Наталя Корнієнко: 8 книжок від міністра закордонних справ Дмитра Кулеби

0
140

Політики читають книжки. І це не мем. Дехто навіть погоджується про них розповісти. Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба одразу зреагував на наш запит і поділився своїми книжковими рекомендаціями. Читає очільник МЗС здебільшого із професійною метою – щоб краще розуміти політичні процеси як у власній державі, так і в усьому світі, як в сучасному контексті, так і в історичному зрізі. На його переконання, колективна пам’ять – обов’язкова передумова сталої державності, а зло, як і добро, завжди має ім’я.

Читання книжок для мене є життєвою необхідністю. Зазвичай книжки купую: у крамницях онлайн чи офлайн, за рекомендацією друзів чи близьких. Взагалі, спершу з’являється цікавість до певної теми, а потім – до видань на цю тему. Також багато книжок отримую в подарунок на різноманітних заходах. Іноді навіть трапляється щось цікаве.

Цікавлюся сучасною як українською, так і іноземною літературою, активно стежу за книжковими заходами. Насправді, книжкові ярмарки та фестивалі – одні з моїх найулюбленіших культурних заходів. Мене дуже тішить, що їхня кількість і масштаб з року в рік стрімко зростає. Як і кількість видавництв, якісних українських книжок та їхніх читачів.

Боріс Джонсон. Фактор Черчилля: Як одна людина змінила історію (Vivat, 2019)

Один із найбільш харизматичних сучасних політиків, прем’єр-міністр Великої Британії Боріс Джонсон розповідає історію свого кумира, легендарного британського лідера воєнного часу Вінстона Черчилля. Це вже надто цікаво, щоби пройти повз.

На монументальну постать Черчилля прийнято дивитися знизу вверх. Заслужено. Погляд Джонсона не зіпсований його щирим зізнанням, що він – фанат Черчилля, і звісно ж, сучасного політичного контексту. У час, коли Україна та Велика Британія підписали історичну угоду та офіційно стали стратегічними партнерами, книжка дарує читачам комплексну відповідь на питання, чому британський прем’єр особисто прихильний до України та не має ілюзій щодо російської агресії. На наше щастя, як і його кумир, нинішній британський лідер знає, як говорять з агресорами.

Джон Кей. Індія: Історія

Захоплива подорож у минуле однієї з найдавніших та найцікавіших світових цивілізацій, Індії, яка нині є потужною демократією Південно-Східної Азії та стрімко набирає політичну та економічну вагу на міжнародній арені. Ви ніколи не запам’ятаєте і 10% усіх династій, які правили в Індії, але точно почнете краще розуміти цю складну країну.

Сучасні Україна та Індія мають грандіозний потенціал співпраці, для втілення якого необхідно глибше пізнавати історію одне одного.

Сунь-Цзи. Мистецтво війни (Видавництво Старого Лева, 2015)

Настільна книга. І не лише для міністра закордонних справ воюючої країни, а й для будь-якого керівника. Взагалі, нам у Європі є чому повчитися у конфуціанців. Як слабкість перетворювати на силу, керувати ворогом і змушувати його помилятися, перемагати, навіть не вступаючи у бій.

За майже дві з половиною тисячі років «Мистецтво війни» не втратило актуальності. А у цифрову еру та часи гібридних загроз цей древній трактат став просто-таки обов’язковим до прочитання.

Софія Андрухович. Амадока (Видавництво Старого Лева, 2020)

Ця книжка, безсумнівно, є однією з головних літературних подій року, а можливо, і десятиріччя. Що і як ми пам’ятаємо, а що – забуваємо? Що хочемо пам’ятати та забути? Як історія стає легендою, а легенда – міфом? Софія Андрухович розкриває перед читачем мереживо оповідань про людські долі, які складають мозаїку колективної української пам’яті.

Дуже вчасна для сучасної України книжка. Адже майбутнє належить тим, хто не боїться озиратися та дивитися у дзеркало.

Дональд Гоффман. Кейс проти реальності

Щоб перемогти у війні за реальність, цю реальність необхідно знати та відчувати. Книжка відомого сучасного науковця-когнітивіста Дональда Гоффмана допомагає заглибитися у найбільш фундаментальні проблеми пізнання. Зокрема, усвідомити, що немає більш суб’єктивного поняття, ніж «об’єктивна реальність».

Звісно, суперечки про обсяг вигадки у наших уявленнях про навколишнє середовище давні, як світ. Від часів категоризації Аристотеля найкращі уми планети намагалися поставити у них крапку. Довести міркування до логіки, як це робили Іммануїл Кант чи Людвіг Вітгенштайн, або до інтуїтивного, як Мартін Бубер. Гоффман пропонує свіжий погляд на старі проблеми, вже з урахуванням передового досвіду когнітивістики та комп’ютерного моделювання.

Не знаю, як об’єктивну реальність, але точно можна краще пізнати себе та інших, власні та чужі оцінки та інтерпретації. І усвідомити, що основна війна за реальність розгортається саме у світі оцінок, а не у світі фактів.

Пантелеймон Куліш. Чорна Рада (Велес, 2009)

Гадаю, щоб стати антикрихкими, українцям потрібно читати, насамперед, не Талеба, а Куліша. Наші сила та слабкість, шляхетність та ницість, потяг до свободи та пошук теплого ярма. Вся наша воля і слава, весь хронічний руйнівний розбрат. Одвічні ерос і танатос українського народу. Все це національний геній Пантелеймон Куліш конденсував у «Чорній Раді» ще в середині ХІХ сторіччя. У роки, коли в Європі квітла «Весна народів», а у Києві спроби стверджувати українську ідентичність вели до російської в’язниці чи заслання. Коли волелюбний козацький народ вже понад сторіччя жив під імперськими чоботами (а дехто – одягши їх).

«Чорну Раду» потрібно читати, щоби усвідомити, куди зникли Гетьманщина та УНР. І що винні у цьому не лише Катерина та Муравйов. Злякатися усвідомленого і не повторювати помилок. Шукати спільну мову між собою. Знаходити силу у діалозі. Зшивати країну. Не лише береги Дніпра, а й всі ті лінії поділів, які експлуатують наші вороги. Винести державу за дужки політичної борні. А ще, кажуть, прочитання «Чорної Ради» зменшує бажання писати гнівні коменти у Facebook.

Семен Широчин. Архітектура міжвоєнного Києва (Скай Хорс, 2019)

Більшовики підірвали Михайлівський Золотоверхий собор. На його місці мав бути побудований дзеркальний клон сучасного МЗС, а посередині між ними – бовваніти грандіозний Ленін, від якого до Дніпра спускалися би фонтани. На щастя, проєкт не був втілений повністю, Михайлівський відбудували вже за незалежної України, а моєму міністерству цілком достатньо однієї будівлі.

Про ці та інші захопливі архітектурні історії столиці України можна дізнатися у книжці Семена Широчина.

Вахтанг Кіпіані. Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР (Vivat, 2019)

Цікава документальна книжка, заснована на архівних свідченнях ганебного судового процесу над геніальним українським поетом Василем Стусом. Демонструє диявольську сутність радянського режиму навіть у фінальні роки існування. І цілком конкретну роль у цьому пеклі реальних людей.

Зло, як і добро, завжди має прізвище.

Джерело: «Читомо»

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я