Голови
зі злоякісними ідеологіями
знову загарбують життєвий простір,
окуповують пострілами
в життя,
несуть смерть,
і чомусь саме такі, що зло сіють,
вкотре правлять в Росії.
Боремося з їхніми чисельними
арміями зомбованими,
із їх псевдоподобою людини,
яка заплямована кров’ю невинних, і пораненої днини.
Обороняємо істинне право бути собою,
відстоюємо добра свободу,
його творчості,
поетичності,
як світові фортеці правди щастя,
Європи щит від путінської напасті,
за це епіцентром війни
стали міста і села України.
***
Сьогодні моя доба чергування,
охороняю наше поле,
яке зігрітою ріллею посміхається весні,
наді мною залізними птахами пролітають літаки,
придивляюся чи не летить ворожий,
та чи не приземляються непрохані гості з парашутами,
зі-мною друг пес,
телефоную дружині,
питаю як вона там з дочкою,
відповідає що сидять в бомбосховищі,
чекають на відбій повітряної тривоги,
а взагалі, для того аби не було війн,
більше за кулі треба виготовляти
мирні продукти культури,
і поезія еволюції всещастя
є моя головна позиція,
тому захищаю конструкцію держави
в основному – добропоетичну!
***
В нашому місті спокійніше ніж в інших,
не кожного дня атакують ракетами,
і в бомбосховище не треба спускатися щоночі,
тому наш будинок приймає переселенців
з вогняного пекла від вибухів і пострілів,
молода жінка веде за руку своє п’ятирічне янголятко,
її друге, дворічне, несе на руках наш сусід,
в руці жінки великий кульок з м’якими іграшками,
з кулька визирають пухнасті котики, зайчики, коники,
(взяли найцінніше)
всі біженці від війни.
***
Через світи що закрились повіками згаслих дитячих очей,
та міста котрі зникли під бомбами,
й їхніх мешканців що порівнялись зі зруйнованими домами,
і кров їх рікою тече,
за поезію цього народу,
ви – воїни правди
які проти кривди
стали вогненним щитом і мечем за свободу,
вам усім хто озброїв це воїнство світла,
й тим хто потребуючим не пошкодував їди і житла,
задля перемоги щастя
і цвітіння життя,
хто підтримав як зміг
чим зумів допоміг,
й тому хто українське поширював слово –
вічна дяка і слава!
***
Поезіє вседобра не мовчи
через те що війна кричить,
віршосяйні світи і всесвіти
ваше небо не затулити,
яке з тонких матерій в душі як вищість
висотою з вічність,
бо із метою всещастя
ви – наступні всесвіття,
і якби люди увірували у вірші добрі,
і політика з економікою покладались би на гуманну літературу більше,
то суспільні устрої й настрої планетарно ставали б добродіями,
і життя земне знецінювалось би смертю менше,
і в цьому істинна поетичноцентричність,
що здатна перетворювати все на щастяпрекрасність,
яку довелося захищати ще на підступах,
на перших поверхах культур,
і хочеться сподіватись що все це заради росту
людей і літератур…
litgazeta.com.ua
