Письменники у військовій формі — це не метафора, а реальність Радянського Союзу. Крім військово-політичної пропаганди, тоталітарний режим мав ще й літературний фронт.
На письменників була покладена відповідальність — вони мали не лише показувати хороші якості радянської армії та виховувати патріотизм, а й за допомогою емоцій впливати на громадян, розповідаючи про «особливий шлях» російського народу.
Псевдоісторичні повісті, гасла ненависті до ворогів, а також оди радянським солдатам писали такі автори, як Алєксєй Толстой, Міхаіл Шолохов, Ілья Еренбург, Микола Островський, Ніколай Тіхонов та інші. Їхні твори не обов’язково мали мати високу художню цінність, проте розповідали про радянське життя за держзамовленням.
Ба більше, щодо авторства багатьох із них досі точаться суперечки, адже непоодинокими були випадки, коли письменники були лише «обличчям» літературного проєкту радянських спецслужб, а твори писали спеціальні групи авторів.
Це не лише було внутрішньою історією Радянського Союзу, а впливало також на міжнародні інституції, зокрема на присудження Нобелівської премії. Суспільне Культура розповідає історії кількох письменників-пропагандистів.
Алєксєй Толстой
«Красный граф» — так називали радянського письменника Алєксєя Толстого, титулованого дворянина, який після подій Жовтневого перевороту спочатку виїхав із Росії в еміграцію, а згодом не лише повернувся, а й став улюбленцем радянської влади. Толстой писав те, що було потрібно режиму, отримував Сталінські премії і провадив життя, яке за рівнем комфорту мало відрізнялося від дореволюційного: мав розкішну дачу, декілька автомобілів і особистого водія.
Ось яку «літературну службу» вів для цього Алєксєй Толстой.
- Написав історичний роман «Петро I», над яким працював упродовж шістнадцяти років. Не треба бути прискіпливим критиком, щоб називати цей твір пропагандою — сам Толстой відзначав, що образ Петра не відповідає історичному та був створений задля підтримки радянської ідеології.
- У 1937 році письменник опублікував повість «Хліб», де велику увагу приділив вигаданій участі Сталіна у російській громадянській війні, а саме в подіях оборони міста Царицина. Ці історії стали основою для створення сталінського культу особистості. До речі, Алєксєй Толстой був особистим другом Сталіна і писав для нього промови, зокрема був співавтором звернення Молотова і Сталіна до народу 1941 року. Свої листи до диктатора Толстой підписував «С глубоким уважением и любовью».
- Під час німецько-радянської війни Толстой часто виступав зі статтями, нарисами, оповіданнями, героями яких були «прості люди, що проявили себе у випробуваннях війни», а в 1941–1943 роках створив драматичну дилогію «Іван Грозний», за яку отримав третю Сталінську премію. До речі, фінансову частину однієї зі своїх Сталінських премій Толстой передав на побудову танка «Грозний».
За усе це письменника зробили членом Академії наук, депутатом Верховного Совєта Радянського Союзу, також він очолив Спілку письменників СРСР. Прикметно, що в цей період Толстой брав участь у погромному цькуванні письменника Леоніда Добичіна за твір «Місто Ен», за який його звинувачували у «формалізмі й натуралізмі». Після цього Добичін учинив самогубство.
«Червоний граф» Алєксєй Толстой, російський і радянський письменник. Фото: Вікіпедія
Цікаво, що спочатку, до пропагандистських історичних і батальних творів, літературні зацікавлення Толстого були зовсім іншими — він видавав збірки казок та писав фантастичні твори, зокрема про висадку людини на Марс: «Аеліта», «Блакитні міста» і «Гіперболоїд інженера Гаріна». Коли ж письменник став на службу режиму, він багато чого відредагував у своїх ранніх творах, подекуди навіть сильно змінив їх.
До прикладу, в «Аеліті» прибрав усі згадки Бога, Духа і навіть хреста на могилі дружини головного героя. У наступних редакціях «біс» перетворився на «пса», «Дух» — на «Родіну», а один з героїв, росіянин, який на Марсі передусім збирав у кишені золоті речі та дорогоцінні камені (промовиста цитата героя мовою оригіналу: «Эти вещи в Петербурге продать — десять вагонов денег. Вот дурёха-то моя обрадуется») — цей персонаж у переробленій версії став просто «авантюристом».
Причому про мародерство Алєксєю Толстому було відомо не з книжок: у 1939 році, під час радянської анексії західноукраїнських земель, він вивіз із Галичини та Львова велику кількість раритетів, антикваріату, зокрема унікальний паркет із замку Радзвивіллів.
«А. Н. Толстой в гостях у художника», Пьотр Кончаловський, 1940–1941. «Їв і пив багато і жадібно, в гостях напивався і об’їдався, за його власним висловом, до неподобства, але, прокинувшись другого дня, відразу обмотував голову мокрим рушником і сідав за роботу: працівник був першокласний…», — згадував письменник Іван Бунін про Толстого. Фото: суспільне надбання.
Міхаіл Шолохов
Чи писав нобелівський лавреат Міхаіл Шолохов свої твори — одна з найбільших літературознавчих суперечок у російському письменництві. Різні дослідники ставлять під сумнів його авторство роману «Тихий Дон», який вийшов у 1928 році, та інших текстів.
Шолохов став «найбільшою літературною містифікацією століття, проєктом ОГПУ, який пережив своїх авторів», як стверджує письменниця Оксана Забужко у книзі «Український палімпсест». За версією дослідника Зеєва Бар-Селли, якого, зокрема, цитує Забужко, Шолохов своїх творів ніколи не писав, а був лише «обличчям» успішного літературного проєкту радянських спецслужб, на який працювали численні літератори і який зрештою приніс для СРСР престижну Нобелівську премію.
До речі, присудження Нобелівської премії Шолохову багато хто теж називає роботою спецслужб — у 1964 році Жан-Поль Сартр відмовився від премії, заявивши, що «письменник не повинен перетворюватися на громадський інститут».
Справжньою причиною чимало мемуаристів називають тиск з боку Радянського Союзу для того, щоб наступного року — 1965-го — премію отримав Шолохов.
Міхаіл Шолохов, російський радянський письменник, 1941 та 1946 роки. Фото: суспільне надбання
На роль автора «Тихого Дону» ОГПУ завербувало 20-річного дрібного корупціонера Шолохова, розповідає перекладач і дослідник Андрей Чернов. За його словами, Шолохов спочатку відмовлявся, його судили і навіть залякували, виводячи на розстріл. Після цього він погодився і його відправили до Москви, де він жив на квартирі у чекіста.
«Там його вчать писати оповідання — сам він, мабуть, ніколи нічого не писав: ніхто не бачив його листів, і його рукописи, — можливо, підроблені. Ніхто не знає, чи його почерком написані чи почерком брата дружини, Івана Громославського, який, як сам Шолохов зізнавався, переписав йому дві книги «Тихого Дону». А ось «Підняту цілину», «Долю людини» та інше писала вже команда літературних не*рів», — стверджує дослідник.
«Літературний раб», раніше також «літературний не*р» (з французької nè*res littéraires) — це людина, яку наймають для написання літературного, журналістського або іншого тексту, авторство якого в підсумку приписують іншій особі. Якщо в західних країнах така практика була поширена серед авторів, які бажали зекономити свій час і видати багато книжок, то в Радянському Союзі такий підхід використовували з метою цензурування й поширення потрібних пропагандистських наративів у літературі.
Ілья Еренбург
«Проповіді ненависті Ільї Еренбурга» — так називали пропагандистські й антинімецькі статті й твори, якими прославився письменник. Усього за роки Другої світової Еренбург написав близько 1500 різних творів в газетах «Правда», «Известия», «Красная звезда» і для Совінформбюро.
Ілья Еренбург відомий як автор першого використання в російській літературі словосполучення «Дєнь Побєди», яке згодом стало назвою свята перемоги над нацизмом в Радянському Союзі й основою культу «побєдобєсія» в Росії. Воно з’явилося 12 грудня 1941-го, на початку контрнаступу під Москвою, у статті «Доля Перемоги», яку письменник опублікував у газеті «Московський залізничник».
Ільї Еренбургу та Костянтину Симонову належить авторство гасла «Убий німця!», яке вперше прозвучало у вірші Симонова «Убий його!». Це гасло широко використовували в плакатах і як заголовок у листівках із цитатами зі статті Еренбурга.
У радянських газетах того часу були створені спеціальні рубрики «Чи вбив ти сьогодні німця?», в яких публікували листи-звіти радянських бійців про кількість вбитих ними німців та способи їхнього знищення. Адольф Гітлер особисто розпорядився спіймати та повісити Еренбурга й у 1945 році оголосив його найлютішим ворогом Німеччини. Нацистська пропаганда дала Еренбургу прізвисько «домашній єврей Сталіна».
Еренбург був членом Єврейського антифашистського комітету і вів активну діяльність зі збирання та оприлюднення матеріалів про Голокост.
Також варто зауважити, що ще одним крилатим висловом, який належить перу Еренбурга, є слово «відлига». Так називалась його повість, написана після смерті Сталіна у 1954 році. «Відлига» стала назвою для цілої епохи радянської історії.
Також у березні 1966 року Еренбург підписав лист тринадцяти діячів радянської науки, літератури та мистецтва до президії ЦК КПРС проти реабілітації Іосіфа Сталіна.
Микола Островський
Роман Островського «Як гартувалася сталь» про більшовика-фанатика Павку Корчагіна на десятиліття став найвидаванішим твором радянської літератури.
Але і в цьому випадку точаться суперечки щодо справжнього авторства: історик та краєзнавець Андрій Ковальов у книжці «Як гартувалася державність» стверджує, що роман писав не Островський, а команда радянських авторів, зокрема Марк Колосов, Олександр Серафимович, Анна Караваєва, які за спогадами самого Островського дійсно йому допомагали не тільки у технічному записі рукопису, але і в редактурі.
У Російському державному архіві літератури та мистецтва є фотокопії рукопису книги, на яких вирізняють почерки 19 людей. Офіційне пояснення — через те, що Островський хворів на ревматизм, який перейшов у поліартрит, і був прикутим до ліжка, він диктував текст роману «добровільним секретарям».
Микола Островський і його роман. Фото: суспільне надбання та Orujeynik
За сенсом роман «Як гартувалася сталь» лягав у важливу лінію радянської пропаганди про дискредитацію українського національно-визвольного руху. Борці за незалежність України, насамперед Симон Петлюра, постали як організатори єврейських погромів.
«Мало того, що заперечується ідея української державності, але там (у романі — ред.) українці карикатурні, це шкідливі антиукраїнські тексти, які подають нас як недоумків, злочинців, як людей, які мають викликати лише осуд і несприйняття», — так коментує роман «Як гартувалася сталь» письменник Сергій Жадан.
Цю книгу за вказівкою радянської влади переклали на 75 мов — так за допомогою літератури вони на цілий світ намагалися дискредитувати образ борців за незалежність України. Російська пропаганда і зараз використовує міф про українців-антисемітів.
Ще один цікавий факт про Островського: навіть коли він уже мав тяжку інвалідність і майже не був здатний вставати з ліжка, окрім «літературного фронту» він також намагався брати участь у «викритті чужорідних елементів» серед апарату домоуправлінь свого та сусідніх будинків.
Ніколай Тіхонов
Учасник радянсько-фінської війни і присьменник Ніколай Тіхонов під час Другої світової працював у Політуправлінні Ленінградського фронту. Він писав пропагандистські оповідання, статті, листівки, вірші та звернення, неодноразово виступав із політичними заявами, що підтримують лінію радянського керівництва. Його найвідоміший твір воєнних років – поема «Кіров з нами».
Які твори писав Тіхонов? Яскравим прикладом є його замітка «Мы — русские!», де безліч разів стверджується, що «русский человек не боится испытаний», а «достоинство и честь нашего народа-воина не могут быть истреблены никогда». Замітка написана під час Другої світової війни і спонукає боротися з нацистами, але в ній, типово для російського імперського бачення, прославляються виключно росіяни і їхні доблесті, натомість про інші народи Радянського Союзу згадано лише один раз. А щодо союзників у боротьбі проти гітлерівців узагалі йдеться так: «Во всей Европе никто не нанёс ещё таких ударов немецким полчищам, какие нанесла наша Красная Армия» і «Европа беднее нас талантливыми людьми» .
Окремої уваги вартий і типовий пропагандистський пасаж Тіхонова: «Когда на Кубани гитлеровцы пытали русскую девушку Дусю Сорокину, она твердила палачам, даже умирая, только одно: «Мы — русские! — говорила она запекшимися губами. — И мы непоколебимы»».
Ніколай Тіхонов. Фото: суспільне надбання. Зображення радянської пропаганди, демонструється в просвітницьких цілях
Ніколай Тіхонов очолював групу письменників та художників при газеті «На сторожі Батьківщини», боровся з «космополітизмом» — до прикладу, розгромно критикував книгу колеги-письменника Нусінова «Пушкін і світова література». Він звинувачував автора у поклонінні Заходу, в тому, що Пушкін у нього «виглядає лише придатком західної літератури», і в тому, що автор забув, що лише російська література «має декларацію про те, щоб навчати інших нової загальнолюдської моралі».
Також Тіхонов разом із Шолоховим і рядом інших пропартійних письменників у 1973 році підписали Лист групи радянських письменників до редакції газети «Правда» щодо Солженіцина та Сахарова, де засуджували поведінку, яка «ганьбить честь і гідність радянського вченого».
Продовження радянської традиції — війна літературою, яку провадить Росія
Для сучасної Росії, як і для Радянського Союзу, характерна мілітаризація літератури, зокрема й художньої. Про військову агресію стосовно України російські письменники почали писати задовго до фактичного нападу Росії на Україну 2014 року.
Російська пропагандистська література, зображення демонструється в просвітницьких цілях. Колаж: Вікторія Желєзна / Суспільне Культура
Варто також згадати переписування історії та мілітаризацію освіти, зокрема і на окупованих українських територіях. Також окупанти знищують книги українською і забороняють українську мову, що класифікується як лінгвоцид — це все прояви гібридної війни, яку веде Росія. І якщо за радянських часів преса та література були чи не найголовнішими каналами впливу на свідомість громадян, то в наш час інтернет дав розвиток цьому явищу — бачимо лозунги російської пропаганди не лише на друкованих сторінках, а й серед їхніх мультимедійних новин та в соцмережах.
Обмеження на ввезення книг з Росії почали діяти ще у 2016 році – але тоді це стосувалося лише тих книжок, у яких визначали антиукраїнський зміст. Після початку повномасштабної війни в Держкомтелерадіо заборонили ввезення і розповсюдження всієї видавничої продукції з території Росії, а в червні 2023 року президент Зеленський підписав закон, що забороняє книжки з Росії, Білорусі, тимчасово окупованої території України, а також ті, автори яких є або були у будь-який період після 1991 року громадянами Росії.
