Він твердо й рішучо іде на Дамаск,
Душа його зимна, мов криця,
В ній жалости ані краплини нема
До тих, що повірили в ІНЦІ*.
І йде до Дамаску Савло, щоби там
Вбивати прихильників того Христа.
Він їх запирав, замикав до в’язниць,
давав проти вбиваних голос,
був несамовитий, мов вовк до ягниць,
і знищував люто їх згола –
залізний, запеклий Савло-фарисей
шляхом кам’яним свою злобу несе.
І раптом! зненацька! неждано! як грім –
Із неба ясного пломіння
Таке неймовірне, що поруч із ним
І сонця померкло проміння.
Пропечені Світлом до денця зіниць,
Савло і супутники падають ниць.
І голос, Божественний Голос луна:
«О Савле, о Савле, чому ти
Мене переслідуєш? Проти рожна
Ногою осмілився пнути?!»
Питає Савло: «Хто ти, Господи? Хто??»
І чує: « Я – гнаний тобою Христос!
Але підведись, стань на ноги твої.
Тобі я з’явився для того,
Щоб вибрать слугою і свідком своїм –
Віднині служитимеш Богу.
Іди до народів усіх, до поган,
Творитимеш з них відтепер християн».
Савло, що як звір, лютував, скаженів
Супроти Господнього сина,
Зробився Павлом, погасивши свій гнів
Любов’ю до Бога й людини.
Так з гусіні світлий метелик зліта,
Так зерно з землі колоском пророста.
Це диво із див, що Господь сотворив –
Із ворога стався апостол!
О Господи, на Україну воззри:
На ній ворогів – мов корости.
Коли ж де зберігся синок хоч один –
Та й той не при Матері, блудний то син.
Сьогодні не ІНЦІ вмира на хресті –
Не можуть воскреснуть вкраїнці!
Навколо Савли скаженіють круті,
Наповнені люттю по вінця.
Пломінним вогнем Україна пала.
Савли! На коліна!! Нам треба Павла!
*ІНЦІ – на хресті розіп’ятого Христа були написані перші літери чотирьох слів: «Ісус Назарянин Цар Іудейський».
Прокоментуєте?
