Здрастуй, доме!
Ось і я, край столу,
не хилюсь на руки, не молюсь
і себе, вчорашню, не згадаю,
й тим, що буде завтра, —
не журюсь.
У вікні відбиток —
то Селена
зеленаве світло посила
і на стінах пише невтолено
дівчинки моєї імена.
Я їх бачу.
Та нічна сирена
розгойдана стінах письмена —
Прочита їх моречко Червлене
й на пісках збудована стіна
стане люстром світла, міста, дому,
у якому з’явиться на мить
жінка,
що край столу і престолу,
край любові і життя сидить…
Прокоментуєте?
