Надія Гармазій: «Вони обидві сиділи в палаті на ще не застеленому ліжку…»

0

***
Вони обидві сиділи в палаті на ще не застеленому ліжку.
Та, що колись була рудою, гойдалась на панцерній сітці.
Та, що колись була блондою, обіймала її за плечі й трішки
з сумом сказала, що вони обидві, як комашня у квітці.

Живуть від цвітіння і до цвітіння, поки волосся не облітає, –
і знову світ розверзається, як обрій самотній у передзим’ї.
«Ти знаєш, особливо зараз я радію, що в мене дітей немає.
І воднораз саме зараз так хотілося б народити дитину», –

Каже та, що була рудою, і змикає пошерхлі губи, немов капкан.
Й для обох – за вікном павутинки з дощів виплітає наосліп квітень.
Блонда дивиться на руду і чує, як в річці на рибі тремтить луска,
Бере помаду рожеву і йде на двір, щоб фарбувати квіти.

І у кожної з них поза снарядами й укриттями є ще своя війна.
І кожна із них так по-весняному дихає, як земля ще не обігріта.
Хай переможе та, у якої на віях грає веселкою дощова вода.
Хай переможе та, що пробачати вміє по-справжньому і любити.

nadiya.garmazij

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я