“Українська літературна газета”, ч. 4 (348), квітень 2023
ЗНЯВШИ ШТОРИ З ВІКОН…
Це прибирання передноворічне…
Минуще все, а пил на меблях – вічний…
Карнизи, кільця, тюлі, швабра, віник,
Відро, пакети, стіл, шпалери, стіни…
Дива – за це оновлення домашнє
Дружині врешті-решт я вельми вдячний:
Зняв штору із вікна – і ніби вийшов
Очима у реальність зовсім іншу…
Без штори світ у шибці найсвітліший,
Верба – вогненніша, береза – ще біліша.
Привітніша у ній сусідська хата
Й труба, і дим над нею біловатий…
І навскоси в саду собача стежка
Уже не просто стежка – а мережка…
Здається, що уздріти можна й мишку
У вижовклих мурашниках і мичках…
…О скільки ми не добачаєм світу,
Коли від нього вікна в нас закриті!
МИ – З ОДНІЄЇ ГЛИНИ…
Заходили в глибини,
Вривалися в пласти, –
Ліпили предки з глини
І глеки, і хати.
Підводив призьби нею
Перед святами люд…
…Ми – з глини однієї
Із українських руд…
ДИТЯЧИЙ МІЙ ПЛАНШЕТ…
Батьки боролись ще з бідою,
Був з нею весь народ …а-тет.
Портфель військовий зі слюдою –
Дитячий мій крутий планшет.
З плеча звисав він вельми хвацько,
Лежав по черзі на боках…
Купив його на ринку батько
В якогось там відставника.
Ми не зважали на нестатки –
Родив город, велось в саду,
І тішила шовкова шматка,
Що покривала ту слюду…
Я радий був простій наклейці
(Чи етикетним сірникам…),
Носив його на довгій шлейці
На заздрість іншим хлопчакам.
Здригаюся від того (наче
Жарина ожива в золі…),
Коли дитячий палець бачу
На айфо-сенсорному тлі…
А РАПТОМ… ДИВА ЩЕ ПРИЙДУТЬ?
Веселка – не сіра,
І стежка в лугах – не крива…
Дитинство – то віра
У казку, у світлі дива.
З морозом окрайця
Ховаючи в куций рукав,
Я вірив у зайця,
Що батьком хлібець передав.
Стремтівшись край гаю,
Я ніч знизу вверх оглядав, –
Зорю в небесах я
Для мандрів своїх обирав.
У зрілій пшениці
Вдихав колоски запашні, –
Я знав – те, що сниться,
Колись буде справді мені!
Нагряне майбутнє –
Таке неповторне на смак!
І кінь в мене буде,
І буде літак – тільки так!
…В душі – безпорядки…
Життя, наче свічка, сплива…
Всміхаюсь тим згадкам:
А раптом… прийдуть ще дива?!
ТО ГРА ЗА ПРАВИЛАМИ СМЕРТІ?
Взяв шмат вогню, мотор ввімкнув, поліз
На крижану вершину, вітром терту:
Корида, автогонки, альпінізм –
То гра в життя за правилами смерті.
Січуть сніги, бикує бик, гуде
Гудрон – це неможливо зупинити!
І щось же вабить у тій грі людей?!
…Кого не вабить – тим не зрозуміти.
ДИВЛЯЧИСЬ НА ОБ’ЇЗНУ
Коли, бува, я геть не в дусі,
Ну а причини й не збагну, –
На об’їзну з вікна дивлюся
І хочу сам на об’їзну.
Щоб розминутися зі смутком
В пожадливій потребі див,
Я хочу зупинить попутку
Без запитання до… й куди…
Щоби помчати якнайдалі
В казкові овиди світів,
Аби об’їхать всі печалі
І всі проблеми у житті.
Я побороти їх не вмію,
Тому й від них кудись несе…
…Лиш об’їзна дає надію
На те, що втрачено не все.
НА СТИКОВІ РОКІВ
Зі мною це буває часто –
Свята лиш додають жалю…
На цих умовних зрізах Часу
Все знеохотячки роблю.
Це магмовидне перше січня…
Ця марнославносвятна длань…
…Чим більше у житті закінчень,
Тим менше в ньому починань…
НАПЕРЕДОДНІ ДНЯ НАПЕРЕДОДНІ…
Напередодні
Дня напередодні,
Коли у завтра
Вже пішло сьогодні,
У переддень
ПередоднЯ у грудні,
Коли химерить марева
Марудність,
Коли обридла
Цифра 19
Уже вроста поволі
В цифру 20, –
Сиджу при грубці
На уявній грані,
І кожен Орган мій
Стає оргАном…
…Це мов на рахівниці
Коліщатко
Відщиглити
І все почать спочатку…
НЕНАСИТНИЙ ДО ЖИТТЯ Я…
Що не встиг – те наверстаю…
Як не тут, то десь.
Ненаситний до життя я,
До його чудес!
І хоч вже – гай-гай! – нерано,
(Обрій хилить вись…), –
П’ю дива взахлин я спрагло,
Як давно колись!
Як до снігу в квітні сани,
Куль більярдних – кий,
Як вогонь перед згасанням, –
Жадібний такий!
Все – моє лиш! Хоч і тиснуть
Роки – не біда!
…Так цукерку у дитинстві
Першим я з’їдав…
БАНАЛЬНО ПРО ВІЧНЕ
Під віссю кОлеса, що космос котить,
З’явились ми на світ в число якесь…
Якого дня – важливо, а о котрій
Не пишеться ні в метриках, ні десь.
Народженим вночі, удень чи зрання –
Дано пізнати нам усім самим
Жагу цвітіння, мудрість дозрівання,
І неминучість того, що за всім…
Ми тут удома чи йдемо додому –
Збагнути аніхто ще не навчивсь,
Цвітіння й дозрівання нам відомі,
Згасання ж – таємниця з таємниць…
З КЕЛИХОМ МОЛОДОГО ВИНА
Мерехтить крізь нього дно,
Світ переливається, –
Кількамісячне вино
Молодим вважається…
Я тримаю келих з ним,
А воно ледь піниться:
Хай зі мною зі старим
Молодістю ділиться!
БУДЕ ВСЕ…
В моєму зваженому віці
Не до реляцій і звитяг,
Життя без планів і амбіцій –
Найромантичніше життя…
Відмовивсь я навік від мантри,
Що хтось там щось не принесе.
Найперше: дай мені Бог завтра!
А буде завтра – буде все…
А ІСТИНА – НЕ В ІНФОРМАЦІЇ…
Проміння на моїх антенах сушиться,
Обійстя осяває аж за край,
І ловлять все, що в космосі ворушиться,
Два тюнери, тарілка і вай-фай.
Сигнали йдуть між зорями і хмарами
І їх сприймає бідна голова,
Бо ллється у мій дім всіма каналами
І правда, і брехня, й в одному два…
Її вже звично називають «масова»,
(Що хочеш у ті маси рясно сій…),
Що бачим-чуєм – те лиш інформація,
А істина і абсолют – не в ній…
А ВОНА – ПОРУЧ
На її відсутність нарікаєм,
Недостатність в долі знов і знов…
Те, чого завжди не вистачає –
То любов!
Важко нести цю солодку ношу,
Та ще й крок повільнить сивина…
Є стабільність, не проблема й гроші –
Де вона?!
Світ – клекоче, а на серці – тихо,
Те, чим обпікався ти, збулось,
Із глибин душі шепоче втіха:
Поруч, ось…
МАЛЮВАННЯ ПІСКАМИ
Крізь пальці сіється в майстерні
Живий пісок із-під столів.
Одна з крутих мистецьких технік –
То малювати ним на склі…
Це дійство зазвичай фільмують,
Щоби спинить сипучу мить.
А є піскИ, котрі малюють
Пейзажі на землі самі.
Дивує чудо їх палітр,
До тих фантазій обрій звик,
Кладе мазками врозсип вітер
Їх на просторах всеземних.
Відкриті нам із Божих флешок,
Вік вимальовують свій дар
ПіскИ асканій і олешок,
Кіліманджарів і сахАр.
Вони, рухомі в бурі й тиші,
Малюють пил сафарних трас,
Але найкраще, найчіткіше
Піски усе ж малюють час…
КРЕДИТОРИ ЛІТ МОЇХ ВАЛЮТНИХ…
Що штормило – те навік вляглося,
Якорями зорі сяють з плес,
Щось збулося, більше – не збулося,
Звіялась кудись жага чудес…
Хоч ті самі зорі – та вже інші,
Час наніс на них свою іржу.
Щось вдалося (не вдалося – більше),
Тим же, що вдалося, дорожу…
А туди, де щастя мало бути,
Молодість коня вже не жене:
Кредитори літ моїх валютних
На лічильник вже взяли мене…
Хай влітають юні і фартові
У борги, а зі своїми сам
Розрахуюсь я обов’язково –
Звісно, що не грішми… А життям.
Я ЛЮБЛЮ ТІ БЕРЕЖКи…
Там ані копИта, ні ноги,
Ані шини, ані шляху-стежки:
Я люблю не пляжні береги –
БережкИ, левадні оберЕжки.
Ті м’які й пахучі бережкИ,
Що підошви ніжать лопушками,
Торфо-шоколадні, ворушкі,
М’ятою порослі і хвощами.
Тут стаю рухомим і легким,
Бережки ті довго душу водять,
Поміж ними гомінкі струмки
Котять у КодЕнку чисті води.
Дочекавшись літа, залюбки
В різнотрав’я прокладаю стежку…
…Бережімо, люди, бережкИ,
Наших доль кармічні оберЕжки!
ЗРІДНІ РОБОТІ КОЧЕГАРА…
Біля вогню сиджу в зажурі,
Комірка й руки пахнуть згаром, –
Робота у літературі
Зрідні роботі кочегара.
Кого узявсь я зігрівати?
Ні сенсу в цьому, ані толку,
Бо час від часу не дрівцята,
А душу підкидаю в топку…
У ДРУЗІ ПРОСЯТЬСЯ ПОВІЇ…
Я тет-а-тет з цим тетерію,
Як на Поліссі кажуть в нас:
У друзі просяться повії
З народних незглибимих мас.
Гріховним маревом обвиті
(Бажання маєш – то лови…),
Вони у прагненнях відкриті
І не туманять голови.
Ці платні громадські любаски
Собою вміють торгувать…
…А є повії інші – в масках,
Їх дуже важко розпізнать…
Вони святинями торгують,
Деруть з кредитів свій процент,
Вони під моду мімікрують,
Хамелеонять під момент.
Вони залюблять, заколишуть
І зацілують, і зжеруть…
Таких повій боюся більше,
Аніж простих, що в друзі пруть…
Я їм кажу – ідіть ви гаєм!
Котлами пахне ваш едем…
Всі запити я видаляю.
Все чесно. Все, як у людей…
ЩЕ ОДНА СЛЬОЗА ПО СЕЛУ…
Край мій серце крає болем:
Скрізь не зруби – порубИ,
А село вже – лише соло
Похоронної труби…
Перекошені одвірки
Хат розклеєних в дворах,
Сива бАтькіщина гіркне
Полинами на вітрах.
Без мети, без інтересу
Люди поміж верб-тополь –
Ці заручники прогресу
Й полонені власних доль…
АСОЦІАЦІЯ, НАВІЯНА МАШИНОЮ ДРОВ…
Віддаляла хугу і хуртечу
Кожна тріска з маминих долонь,
Найсолодшим був мені із печі
Той – живий! – солом’яний вогонь.
Неньці я казав щодня спасибі
За цілушку, що до губ горнув…
…У житті я з’їв багато хліба
Різного – а той найліпшим був…
Коли бачу при дорозі знову
Грузовик із гаслом «Продаю»,
Хочеться купить сухі ті дрова
І підкинуть в пам’ять їх свою…
МОВ СВЯТІ НА ФРЕСКАХ…
У фартухах, в розлогих френчах,
Пізнавши сто нещасть і лих, –
Ці люди, мов святі на фресках,
На фотографіях старих.
Позують знічено й невміло,
В очах – туман, полуда й дим…
Ці знімки чорним-чорнобілі
Щонайсвітліші нам усім.
Переманило щастя втому
В свої тенета золоті,
Ці давні карточки в альбомах
Нам раритети іще ті.
В нестачах родової сили
Звертаємось у плині днів
До цих альбомів, як могИлок
Уже далекої рідні…
УСЛІД ЗА ПЕСИМІСТИЧНИМ…
Чи опиняюсь в темній глушині,
Чи сонце п’ю із квітів запахущих, –
Перестановка світу у мені
Іще триває, значить, я живу ще!
Я вмію в русі смакувати мить
(Навіщо мить прудкУ ту зупиняти?),
Координати змінювать велить
Жага цей світ збагнути і пізнати.
Щоб меблі у собі переставлять,
Неспокій небайдужих обирає, –
Уява буде зорі діставать
Й тоді, як небо крила постирає!
ДОКОТИВСЯ Я ДО МОРЯ…
Плин життя є споконвічним.
І хоч він іще зі мною, –
Вже під горлом гирло річки,
Джерело вже за горою…
Не ліниво у долині
Води линули до моря,
А були у тому плині
Й водоспади, і узвори.
Не зміліло, слава Богу,
Русло, хоч і слабло часто,
Омивав життям я довго
Береги стрімкі й скелясті.
Дуже швидко, надто скоро
Через піну зим і весен
Докотився я до моря,
Котре вічністю зоветься…
ВСЕ ЖИТТЯ Я БУДУВАВ МАЯК…
Без орієнтирів ну ніяк
Ані просто жити, ні любити…
Все життя я будував маяк,
Щоб його нарешті засвітити.
Той маяк покликаний служить
На усю свою потужність людям.
Кожен щось повинен залишить:
Я погасну – він горіти буде…
ЖУРАВЛІ-ВЕСЕЛИКИ…
Небо пахне волею
Над вербо-тополями,
Серце моє зболене,
Ти за ними стеж:
Журавлі-веселики,
Станьте знов веселими
Над моїми селами –
Журбинцями теж!
Ключ ваш провертається,
Де проміння грається,
Й серце поривається
У бездонь-безмеж:
Журавлі-курличники,
У політ покличте нас
Над полями вічними –
Половецьким – теж!
А ТЕПЕР УСЕ ЦЕ У СМАРТФОНІ…
У дитинстві знав я чисте небо,
Ліс, леваду, річку за селом,
І ні в чому я не мав потреби,
Бо ж у мене геть усе було!
Мав щоліта веселкові барви,
Взимку ковзанами лід поров…
І були у мене книги й фарби,
і були чорнильниця й перо,
І були у мене звірі й птахи,
І були рої родинних бджіл,
І були в моїм дитинстві шахи,
І були в нім шайби і м’ячі.
І були в моїм дитинстві коні,
І було в нім гЕлгисько гусей…
…А тепер усе це у смартфоні
Разом з окулярами дітей…
ПОШИВАННЯ ХАТИ ДИТИНСТВА
В перевЕсла скручувавсь і дим,
Коли стріху бралися ладнати.
Був оригінальним і простим
Інд.пошив солом’яної хати.
Той, хто не боявся висоти,
Крокви перемацував руками,
І літав сніпок, як золотий
Птах під голубими небесами.
Цілий день мигтіла круговерть,
Тесані вкриваючи бантини,
І пропахлий сонцем хатній верх
Слався соломина в соломину.
…Перетліло все у димі днів,
Лиш у згадках солодко, хоч димно, –
І звучить у час крутих дахів
«Перешити хату» якось дивно.
Не хати сьогодні, а двірці
Жестю різнобарвною вкривають,
Вже й нащадки сірих горобців
Стріх тих житньо світлих не згадають…
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.
