Наталка Ткаченко. «Тренос, тобто плач по українській шкільній літературі»

0
292

“Українська літературна газета”, ч. 9 (353), вересень 2023

(Навздогін супліці «І знов – копил», надрукований у липневому номері «Української літературної газети» за 2023 рік)

Чекала відгомону на свою «супліку». Він був різним. Дехто кивав на те, що стаття не на часі: війна! При цьому якось забувався відомий у світовій історії епізод. Вінстону Черчиллю, британському прем’єр-міністру часів Другої світової подали на ознайомлення черговий загальнодержавний бюджет з усіченими до «зеро» видатками на культуру. Він запитав: чому? Відповідь: війна! «Так за що ж ми тоді воюємо?» – резонно поцікавився Черчилль.

Більшість моїх опонентів в один голос заявляють, що тепер нове покоління геть не читає великих текстів і не цікавиться нині ними: наші діти і онуки «поринули» в гаджети! Отож, нічого їм сушити мізки у вік цифрових технологій Іваном Вишенським, Мелетієм Смотрицьким та «іже з ними». Але література України – це не легеньке чтиво! Для українського народу, що залишався упродовж віків без власної держави, саме література була єдиною с в я щ е н н о ю  к н и г о ю, Святим Письмом, незмитою ідентичністю нації.  Спробуйте хоча б заїкнутися, що в час «засилля гаджетів» і «цифрових технологій» християнину слід скоротити Біблію, мусульманину – Коран, юдею – Тору і Талмуд? Чи доживете ви до ранку?!

Автори програм і підручників української літератури роблять «смертельний гріх», скорочуючи навіть Тараса Шевченка! Так, так, із сучасної шкільної програми викинуто практично навіть «Гайдамаків»!

Утроє скорочено саму кількість творів Кобзаря (з 2004-го до 2017-го)! Зроблено по-єзуїстськи підло: «Гайдамаки» вивчаються оглядово – одна година разом з іще двома творами Шевченка.
Отже, на епохальний твір, і за змістом, і за обсягом, відведено… аж п’ятнадцять хвилин!

Мотивація залізна, та ж сама «цифрова технологія», «гаджети»? Як не згадати тут самого Великого Тараса: «Теплий кожух, тілько шкода – не на мене шитий, а розумне ваше слово брехнею підбите».

Таке скорочення не робилося навіть і в «совковій» школі! Чи вже і в цьому полум’яному живому творі «дальтонікам – авторам програми» вбачається «комуністична загроза»?
Така «декомунізація» – прихована деукраїнізація (якщо й прихована! А скоріше, відверто цинічна!)
На випроб терпіння? На випроб нашої української сутності з програми «викинуто» усі твори про Голодомор – знято «Жовтого князя» Василя Барки, «Марію» Уласа Самчука.

Якщо порівняти суто візуально хрестоматію з української літератури для дев’ятого класу, видану за програмою Миколи Жулинського, і хрестоматію та критику, що вийшли у світ 2017 року, автор якої Олександр Авраменко, то неозброєним оком видно, що підручник «схуд» уп’ятеро! Така «дієта», таке «прокрустове ложе» згубні для рідної літератури в рідній школі! Навіть за радянщини так не «втинали» їй голову!

А за роки незалежності програма і підручник мають «вирости» в обсязі, згадати все найдостойніше, найталановитіше! Інакше – література вихолощується, винищується, стає нецікавою, мертвою!

Пригадую, як дванадцять років тому із захопленням перечитувала і хрестоматію, і підручник української літератури, за якими навчався мій син-одинадцятикласник. І думалося: навіть якщо, крий боже, наша незалежність похитнеться, але в  бозна-якій криївці залишаться ці підручники, як жива іскра української душі!

Порівняймо передмову до одного підручника, виданого 2004 року: «Завдячуючи цій хрестоматії, ти, шановний читачу, наче з космічної висоти глянеш на майже тисячолітній шлях рідного українського письменства: постоїш біля його джерел, відчуєш аромат старого українського слова, проймешся гуманною суттю християнських ідей». Свіжо, щиро!

А ось через 13 років передмова до підручника літератури – апофеоз казенної жуйки: «Ви ознайомитеся з українською літературою ХХ століття, строкатою за своїми стильовими особливостями та формами, тематично багатою й естетично досконалою». У тій же передмові автор бажає юним читачам: «Читайте, вивчайте, насолоджуйтеся й ставайте успішними особистостями». Ох, ця сучасна маніпуляція з «успішністю» наших дітей! Та не стануть геть усі «успішними»! За офіційною статистикою, по-справжньому «успішними» – сиріч багатими – стають п’ять відсотків суспільства! А решта житиме скромно, чесно заробляючи хліб насущний… А проте сонце рідної літератури повинно світити усім українцям!

Отож не ділімо красне письменство на літературу «еліти» і літературу «черні». Немає ні масової, ні елітної. Є література і нелітература! Є поезія і непоезія! Мимоволі згадується Малишкове: «Її не взяти цвітом провесен, ані горлянкою, ні чином! Поезія – це діло совісне. Не грайся з нею безпричинно!»

Авторам програми бракує елементарного смаку, знання і любові в доборі авторів.

Ну, навіщо було «відкривати» для наших дітей такий «скарб» як «Місто» Михайля Семенка? Цитую дослівно:
Осте сте
бу
візники – люди
трамваї – люди
автомобілібілі
бігорух рухобіги
рухливобіги…

Читаєш коментар автора підручника до цього твору і дивуєшся його оцінці: «Заслугою М. Семенка було використання урбаністичних (міських) мотивів, яких у поезії попередніх епох бракувало. Поет сміливо експериментує з формою: розміщення рядків, алогічна мова, рвані слова, тавтології».

Експеримент чи цілковита абракадабра?

Пригадую, як ще років сім тому відкривала для себе наших класиків – Малишка, Сосюру, Симоненка в блискучих добірках, сформованих Володимиром Базилевським у поетичній рубриці на шпальтах «Слова Просвіти». На жаль, невідкриті з різних причин у «совкові» часи ці поезії не увійшли до наших підручників і нині лежать не піднятим діамантовим підводним скарбом…

І… скорочення, скорочення…

Павла Тичини (не увійшли «І Бєлий, і Блок, і Єсенін, і Клюєв», «Один в любов, другий – у містику, а третій – в гори, де орли…») Чи не нагадує це поетичне пророцтво наші дні? «А справжня муза неомузена Десь там, на фронті, в ніч глуху, лежить запльована, залузана на українському шляху…».

Олег Ольжич, Олена Теліга… Викинуто з літератури поетів «празької школи».

Олександр Довженко… Знято повість «Україна в огні». Не на часі?!
Не представлено жодним уроком Григорія Косинку.
Багатющий доробок Івана Драча представлено єдиним твором.
«Куцо» подано Дмитра Павличка. Не згадано навіть близьку серцю юності книжку інтимної лірики «Таємниця твого обличчя». Викликає збентегу  категорична оцінка: «Але найбільше він прославився як поет-пісняр». Ні, звичайно, це не так. Дмитро Павличко – поет двох крил: інтимної лірики і політичної.
Непам’ятство авторів програми вражає. Не згадано патріарха нашої прози Юрія Мушкетика. Обійдено мовчанням Павла Загребельного. Забуто імена прекрасних ліриків Тараса Мельничука, Петра Засенка, Миколи Сома. Як можна було не ввести до програми і підручника автора унікальних історичних романів у віршах і філігранно тонкої, питомо української лірики Леоніда Горлача?..

Пригадую, як готувала зі своїми учнями, членами літературного гуртка «Світ Євгена Гуцала», урок інтимної лірики Миколи Вінграновського. І як вразили мене мої гуртківці, коли обрали геть не поезію «У синьому небі я висіяв ліс», що представлена у програмі, а «Ще під інеєм човен лежав без весла…», «Я скучив по тобі, де небо молоде…», «Цю жінку я люблю», «Я дві пори в тобі люблю…», «Відпахла липа, білим цвітом злита…» Здавалося б, невже художній смак теперішніх дівчат і хлопців з сільської глибинки на Поділлі тонший, аніж у титулованих авторів програми і підручників рідної літератури?

А таки так.

І знову ж питаєш себе, чому б не це суцвіття поезій – суцвіття серця Великого поета відкрити в сучасному підручнику, програмі рідної літератури?

Виникає питання-спротив: чому взагалі викинуто доробок Бориса Олійника? Бачу й зараз, як на стінах нашої старенької новогребельської школи біліють білими птахами, прикріпленими скотчем, аркушики із віршами «Сива ластівка», «Пісня про матір», «В оборону хліба»… Це так мої колеги, учителі української філології, відзначили разом із дітьми останній прижиттєвий ювілей поета – вісімдесятиліття.

Вся творчість Євгена Гуцала подана одним-єдиним оповіданням «Лось». Здається, що автори програми і до рук не брали його останньої книжки «Діти Чорнобиля», ніколи не відчували, який теплий дитячий національний характер творив письменник. Яким, зрештою, вишуканим модерністом він був! І «Запах кропу», і «Серпень. Спалах любові». І «Осяяння наодинці з природою». «І  як молоде зітхання землі, як рожевий подих ранку, стоять на тонких підсвічниках тремтячі маки»… «Звідки ця любов, ця ніжність, ця несамовитість сьогодні, в теплий вересневий день? Коли, здається, вириваючи на грядці чорнобривець, вириваєш не квітку, а своє власне серце з грудей, та й так і несеш його, закривавлене, в руці…»

Яка ж неісповідимо багато наша рідна література! Неможливо мені одній обняти її. Борімося за неї, рятуймо душі наших дітей від безпам’ятства.
 
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматіhttps://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуку: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в

Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

litgazeta.com.ua

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я