“Українська літературна газета”, ч. 2 (358), лютий 2024
І.
ОСАННА ОБРАНИМ
Цикл
Радику Дмитру Васильовичу, диригенту,
Заслуженому діячеві мистецтв України
…Маестро – це кров і плоть Діоніса.
Він плекає лозу животворящу,
що розсипається золото- цвітом і дарами гармонії…
1.
До себе шлях душа з пітьми знаходить,
Лише тоді, коли сама жива.
Безсмертя зерен – у святих жнивах,
А радощів земних – у хороводах.
Звучать увись осонцені акорди
Октавами земних переживань.
До себе шлях душа з пітьми знаходить,
Лише тоді, коли сама жива.
Вклонімося, нескорені і горді!
Сердець хоралом вибухнем,
«Vi-Vat»!,
Для нот ніхто в’язниць не збудував –
Мелодії життя, як нагороди –
До себе шлях душа з пітьми знаходить.
…В сутінках сумнівів силуети праведників і
грішників мають схожі обриси…
Але тоді, коли настає мить просвітління
і таємне бачиться видимим, непевна паства
розбігається врізнобіч –
вічні істини
висвітлюють їм обличчя…
2.
Редути жриць і палаші жреців
Завжди у битвах за примарну святість…
Огранення, а іноді й строкатість,
Як тирс* сія у піднятій руці.
В усьому цьому першородна ціль –
Просити бідним і давать багатим…
Редути жриць і палаші жреців
Завжди у битвах за примарну святість.
Бетховена і Моцарта взірці
Щоденний хаос хоче приховати,
Та грім оркестру й мрійність піччикато
Спалахують сльозою на щоці:
Редути жриць і палаші жреців.
…Музика і поезія – це мова Бога… Її можна почути у фантомному спалаху уяви, коли на струни тиші сідають райські птиці звучання…
Poiesis – походить, за Фабом Доліве, від фінікійського phohe (уста, голос, мова), від ish (явище, сутність), що в переносному значенні означає Бог. Звідси етруське Aes-Aesar, галлське Aes, скандинавське Ase, копське OS (Господь), єгипетське – Osiris – одного кореня…
3.
Містраль натхнення увірвався люто –
І вже себе не можна вбрегти:
Душа палає і горять світи
І пристрасно, і щемно, і розкуто.
Емоцій геній! Рвіться ери пута!
Блаженства мить жар-птицею лети!
Містраль натхнення увірвався люто –
І вже себе не можна вбрегти.
Мелодій храм. До нього не забуто
Стежки, якими велено іти.
Їх омофором покриваєш Ти.
Радіє зала пристрасті салютом –
Містраль натхнення увірвався люто!
…Райські долини, едемські сади, джерела живої води
і нарешті …
вершини пізнання…
Скільки надій і втрат на шляху до омріяного?!
Але зробивши останній крок обраного поступу,
несподівано відкриваєш: попереду лише урвище,
провалля, ущелина… розчарувань…
4.
Фатальності і темряви дороги.
Та присуд долі – у руці маяк.
Ти провідник. Ти єдності мастак
Сакрального і звичної тривоги.
Ти – диригент, послушник волі Бога,
Тотем його, святий скрипічний знак.
Фатальності і темряви дороги.
Та присуд долі – у руці маяк.
У цьому пошук дива до знемоги,
Бо з ночі вже не вирватись ніяк.
Тобі найвища у житті з відзнак –
Відкрити душам, знявши всі облоги
Фатальності і темряви дороги…
…Тіні жриці, одягненої в шати Музи, увінчані лаврами зі священними пов’язками
на чолі, славлять народження смертних і обраних, миттєве і вічне …
Безсмертя – подароване Творцем диво вічне і блаженне
під омофором гармонії і досконалості…
5.
Солярії невинним подорожнім,
Що в бурях не зрікаються путі,
Не часто зустрічаються в житті.
Частіше – лише прагнення порожні.
Вальяжність і бравада – для вельможі.
Пом’ята шапка –
скромним для утіх…
Солярії невинним подорожнім,
Що в бурях не зрікаються путі,
Оточать душу і посадять в ложу…
Та Амфіон, як валуни круті,
Складає в храми звуки золоті,
Спішить відкрити в плині днів тривожних
Солярії невинним подорожнім.
…Генії прорізають століття променем пристрасті,
трепетною любов’ю до утаємниченої жіночності,
яка відповідає йому навіть на відстані вічним наголосом…
6.
Лягає німб утоми на чоло
Творцеві меланхолії і кола:
Та мить близька, й жадана як ніколи,
Раптово стрепенеться й на крило…
Гармонії неначе й не було –
Довкола хаос і самотність гола.
Лягає німб утоми на чоло
Творцеві меланхолії і кола.
В життєвій чаші трунок не схолов
Світів і душ, яскравий наче сполох…
Приборкує Орфей вакханок сола,
Поєднує в єдине світ долонь:
Лягає німб утоми на чоло.
…Блискавиці сліпої слави та безприв’язні громи заздрощів витисли з піднебесся
істинність дощу…
Бог помирає в нас, в нас він і воскресає. Навчись чути світ і себе в ньому…
7.
СІдає сонце за вечірній круг,
Аби набратись зоряної сили.
Меди у соти обрані носили
В надії, що сумлінні заберуть…
І жести ті, і емоційну гру,
І ті дощі, що душу оросили.
Сідає сонце за вечірній круг,
Аби набратись зоряної сили.
Розкрився брами вічної статут,
Єлей осанни голосу масивом
Його талант підніс увись красиво.
І вдарило крило шаленства рук…
Сідає сонце за вечірній круг.
…Знищують державу не культи краси і довершеності, совісті і довіри, обов’язку й відповідальності.
Вона помирає від політиканства і розбрату
релігій: всі повчають чим угамувати спрагу
подорожньому, але ніхто не простягає руки з кухлем прохолодного трунку…
Запитую себе, а чи зможу зустрітися з тобою на шляху
до правди і подякувати тобі?!.
Довершеності мить іще німа:
Струна оркестру – тятива в напрузі.
Чекають дива незрадливі друзі,
Бо ворогів у музики нема.
А глухота?! А глупота?! Дарма! –
Не місце їм у вишуканім крузі.
Довершеності мить іще німа,
Струна оркестру – тятива в напрузі.
Тобі вдалося вічність обійнять.
Й на вівтарі покласти жертви Музі.
Тобі вдалось з’єднать серця в окрузі
Щоб відступила розбрату пітьма…
Довершеності мить іще німа…
ІІ.
Володимиру Литвину
1.
Поезія – це мить життя,
Спресована у біль і тугу.
Це лист без адресата другу.
Молитва це і каяття.
Це ключ до щастя і звитяг,
І шабля, що січе наругу.
Поезія – це мить життя,
Спресована у біль і тугу.
Це клятва вірності! –
Затям!
Буває кепсько дуже й туго,
Та підтягни коню попругу
І мчи навстріч – без вороття!
Поезія – це мить життя.
2.
Одсміється, одплачеться тихо,
Відлетить в піднебесся душа.
Днів прощальних залишиться шарм
І земне невколисане лихо.
А сум’ять розхвильований ритор
Позганяє думки до кошар.
Одсміється, одплачеться тихо,
Відлетить в піднебесся душа.
Світлий ранок надіями дихав
Зерня радощів сипав з ковша –
За тобою услід поспішав.
Та нежданості вибухнув вихор…
Одсміється, одплачеться тихо.
Не снігом білим, не дощем
На струни вічної тривоги –
Акордом збитої дороги
В душі лягає сивий щем.
Надії всі розбиті вщент
Вогнем ракетної облоги
Не снігом білим, не дощем
На струни вічної тривоги
Дурман лягає ще і ще.
Заобіцяли до знемоги…
А сина батьківські пороги
Ждуть слізьми повними ущерть
Не снігом білим, не дощем.
Cвітлані Танцюрі
Злота пісків. І в червоному жінка.
Гордо ступає по сходах бажань.
Огир пустельних вітрів заіржав
Й кинувся в марево радощів стрімко.
Постать на гребні вигнулась гінко.
Спраглі вуста.
А під віями жар.
Злота пісків. І в червоному жінка
Гордо ступає по сходах бажань.
Лагідна млость пелюстками барвінка
В серці жіночім втомилась лежать:
Мов непрочитана таєн сторінка
Злота пісків. І в червоному жінка.
Ми не малі, та все ж мілієм,
Бо страх усівся на плечі.
І різноликих сурмачів
Возня гірчить немов олія.
Чи справжні ми? А що умієм?-
Пекти страждальні калачі?!.
Ми не малі, та все ж мілієм,
Бо страх усівся на плечі.
Чужим обдерті суховієм
На полі долі – деркачі.
В голови плазувиння чіп
Хват приладнав, і вже й мовчіть!..
Чи горимо, чи тільки тлієм?!.
Ми не малі, та все ж мілієм…
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.