Вона складалася з Псалтиря, Часослова, 17 акафістів та канонів, Шестодневця зі службами на всі дні тижня та святців з пасхалією.
У березні 1525 року у Вільно вийшла ще одна Скориненська книга «Книга Діянь і Послань апостольських, званих Апостолом». Віленські, як і празькі видання Скорини, супроводжувалися численними передмовами й післямовами, писаних по-руськи. Лише до Апостола було 22 передмови й 17 післямов.
Ці книги видавалися якраз тоді, коли почалася Реформація в Німеччині. Чехія, до речі, була тісно пов’язана з німецькими землями. Тут ще за сто років перед «класичною» Реформацією розгорівся широкий реформаційний рух гуситів. Існували переклади чеською мовою біблійних текстів. Ними й користувався Скорина.
Віленські видання Скорини вийшли старослов’янською мовою. Певно, цей друкар у Вільні не міг собі дозволити таких вільнодумних речей, як у Празі. У столиці Великого князівства Литовського залишалися сильні позиції православних консерваторів, які негативно сприймали видання книг у перекладі на «просту мову».
Скорина і терени України
Існує думка, що після перебування в чеській столиці Скорина міг опинитися у Львові чи в Кременці. Зокрема, таку думку висловив польський дослідник Мечислав Гембарович. Річ у тім, що в 1520-х роках Скорина був наближеним до віленського католицького єпископа Яна, який, можливо, користувався його послугами як лікаря. У той час цьому єпископу, який був позашлюбним сином польського короля Сигізмунда Старого, належав Кременець. Цей ієрарх приділяв велику увагу розвитку міста й облаштуванню його оборонних споруд.
Чи жив Скорина на теренах України, чи ні, але його книги мали тут поширення. Саме з цих земель походить чимало списків зі Скориненських видань. Однак ставлення до цих видань в Україні не було однозначним. У листах, що приписуються князю Андрію Курбському, дається вкрай негативна характеристика цим друкам, навіть висловлюється думка, що вони відповідають Біблії Мартіна Лютера.
Американський дослідник Едвард Кінан вважає, що ці листи належать не Курбському, а українському книжнику Андрію з Ярослава (деякі з них підписані іменем Андрія Ярославського). Думка Кінана про авторство цих листів нам видається більш прийнятною. Тим більше, що в Ярославі добре знали друки Скорини. Із 1568 року походить так званий Ярославський список Скориненських видань, до якого ввійшли книги Іова, Притчі, Проповідника та Премудрості Соломона.
З цього рукопису відомо, що переписав його Василь Жугаєв із міста Ярослава. Це місто, засноване ще київським князем Ярославом Мудрим, належало до значних культурних центрів на теренах Галичини. З цього ж регіону походить ще низка списків видань Скорини. Це список із Підмонастиря Бобрецького повіту, копія П’ятикнижжя в збірці А. Петрушкевича, а також списки Апостола із бібліотеки Перемишлянської уніатської капітули.
До списків Скориненських видань варто віднести рукопис Псалтиря якогось Партена, котрий проживав у Кобринсько-Пінському старостві. Землі цього староства хоча й зараз входять до складу Білорусі, але є українською етнічною територією.
У деяких випадках українські рукописні списки видань Скорини поєднувалися з іншими біблійними текстами, що, можливо, відносяться до втраченої частини повного Скориненського перекладу Біблії. До таких можна віднести список Луки з Тернополя. У його оглаві перелічені книги Старого й Нового Завітів.
Цікавим у цьому плані є переклад «писарчика» Дмитра із Зінькова, який доповнений так званим Маначинським списком. Останній переписувався священником Іоанном (Іваном) з «неславного града Маначина». Зіньківсько-Маначинський список, створений десь у 1573–1577 роках, містив практично всі книги Старого Завіту, за винятком Псалтиря, а також закінчення Маккавеєвих книг.
Зіньківський список Дмитра включав П’ятикнижжя, книги Ісуса Навіна, Суддів, Рут, чотири книги Царств, дві книги Параліпоменона й початок молитви Манасії. Маначинський рукопис містив продовження молитви Манасії й решту старозавітних книг, окрім, як уже зазначалося, Псалтиря й закінчення Маккавеєвих книг.
Цікавим є географічне походження цього списку. Науковець Михайло Возняк вказав на подібність Зіньківсько-Маначинського рукопису й списку Луки з Тернополя. Маначин був містечком із замком, що був розташований на порівняно невеликій відстані від Тернополя (тепер це село Волочиського району Хмельницької області). Зіньків так само, як і Маначин, у тодішні часи був містечком із замком на теренах Західного Поділля (зараз це село Віньковецького району Хмельницької області на річці Ушиці).
Тобто список біблійних книг Луки з Тернополя й Зіньківсько-Маначинський рукопис варто пов’язати між собою. І можна говорити, що саме в районі Західного Поділля почали укладатися біблійні книги, писані руською, власне мовою, яка була наближена до української розмовної. До речі, саме з цього регіону походили батьки відомого американського художника-мультиплікатора Білла (Володимира) Титли. Прізвище останнього вказує на те, що він був нащадком писарів, які здійснювали переписку старих текстів. Можливо, хтось із його предків переписував згадані книги.
Поряд із перекладами старозавітних текстів мовою, наближеною до української розмовної, з’являються такі ж переклади текстів новозавітних. Одним із перших серед них стало Пересопницьке Євангеліє.
У 1560-і роки на Волині з’являються інші такі ж переклади. Відомим перекладом того періоду також став Крехівський Апостол. Всі ці переклади, наскільки можна судити, використовували Скориненські видання.
Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України
Прокоментуєте?
