У неї не лишилося вдома нікого, окрім кота —
двох котів, трьох,чотирьох, десяти…
Бо вже тиждень, як сусіди розбіглися по світах,
поки місто боронять її чоловік та син.
До війни її руки торкалися тільки струн,
а за тиждень пальці болять від ножиць.
Але коли вона плете сітки, не чує тривожних лун —
відчуваючи біль, почуває себе живою.
Коли вона плете сітки, то ніби сплітає долі…
Тому за кожним котом прийдуть — за кожним із десяти.
Ця жінка із болю давно уже стала мойрою,
Поки місто боронять її чоловік та син.
facebook.com/nadiya.garmazij
Прокоментуєте?
