Гріти діда ми ходили в Живну середу перед Великоднем, ще в інших верховинських селах – в Живний четвер, зранку йшли з кошеликами від хати до хати, збираючи кукуци собі в кошелі – мали ще з собою по торбинці, як забракне місця в кошику.
– Грійте діда! Грійте діда! Грійте діда!
Гріємо, гріємо, ґазди виходили з кукуцами надвір, віталися й обдаровували дітвору солодощами – пряниками, цукерками. За душі предків, прадідів.
– Найбиршим кукуцом була писаночка, найгоноровішим. Батько ци матка давали своїм фіїнам. Вже крашшого кукуца за писанку ни було.
Давніше кукуцом був буришіник, варені чи сирі яйця, хлібець, булка з капустою чи картоплею, не обов’язково солодощі.
– Простибиг! Простибиг! Простибиг!
Діти дякують за кукуци, господарі діточкáм – за прихід, що прийшли, загріли діда, нагадали господарям про їхніх предків, прародичів, оживили пам’ять про них.
– Дают’ кукуци за душі померлих з родини. Аби душці було добре на тім світі, шо про ‘ню пам’їтают’, ни забувают’.
З повними кошеликами й торбинками вертають кукуцарі під вечір д’хаті, бережно викладають свої кукуци, що загріли за цілий день, й приберігають їх до Великодня: вже небавом за кілька днів їстимуть кукуцики на Паску, й щедро ділитися з рідними.
zbruc.eu
Прокоментуєте?
