“Українська літературна газета”, ч. 12 (356), грудень 2023
ТРИМАЄТЬСЯ НАШ СВІТ НА СЛОВІ МАМА
Мені на очі трапилась підбірка віршів поетеси Лідії Яцкової. Ті твори – ронделі. Я насторожився… О, ще одне ронделювання!.. Процес творення віршів цього жанру стає модою. Чимало хто з пишучої братії думає: усі, мовляв, пишуть, то чому б і мені – не зайнятися цим ділом. І масово з’являються у пресі словесні штамповки (як кухонні вироби). У них більш-менш витримана класична тринадцятирядкова форма ронделя, а начинка в ній часто бездумна і бездушна з претензією на якусь лжефілософію. Тобто сліпе неосмислене дотримування форми відсторонює автора від творчого процесу – що є словесною основою як і в кожній поезії.
Та, слава Богу, радієш, коли вчитуєшся в ронделі названої вище поетеси Лідії Яцкової. Раптом у них натрапляєш на ту «сувору простоту, що слова зайвого в свої рядки не прийме». Цей словесний ряд цитую з Максима Рильського, який у свій час був змушений полемічно боронити давню класичну форму сонета.
В такому стислому до, майже, мінімуму творі як рондель має кожен рядок, кожне слово і кожен звук стояти на своєму місці і працювати на розкриття основної думки, змісту – всі нюанси вимагають від поета повної відповідальності, творчого сумління і зосередження. Пам’ятаймо – рондель має характер…
Нині в нашій книговидавничій справі редакторська школа майже відсутня. На превеликий жаль. Так – редактор як політичний наглядач, як цензор (а таким він був у вікопомні роки сталінських п’ятирічок) нехай не вертається. А редактор як порадник, як помічник автора потрібен всяк час. Адже на сьогодні сторінки друкованої продукції рясніють похибками і мовного, і стилістичного, і граматичного недбальства.
Редактору часто з його боку якість написаного тексту автором бачиться видніше, глибше. І я як колишній досвідчений видавничий працівник не міг утриматися, аби не втрутитись у цикл ронделів Лідії Яцкової – я пройшовся по її поезіях редакторським пером. Думаю, що я вчинив належно…
Тепер у рядках поетеси відсутні дещо хаотичні висловлювання, словесні туманності, що, на жаль, досі зустрічаються у творах інших ронделістів. Кожен рондель як окремий твір набрав чіткої окресленості, став точнішим за змістом, цілеспрямованішим за настроєм і гармонійнішим у художньому вияві.
Перехід матеріального чи й духовного світу з однієї формації в іншу буває вражає людину до глибини душі. Це явище неповторно повторюється з часу сотворіння світу. Чутлива, як мембрана, поетична душа відгукується на таку подію непередбаченою тривогою, яка передається через промовлене чи написане слово читачеві. Лідія Яцкова знаходить для вираження свого невимовного жалю рядки поезії, у яких неповторно по-своєму на грані сльози болісно передає стан переживання в точних, як афоризми, реченнях: «Тримається наш світ на слові МАМА», «В кожного на світі мама є», «Руки мамині – човник щастя»…
Аби не впасти у невимовний розпач раптовим відходом Матері у засвіти поетеса сама собі дає раду – хоча б чимось продовжити спілкування з найдорожчою Людиною.
Я читаю мамині листи,
А душа тріпоче, наче бджілка.
Сяє в небі ясночола зірка.
Оживають мамині сліди…
У душі Лідії Яцкової, а відповідно і в її ронделях, не стихає музика тривоги і жалю за втратою рідної матері. Тема переспівана багатьма поетами. Та поетеса ділиться з читачем гіркою сльозою розлуки з найріднішою людиною, заглядаючи в криницю своєї душі з правдивими і чистими думками.
Петро Засенко
В КОЖНОГО НА СВІТІ МАМА Є
В кожного на світі мама є –
Берегиня чуйна, клопітлива,
Чи літами молода, чи сива:
Всю себе нам, дітям, віддає.
Цілий день як ластівка снує –
І непосидюща, і дбайлива….
В кожного на світі мама є –
Берегиня чуйна, клопітлива.
Людям найдорожче все своє:
І хатина, і криничка, й нива,
Рідна мама добра, справедлива…
Кожному життя вона дає,
В кожного на світі мама є.
ДЕ ЛІТА ВАШІ, МАМО?
Де літа Ваші, мамочко-мамо,
Сині очі і чорнії коси?
Світанкові збиваючи роси,
Десь блукають полями-гаями…
Сонце сходить-заходить так само,
І лелека дітей комусь носить…
Де літа Ваші, мамочко-мамо,
Сині очі і чорнії коси?
День за днем – колосками-літами.
Час-косар їх складе у покоси,
Затуманяться очі і коси…
Лиш душа не старіє з роками…
Де літа Ваші, мамочко-мамо?
ТИХИЙ СУМ
Гойдають дерева тихий сум
В батьківськім садочку серед ночі.
Яблука вдивляються ув очі.
Будять плинність призабутих дум…
З вуликів – спокійний любий дзум…
Навіває спогади дівочі.
Гойдають дерева тихий сум
В батьківськім садочку серед ночі.
Музика звучить печальних струн.
Рими плачуть поміж груш пророчі.
Цілий вік всі дні були робочі.
А життя будив дитячий шум…
Гойдають дерева тихий сум…
БАТЬКИ МОЇ
Батьки мої – це сад мого життя,
Дитинства незабутня диво-казка,
Довірливої юності підказка
І зрілості суцільне вишиття.
Любов світила нам до забуття,
Вона в сюжеті мудрості – розв’язка.
Батьки мої – це сад мого життя,
Дитинства незабутня диво-казка.
Нові в житті шукаєш відкриття,
Але бува – трапляється поразка,
Лікує тільки материнська ласка.
Говорять серцем чисті почуття:
Батьки мої – це сад мого життя.
РАНО ЧИ ПІЗНО
Рано чи пізно – усе проминає:
Стрічі, весілля, прощання…
Денно і нощно – благання.
Сніг самотинно сліди замітає…
Думка мінорна страждання черкає.
Крапля терпіння – остання…
Рано чи пізно – усе проминає:
Стрічі, весілля, прощання…
Осінь в зажурі літопис гортає.
Рибка із казки пророчить бажання.
Ночі на зміну приходить світання.
Гарний був сон: мама пісню співає…
Рано чи пізно – усе проминає…
РАЙСЬКІ ЯБЛУКА
Райські яблука в райськім саду
Вже доспіли для мами і тата…
Не співає зажурена хата.
На могилки лілеї кладу…
Я по батьковім полю бреду.
Захлинається-плаче соната…
Райські яблука в райськім саду
Вже доспіли для мами і тата…
В храм святий у неділю піду.
Посивіла дорога хрещата.
Для родини – болюча утрата…
І мелодії грають у білу дуду
Райські яблука в райськім саду…
ЦЕЙ ЛЮТИЙ
Цей лютий – найлютіший лютий в світі.
Купив квиток матусі – в засвіти.
І як мені ту зірочку знайти,
Щоб біль-печаль зіграти на трембіті?
Плачем ридає скрипка у сюїті.
Хто зремонтує ті скляні мости?
Цей лютий – найлютіший лютий в світі.
Купив квиток матусі – в засвіти.
Червоне з чорним з’єднані в графіті.
Над головами – дзвони і хрести.
Всю Вічність покаяння нам нести.
Душа впіймалась у таємні сіті.
Цей лютий – найлютіший лютий в світі.
ВИШНЯ…
Вишня взимку спить – і мама спить.
Сон її колише – цілий світ…
Руки, струджені за стільки літ,
Поцілує лиш космічна мить…
Серце ніжне більше не болить,
Не стіка чолом солоний піт…
Вишня взимку спить – і мама спить.
Сон її колише – цілий світ…
Не лікує ноги й руки – снить.
Яблука срібляться серед віт.
Загубився в далечі привіт!..
Так хотіла ще вона пожить…
Вишня взимку спить – і мама спить.
ХАТА З ЛЕЛЕЧИМ ГНІЗДОМ
Хата з лелечим гніздом
В серці моєму – навіки.
Не зупиняються ріки…
Все оживе – під пером…
Сяде сім’я за столом.
Спогади теплі – як ліки.
Хата з лелечим гніздом
В серці моєму – навіки.
Бачу матусю з відром –
Там, де сліди Вероніки*…
Дощ розмальовує бліки.
Сумно. Не диха теплом
Хата з лелечим гніздом…
*Волосся Вероніки – сузір’я.
СМУТКУ МІЙ…
Смутку мій, куди тебе подіти?..
Чи відерцем вичерпати біль?..
Допоможе справитися сіль
Спогадами тихо мерехтіти.
Без любові вкотре овдовіти,
Вистояти в люту заметіль.
Смутку мій, куди тебе подіти?..
Чи відерцем вичерпати біль?..
Хочеться весною захмеліти,
Гостювати мовчки – у неділь.
Слово «мама» лине звідусіль.
Вже нема кому мене зустріти…
Смутку мій, куди тебе подіти?..
СТРУНИ ПЕЧАЛІ
Як же навчитися жити без мами?
В серці ятриться незгоєна рана.
Знов розцвітає червоная канна.
В небі нічному сузір’я – вогнями.
Струни печалі голосять вітрами.
Що залишилось? Пам’ять і шана.
Як же навчитися жити без мами?
В серці ятриться незгоєна рана.
Кіньми летіли літа за літами –
Мама для мене завжди була гарна.
А у святковії дні – справжня панна.
Пісня журби не летить з журавлями.
Як же навчитися жити без мами?
КОЖНУ НАСІНИНКУ
Кожну насінинку, кожную зернинку
Брала ніжно в руки матінка моя.
Личко в ті хвилини радістю сія.
Вміло доглядала не одну годинку.
Квітами квітчала рідную хатинку,
Зелом прикрашала – серденько співа.
Кожну насінинку, кожную зернинку
Брала ніжно в руки матінка моя.
Світлом заряджала, наче ту зоринку.
Злото найдорожче – діточки, сім’я.
А тепер на небі – матінка-зоря.
Не забуть ніколи батьківську стежинку,
Кожну насінинку, кожную зернинку.
ВІДПЛАКАЛА ЧЕРЕШНЯ
Відплакала черешня під вікном.
Цвіт розлетівся біло-білим світом.
Покірливо мовчать піони літом.
Автограф бузьок залишив пером.
Працює у Феміди метроном
Із видимо-невидимим лімітом.
Відплакала черешня під вікном.
Цвіт розлетівся біло-білим світом.
Так швидко все лишиться тільки сном,
А дітям та онукам – дивним мітом…
Чому ж душа ридає білим цвітом?..
Не забинтуєш рани біль-вапном…
Відплакала черешня під вікном.
ВЖЕ НЕ ТУТ
Вже не тут – на блаженній землі
Ходить мама ласкава моя.
Вже на небі – зорею сія.
Розганяє полинні жалі.
Відлетіли у даль журавлі.
Пісня ж матері – дзвоном щодня.
Вже не тут – на блаженній землі
Ходить мама ласкава моя.
І найкраща – в усьому селі…
І любила, як зелень – буя!..
І уміла впіймати – роя!..
Відпочинуть тепер мозолі…
Вже не тут – на блаженній землі.
МАМИНА СОРОЧКА
Мамина сорочка біла – в скрині, –
Вишита з чарівних квітів, трав.
Для життя все Боженько їй дав.
Загубився ключ від квітів нині…
Праця є, але нема кравчині…
Вечір поминальну прочитав…
Мамина сорочка біла – в скрині, –
Вишита з чарівних квітів, трав.
Ранок усміхався сонцем днині
І хатину щастям огортав,
Вітер листя сторінок гортав…
Найдорожчим спомином дитині –
Мамина сорочка біла в скрині…
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.
