(НЕОПОЛІТИЧНА КАЗКА)
З Риму до Криму
Є різні птиці в світі, друже,
Одна нап’ється із калюжі.
А інші з райдужним хвостом
Серйозні, наче два по сто.
Колись у Римі був орел
Його несли незламні легіони,
Він був грозою всіх земель,
І як співає менестрель
Вони прославили корону.
Той хижий птах здолав усіх,
Упився кров’ю і сльозами…
От тільки волі він не зміг
Утримать довго пазурами.
Бо вийшов галл і вийшов гунн –
Орлине пір’я полетіло.
Розплати бив важкий колун,
По всьому світу зазоріло.
Знялись орли із держаків
Колись незламних легіонів,
На Чорне море полетів
Орел із римської корони.
І ледь трималась голова
Хилилась набік, недобита,
Неначе скошена трава,
Чи змій під дудку ворожбита.
І от знайшовся ворожбит
Із сарацинської пустелі.
Узявся він орлу ліпить
Ще головешку. Аж до стелі
Двоглаве диво доросло,
І вмить ізжерло ворожбита.
Заклекотіло, заревло
Й пішло зростать над цілим світом.
З привітом
до московитів
Отак зродився диво-птах,
Небачений у цілім світі.
Й пішов гуляти по світах
Та й долетів до московітів.
А там татарський пив кумис,
І брагу відрами кружляли.
І кігті й крила розрослись,
Й дві голови вогнем сичали.
Отак новий зродився Рим,
І цар неситий, біснуватий…
Двоглавий покруч став над ним,
І на болоті звів палати.
У жертву кидали йому
Все нові землі і простори.
Вселенську зводили тюрму
Двоглавій чортовій потворі.
Але спротивився народ,
І жах пойняв його, бо всюди –
То батоги, то ешафот…
А люди ж вони завше люди!
…І диво-дивне – птах змінився,
Мов голубиці дві злились.
Зашелестів, причепурився
В пенсне й перуці – блись та блись.
Уже й філософи з Парижа,
І одноокий кавалер.
І німець літописи пише…
О, невичерпний Люцифер!
Як легко стать йому, ким хоче,
І посміятись вам у очі.
І навіть хрест поцілувати,
І навіть проповідь читать.
Бо що ж ми, браття, чи забули,
Як нас з Європи розвернули,
Як птах кричав, як оглашенний:
Наш русскій мір навік священний!
Як підеш з міра – знай зарані,
Назад притягнем на аркані,
Щоб ваші печінки клювати…
Що вам не так, де ваша мать?!
О, невичерпний Люцифер!
Роздвоєний неправдомовець.
Лакей в лівреї – урядовець,
Людинофоб і людожер.
Ні, це не той слов’янський див,
Що закричав з святої пущі…
Це двоголове, завидюще,
В його піснях один мотив.
Роздвоїти і затруїти,
Розтлити, знищить, запалити.
І вже на згарищі отім
Пообіцяти новий дім.
А як заселяться нетяги
В ці двоголові тереми,
Налити їм по вінця браги,
І запроторить до тюрми.
А вже Сибір несходима,
Як знахідка нового Рима.
Бо що на півдні за тюрма –
Та ж там «холодної» нема!
А в нас «холодна» – цілий край –
Хоч всю країну забирай!
Хоч невдаха,
але ще живуча птаха
Та в страхітливої потвори
І на уми вже є затвори.
В телевізійний ящик грає,
Пускає звідти нам ману…
А що? В вас розуму немає?
Ніяк я , братці, не збагну –
Навіщо слухать Сатану?
Бо ця потвора двоголова
В одну якусь, незнану мить
Поманить вас медовим словом,
І чорним словом спопелить.
Ви подивіться – в тронній залі,
Біля золочених ікон
Кружляє птах, йому все мало –
Його гніздо – проклятий трон.
З глибин ординських прилітали
Ці хижі, з клекотом, орли.
Криваву тризну тут справляли,
І гнізда прокляті звили.
Аж поки двоголовий покруч
Гранітним сідалом здобрів.
Кружля над нами, майже поруч
Вже триста й сімдесят років.
Й над світом теж кружляв чимало
Кривавий розгорнувши стяг.
Та Бог дихнув – його не стало –
Упав додолу клятий птах.
Та у гнізді зміцнів нівроку
Хоч одчебучили йому
Хвоста. Підскочить на півкроку
І пада вниз. По одному
Вертав він пазури і пір’я,
Точив поламаний свій дзьоб,
І знов літає, серце вирве,
Злама хребет, зоставить горб.
Та вже не так його страхіття
Лягає тінню по землі.
Та ми згадаєм лихоліття,
Коли літав він у імлі.
Тепер на форумах вселенських
Його впізнали – дежавю!
Він голубом на енгліш цвенька,
І кривить фізію свою.
Він дістає старі корони,
І пір’я від старих орлиць.
І мітить знову в чемпіони,
В двоєголовіє столиць.
Ізнов його старих два лігва
(Хоч на болоті обидва!)
Звідтіль ніхто його не вигнав,
Хоч і ганяли… чорта з два!
У лігвах тих криваві гроші
З мішка самого Сатани.
Сидять у птаха в пір’ї воші
З часів останньої війни.
А без війни цей птах не може,
Цей покруч диких візантій.
Його утробний клекіт схожий
На лють нечувану стихій.
І в горах смертного Афгану
Він сіяв смертоносний груз.
Він думав – правда не настане –
І тут обрушився Союз.
І світ завмер, бо в небо шмаття,
Гниле начиння понесло.
Від покруча тікають «браття»,
А що втікати не змогло
В своїх анклавах зачинилось
Від двоголового орла.
Повоювали, кров’ю впились,
І знов потвора завела
Солодкі речі про союзи,
Та вже не вірять голуби.
В Європі поховались «друзі»,
Про щось змовляються раби,
Що змушені під двоголовим
Потворним нидіють орлом…
Все перетер він на полову,
Скрізь запровадив свій содом.
І яйця Фаберже
Дивись – за миротворця вже.
Біля твого стоїть порога
З яйцем пасхальним Фаберже.
А то мерщій розповідає,
Що вдвічі більше любить він.
Дві голови, оскільки має,
Для ліберальних перемін.
А ще – він факел олімпійський
У самий космос підійма.
Ховає погляд свій злодійський
У пір’я власного крила.
Напустить власного він газу,
Щоб задурманювать людей.
І поступово, не відразу,
Напхає квашених ідей.
Про ту єдину братню мову,
Про двоязичність, як основу.
Щоб вас на два розчленувати,
А потім викинуть із хати…
Хтось скаже: люди ви, чи ні?
Якогось птаха не здолали!
Свою ви долю проморгали
В своїй, не нашій, стороні.
Воно то так, та ж клята птиця,
То стать голубкою божиться.
То, раптом, визвіриться злом –
Потворним, в сто голів, орлом.
Або жар-птицею злетить,
Засліпить очі ближнім, дальнім.
У маренні маніакальнім,
Як все навкруг озолотить.
А ще – опуститься край поля
Й зерно усе у сто пащек,
Мільйонами народ пощез,
Вона ж зітхне: така їх доля.
Гуртом всіх покручів здолать
Отож, щоб цю потвору здужать,
Збери всю міць і силу, друже,
І насмерть стій, не похитнися,
На поміч Бога заручися.
І знай – на кожну з ста голів
Знайде народ і сто мечів.
Щоб тільки діти наші знали,
Як ми потвору подолали.
“Українська літературна газета”, ч. 23 (315), 19.11.2021
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі.
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.
