“Українська літературна газета”, ч. 24 (342), 9 грудня 2022
ДО…
***
Замов мене одного без адреси.
І вигадай ім’я. Назви маршрут…
Весна спішить зі сторони Одеси.
Ти дай сигнал – я буду тут як тут…
Замов мене конвертом чи кур’єром.
Я турбуватись приводу не дам…
Замов мене контейнером, вольєром!
Як не замовиш, то приїду сам…
***
За туманом – знайомий вересень.
Невеселий, які веселощі?
Зливи знов опускаються вереском
Із небесного свого селища…
Досить щедрити! серцю тішитись
У теплі поміж власних спогадів…
Голос мій не приймає рішення.
Він давно не творив і сповіді…
Сірий день хизується присмерком,
Та на радість очам притомленим
На кінцевій зупинці виклику
Ти – єдина – світишся променем
За туманом…
***
Ти відокрем, спинись, окресли…
Увага світ не зіпсує…
Он там, попереду, небесне –
Воно твоє і не твоє…
Воно чекає свого часу…
Споглянь мереживо зірок…
Ти знав щасливих і нещасних.
Ти вмієш карбувати крок…
Іди, іди по виднокраю,
Задерши голову увись…
Ведуть дороги всі до Раю –
А хочеш, брате, зупинись?
***
Поміж зажур – шатро вербове…
Поміж думок – важливі речі…
Як добре, що живий ще ровер –
Я з ним навідаюсь під вечір…
І все згадаю похвилинно…
Перецілую наші кроки…
Все, що згубили ви безвинно,
Я у собі несу допоки…
На жаль, не збутись, не забути…
Що не скажу – те невідоме…
Дорога в’ється стрімко, круто
І кличе в ніч самотніх з дому…
***
Виставляю ВІП-шампанське…
З тебе – усмішка, і досить.
Ми гулятимем по-панськи –
Будем ситі, будем босі…
Цілуватимемось ніжно.
Мов нічого не забули –
Львів і Вільнюс, Прагу й Ніжин
І дорогу до Стамбула…
Ось і літо… Ось і осінь…
А давай гайнем до Гданьська –
З тебе усмішка, і досить…
З мене потяг із шампанським…
***
І доживатиме без мене.
Дивитись буде догори…
Життя моє, скажи, хто тренер?
Не хочеш – то й не говори…
Не дошкулятиму я більше,
Пройшовши свій належний шлях…
І може, я заб’ю на вірші,
У тих невидимих світах…
***
Шати ошатні вже зірвані вітром –
Може, два дні ще і жовтню капець…
Краплі з волосся сріблястого витру…
Листя кружляє у формі сердець…
Треба з минулим коректно і гречно…
Гідно з майбутнім. З теперішнім – теж…
Буде зима, цей прогноз – безперечний…
Буде весна… Ми щасливі? Авжеж!..
***
Усе приспущено до завтра.
Усе відміряно стократ…
Почнеться день з нової мантри,
І справи всі підуть на лад…
А поки що тримаймось тексту.
Але без крику і плачу…
Сміються люди, брешуть тести,
Та ти не бійся – я плачу…
Читай зі шпори, сміливіше
І трохи пафосом приправ…
Усіх дістанемо цим віршем,
Щоб нас ніхто не переграв…
***
Шматок цілющий коровая…
Щасливі очі молодят…
А осінь тільки достигає –
Свята гуртуються до свят…
Нехай звучить моя гітара.
Нехай почує пісню Бог.
З вас вийшла, дітки, гарна пара –
І я цілую вас обох…
***
Не вернусь я в наш дім без проліска.
Не вернуся обіймів без…
Є у мене ділити долю з ким
На цілунки сімнадцяти весен…
Не вернусь я в наш дім без сорому,
Покаянь не вернуся без…
Ми з тобою засуджені порівну
На цілунки сімнадцяти весен…
***
Відтепер мовчання переповнене…
Чистої б води та перемін!
Всі талановиті, безумовно, ми
Бо життя ж ми пишемо самі…
Хоч надпий, хоч випий – не до вибору:
Все ж між нами келих, а не меч…
Виверну себе до твого виміру…
Суть відсутня, тож не супереч.
Недочасно кимось засекречено
Азбукою чисел – протиріч…
Господи, притиснемось до вечора
Хай вже буде саме цьогоріч…
Тільки – щоб Любові не зашкодити
Тільки – щоб мовчаннячко текло…
Тільки – щоб могло журбу розрадити
Погляду беззахисне тепло…
***
Вона замовила півсну,
А я її… цього не досить…
Вона замовила Весну,
А я її… надворі – Осінь…
Вона замовила вина,
А я її… і трохи неба.
І пригорнулася. Сумна.
І зникла сповіді потреба…
***
– Відгуки сну –
Тихо. Підозріло тихо…
Лихо. Прилетіло лихо.
Небо. Спохмурніло небо.
Треба. Затремтіти треба…
Лю-ди! Озовіться, люди!
Буде. Довго-довго буде…
Може. Помолитись може?
Боже, чи не Ти це, Боже?!
Води. Почорніли води…
Годі! Не лякай нас! Годі!
Гори. Похитнулись гори.
Горе. Ти ж – не наше, Горе?!
Очі. Розтулились очі…
З ночі. Упізнав я Злочин…
***
Хоч камінь гризи, хоч в поле іди
(Роман Кухарук)
Хоч очі заплющ, а хоч нігті гризи –
Найкращі метафори зайві.
У кожному дійстві чотири тузи –
Їх криє безумний провайдер.
Хоч вени поріж, а чи світ вкороти –
Погодься, не зміниш картини…
Обвили твій мозок незримі дроти –
І ти в цьому, братику, винен.
Хоч лісом пройдися, чи вовком побудь:
Найкраще прийдешнє – минуле.
Дерева зрубали – лишається суть:
Чи з дошки змайструє хтось вулик…
***
…Опівночі пишу листа –
Чи дійде він, ніхто не знає…
Усі літа перемотав
І розгорнув до небокраю…
Ой защеміло! Оба-на!..
Поставлю крапку, усміхнуся…
Ти уявляєш? Дивина…
Впіймав себе: собі я снюся…
***
Моя ти сповідь стоголоса…
Моя ти знахідко доріг…
Втридцяте ось приходжу в осінь –
І жодну з них не переміг…
Що то за усміх? Що за профіль?..
Що за сарказм крізь монолог?
Я ж наче майстер, наче профі…
Та ні, я просто прийшлий лох…
Стою понурий – на афішу
Дивлюсь, зітхаю, сам не свій.
Якщо у цирку вже не смішно –
То може краще до повій?..
***
Стояла й мокла під дощем.
Посеред літа, після свята.
І розмовляла з кимось ще –
Така смішна й дивакувата…
Ліхтар гойдався вітру в такт.
Бо не з металу, а з пластмаси.
І підійшов я просто так…
Здається, мав багато часу…
Ну, підійшов… Ну, запитав…
І перейшли ми на погоду…
Тепер удвох посеред трав
Ім’я саджаємо для роду…
***
–Алло! – Я вам телефоную…
Чудовий день, скажіть, сьогодні?
Цілує вітер змоклу тую,
Як ви мене напередодні…
У нас тут всі сади розквітли!
Пахучо так, аж до сп’яніння…
Не вистачає жменьки світла
І нашого гріхопадіння…
А ще у нас чимало меду –
На нього аж дивитись липко…
Я вранці їхав лісапетом –
Мені назустріч бігли липи…
Я вам зі сну телефоную.
І це не складно, це – природньо…
Цілує вітер змоклу тую,
Як ви мене напередодні…
***
Давай втечемо звідси у новелу,
Прихопим на нічліг одну із тем…
Від дискотек, де тісно децибелам,
Від міста, що зростає день за днем…
Давай втечемо в Осінь просто нині!
Допоки хтось не перевів нам час…
Допоки ми ще тут у цій хвилині…
Давай, кохана, спробуєм хоч раз…
***
Вернулась осінь нещодавня –
Двобій морозу із теплом…
І ожили Дніпрові плавні…
І та картина за селом…
Там лебедятко поміж льоду!
Ти порятуй його! Спаси…
Чимало топчеться народу,
В тумані тонуть голоси…
Біжить бабуся, з нею внуки, –
Туди, де Божеє пташа…
В людей бувають теплі руки,
Хоч не настільки, як душа…
***
Приходять канцлери в мій дім.
Не по-сусідськи… Щоб украсти.
І безлад залишають в нім.
На стінах креслять згини свастик…
Втомивсь від їхніх «перемог»…
І на душі моїй дніпрово…
Я єсьм ніхто для них, та Бог
Колише золоті діброви…
Я єсьм прихильником стихій.
Життя – моє високе кредо.
Лиш підкажіть, бджолиний рій –
Він дійсно тут шукає меду?..
ФІАЛКА…
На третій сторінці, що стала незримою,
На Богом забутій околиці сліз –
Зліплю собі зіроньку, висвічу римою,
І будемо з нею горіти на біс…
І вийдуть з лікарень всі хворі й поранені…
Слова за словами – сплететься мотив…
Цей світ опритомніє… Хтось стане барменом…
Фіалкою бути погодишся ти…
РИМИ
Частина перша.
Сьогодні про поезію ні слова…
Сьогодні за поезію – дуель!
Стаціонарна сьогосвітня змова:
Вже й чорнобривці пахнуть , як «Шанель»…
Було б нічо, та є щось від блокади…
Нема мелодій, образів і рим…
У потойбіччя відпливають кадри,
Де клоуни з облич змивають грим…
Прийди, поглянь, як діє дієслово…
Була кав’ярня, а тепер трактир –
Там житній хліб печуть з муки-полови,
Чекаючи, що прийде рекетир…
А ми, як ті заряджені пістолі,
Вціляємо приблизно з десяти:
«Ба-бах, ба-бах!» Побавились? Доволі!
Братаємось і йдем під три чорти…
Де щось святе – одразу ж браконьєри…
Відомі нам їх успіхи здавен…
Дивлюся у вікно нової ери
І сліпну від біг-бордів і знамен…
Ні, ти прийди, поглянь на ту свободу!
У тих щурів і право, і печать…
І кожен з них гризе наш тил зі споду…
Ми мовчимо, і камені мовчать…
Ні, краще заспівай про «чорнобривців»…
«Два кольори мої – два кольори»…
А потім, щоб з відром і до криниці!
У голову дурного не бери…
Довірився було свободолюбцям…
Та краще уже лісом навмання!
Там тихо. Ні поборів, ні корупцій…
То ж так я і вчиню якогось дня…
Ми й не таке долали на сніданки!
Ми, сміючись, сплітали форму й зміст…
Були ми чи то хіпі, чи то панки…
І поміж іншим, танцювали твіст…
Сьогодні про поезію не модно…
Якщо не модно, то й не говори…
Ти сім разів вимірював свободу…
І тільки раз відрізав – метрів три…
А з ночі знов чекаєш бомбардирів…
Чекаєш тих, що люблять бити в пах…
І знов паролі, явки на квартирі…
І знов пістоль виказує: «Ба-бах!»…
Шрапнелі збоку і згори шрапнелі…
Боєць, не спи! Стріляй по втікачах…
Огризкам – в стрій, поправити шинелі!
І бійтеся вечірок при свічах…
Ні, ти прийди, поглянь на цих придурків,
Що по ночах римують все підряд…
Нема кому їм заспівати «Мурку»…
Ніхто їм не товариш і не брат…
Хай буде тиша. Це вам не дебати…
Хай настрій буде кращий за коньяк…
Навстоячки поетам краще спати…
Як обійти поета? А ніяк!..
ЧАРІВНА СІМКА
Частина друга.
Сьогодні про поезію ні слова…
Поезія – приший кобилі хвіст…
Намішані і сіно, і полова…
А, менше з тим… За тиждень буде піст…
Сорокаденний строк не всі відбудуть,
Не всіх окраєць радує черствий…
Не кожен визрів, щоб вклонитись чуду…
Не всяк його сподобиться… А ви?…
Навчилися мовчати і терпіти
І цінувати крапельки води?
Пустелю не опишуть вам піїти –
Опише той, хто сорок день водив…
Схиляє Всесвіт над Землею зорі…
Візьми одну, а лишку поверни…
Ми до оази дійдемо не скоро…
І в тім немає нашої вини…
Ні гаряче, ні холодно поету
Спостерігати бій добра зі злом…
Свої чернетки спустить за монету,
Бо ж мусить заробити ремеслом…
Не став йому наївності в провину –
У парі йдуть небесне і земне…
Не знає ще, ким вирости повинен…
А може, і ніколи не збагне…
Не вирветься з полону тліну й тіні,
Не проголосить: « Господи, це ж я!»…
Лиш той, хто вивчить літери творіння,
Складе із них лунке своє ім я…
СВІТЛОТІНЬ
Частина третя.
Це хтось із нас виборював медалі…
Це хтось із нас писав куплети од…
А хтось розповідав, що буде далі,
І скромно називав себе: «Народ»…
Куди не глянь – бариги і міняйли…
Для бідного поета «Місць нема»…
Отож, законсервуй себе у файли –
Це краще, ніж тюрма, або сума…
А над Дніпром буяють верболози…
Майстри із віття кошики плетуть…
І скрапують з дерев прозорі сльози…
Майстрам так само плачеться, мабуть…
Хоч може, верб, калин, блакиті неба
Ти поки маєш у достатку днесь…
Поплач і ти – соромитись не треба…
Так і полюбиш Всесвіт наш увесь…
Сьогодні про поезію занадто…
Від цього слова в люду – лютий сказ…
Лиш дітлахи прийдуть і скажуть: « Тату,
А ти вже маєш віршика про нас?»…
І ПІСЛЯ…
Чи є на світі день такий, щоб душу вимочити, душу!!!
Якого біса? а-а святий … я мушу вибачитись, мушу??
Ти чуєш, Смерте, я кричу!: – Тримайтесь, любі побратими…
І знов не вибачивсь… Чому? Піду, що скажуть херувими…
А де ж дощі оті, дощі, що в землю з кров’ю проникають?
Чому не днем, а у ночі душа ніяк не вимокає?
Чому? Чому якийсь бурят
мою земельку рідну топче?
А ткнеш у рило автомат,
відразу ниць під ноги – Отче…
Чи є на світі день – як – день,
щоб зупинити їх свавілля
І вийти з віршів і пісень
й відсвяткувати сот… весілля?
***
Зіп’ю очей блакить надмірну…
І губ привабливих тепло.
Любов моя, як герб манірна,
Ну хоч бери й ховай під шкло…
А що, як трішки з алкоголем…
А що, як трішечки з долонь…
І запрягтись конем і полем
Й промчатись радощем безсонь?
А що, як спити все відразу
І наріктись сторожовим,
І ні на крок від перелазу
А в сни її – лише живим?!
***
Кожен із нас освячений кров’ю…
Хто б там і як там, ми дійсно – круті.
Квартали розкреслені…
Боже – здоров’я
В ясну погоду і у сльоті…
Перемалюєм… переінакшим
Метр за метром…
Хто б сумнівався.
Не виплачеш долі ти кращої з плачу…
Тричі хоч вмри й
Тричі прослався…
Повернемось ми до побратимів
Чорним по білому і навпаки…
Ще літо і осінь, а може і зиму
Краще ліворуч… Як не з руки?
***
Нескорені міста – передова…
Безсилий ворог топчеться на місці.
Цвітуть каштани у моєму місті,
А у вікні – заплакана вдова…
Тече сльоза струмком поперед сліз.
Ой важко як, бодай і не скорили…
І відомо, нескоро до могили,
Так і потуг замало на узвіз…
А хлопці, що пройшлися повз вікна,
Враз вдовине сердечко усміхнули,
Навіяли всерадістю минуле…
І мамою вклонилась їм вдова…
***
Стріляй! – кричу, – стріляй у серце!
Убий, приходитиму в сни
Один в один, за Бучу, все це
Тобі, від мене… Поясни,
Який же ти «освободітєль?»
Себе хоч раз освободі…
Ти ж перша наволоч на світі,
Зачатий звіром в лободі…
Чого приперся, срань безбожа?
Набрид собі? Шукаєш смерть?
Чи унітаз потрібен може,
Бодай не цілий хай, то чверть?..
– Стріляй! – кричу, – стріляй у мене!
А діток, виродку, не тронь…
І відвернулось
Безіменне
І зникло
Хмарне із осонь.
***
В церквах віднині вихідний…
У прихожан печальні лиця…
Окраса кольору війни,
Вірніше, вибач, Моровиця…
Могилки свіжих кладовищ.
Чомусь вони посеред вулиць.
Зійди вже, Боже, розколиш –
Бува щоб з горя не забули…
Там імена і сміх дитят…
Там пожилі і безліч філій…
Там погляд світлий на життя
І вбивць відбитки озвірілі…
***
Заночуємо у Небі…
Боже, дякую безмірно!
Я – Душа і Правди – Лебідь,
Ми ж служили Тобі вірно?!
Заночуємо у Полі…
Боже, вишивка між нами:
Я – Листок і Древо – Долі,
Що блукає Світлом снами…
Заночуємо у Морі…
Боже, як же тут красиво!
Я – Глибінь і Муза – Зорі…
Вибач, тішимось. Звабливо…
***
Ти не прихильник сліз, доколи
Не доторкнувсь лицем жахіть.
І лиш тоді собі дозволив
І поступивсь, сказав: – Живіть.
І лікуватиме вас туга…
І котик сірий, що прибивсь…
А в снах ходитеме – наруга…
Яким ти вірив і моливсь…
О Боже-Боже… Боже-Боже…
Цілодобовий сліз потік…
На що воно життя це схоже,
З яких причин і хто прирік?..
***
Ось і До, і Після… А між ними вічність.
Маятником бути, вже напевно ні?..
Місяців дванадцять… поіменно – Січні
І ніяких інших… Навіть увісні.
Все перемішалось, все догори дригом…
День у дні зникає… Сиві від тривог.
А хмаринки в небі… А на річці криги…
І одне питання – що надумав Бог?
***
…вгамую біль придешній з двору.
Хильну і хлопців пом’яну,
Що б’ють на всіх фронтах потвору –
(Й себе також не омину)
Важлива річ – хильнути тричі…
Важлива річ – слова які…
Чи так собі, чи руївничі,
Чи в унісон, чи ледь м’які…
***
А взагалі-то пом’яніть
Його, славетного з Поділля…
І не важливо на дворі,
чи понеділок, чи неділя.
Чи вам мільярд кишеню жме,
чи може знов звучать романси…
Чи будні спільні грішних тем,
чи святість сповнена експансій…
Ви пом’яніть будь-де й коли,
і навіть в божу непогоду,
Бо він життя віддав…
пролив і кров свою
й козацьку вроду…
Ви пом’яніть!
***
Яка там опера Альцеста…
Який там Моцарт, чи Гюґо…
Вже пів села до того стерто…
Ось ми, буряти,
о-го-го…
На площі пам’ятник Тарасу…
А він то чим не догодив?
Як добре, що схиливсь завчасно
В передчутті на
рецидив…
Як не ховай, а наскрізь бачу…
І що не крок – убивці слід.
Без нюнь… Без нюнь! ночами сплачеш
Та що ж таке… ти знову
зблід
І потойбічний вимір поруч…
А що як опера – кіно?…
А може, вже проснутись впору?
Ти йдеш… ідеш і
все одно
Сценарій підлий, недолугий
І без об’яв і без афіш
Удерлись вбивці – смерті слуги…
Гуртуймось, людоньки,
скоріш!
Навала пре і пре, і преться…
«умом рассею не понять»
Та Божа ласка усміхнеться
То ж на понятіє насрать…
***
Тримаюсь, не чіпай… А ти забудь. До себе:
Та боронь Боже, край… та скільки того неба.
А хто-небудь зітре? Cлова вам не розсада.
Не голосом арен… ой не дражни, порадо…
Встарілий стиль, хіба, шматочками осилим.
Іржа, забув? труба… усе своє під килим…
Таке життя, воно… і дихає вчорашнє.
Поезія – кіно… хоч інколи із кашлем…
***
Ти мирний, тихий взагалі…
Обмінний фонд душі – стабільний.
Якби то, ой, не москалі –
Не нервував би… не доцільно.
На вигляд… свіжий як карась,
Що тільки витягли із річки…
Якби московія якась
Не крала сни твої із нічки…
Ти добрий, вихований хлоп.
І можеш те, і навіть більше…
Якби не «ху – кремлівський клоп» –
Не приміряв би лють до віршів…
Ти жирний викормлений «гусь».
Хоча й проблеми вічно з грішми…
Якби не та фальшива русь –
Застряг би в сварках своїх грішних…
Тепер питання: хто – кого?
Не все так просто, дні криваві.
Не розумієш одного –
Що кожен звір в своїй оправі…
***
Злетіли пусткою в житті –
Шукали прихисту…
А під хрестом і на хресті –
Відлуння звивисту…
– Забудь усіх, – кричала смерть.
І переконливо
Із неба в сни світилась твердь.
Хіба замовлено…
Зібравши сто своїх зусиль
Узором килима,
Квітина видавила квиль –
І Бог помилував…
litgazeta.com.ua
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
