“Українська літературна газета”, ч. 12 (356), грудень 2023
ДЕНЬ
Ти здивуєшся, раптом відчувши, – уже не болить.
Не пече, не стискає, не муляє – відпустило:
Ти прокинешся вранці і схопиш цю дивну мить,
Що душа, як у Бога за пазухою – стосила.
І не страшно ніскілечки, вимерзли всі жалі,
Ще учора боліло в серці, а нині – воля!
І новий візерунок лягає на чистім склі:
Розв’язала вузли, розгадала усі паролі!
Лиш не пробуй застукати день той – втече, як тать,
Не ганяйся за ним, наставляючи штучні сіті,
Чуєш, просто живи – в кожній миті своя благодать,
Насолоджуйся кожним буднем – ти є на світі!
І одного світанку ти встанеш, як зазвичай,
Перев’яжеш ранковим променем давні рани,
Пригорнешся до Слова, завариш духмяний чай…
Ти не будеш чекати – й нарешті той день настане!
ЩАСТЯ
У мене просто є цей день –
І цього досить,
Бурштин пізнань і одкровень,
І стигла осінь,
Настій думок, наступний крок
В нових сап’янцях
І кармазиновий ковток
Краси уранці!
У мене просто є цей світ
І склянка часу,
Дощу дрібний ритмічний біт
У стилі джазу,
І вже меланжеві ліси –
Зелений-злото,
І небо в крапельці роси,
Як мить на фото.
Святиться жовтень, як Грааль,
У листі міднім,
І огортають, як вуаль,
Дими офірні.
То дід Карпо – верховний жрець
Пускає з димом
Жалі і сльози, як митець
Вчорашні рими.
Розлита світом благодать
В тумані сизім,
Ступає Бог, палахкотять
Священні ризи,
І ми удвох малюєм світ
Ясної масті,
Допоки є хоча би день –
Є все для щастя!
ЗА МИТЬ
Перейшло мене сонце уповні осіннього дня,
Ти зустрів біля брами, сказав, що є спільна справа,
Що сідлаєш для мене призначеного коня
І на перехрестях ти будеш чекати справа!
Ми далеко зайшли: вже однако – вперед і назад,
І циклічна дорога між радощів і напастей:
Крізь квітучі сади, де ще вчора лежав листопад,
Крізь болючі сніги – поміж фугами смерті й щастя…
Небуденні слова і буденних доріг віражі,
Вічний поділ клітин і вселенські закони множень…
Ми з Тобою знайомі давно, позаяк – нечужі:
– Я хоч трохи зробила Тебе щасливішим, Боже?
ПРО ПРАВЕДНОГО ЙОВА
Як не стало червоних ліній,
Він зібрав блискавки й громи –
Розтрощив його Lamborghini
І з димами пустив доми,
І банкрутом пустив по світу –
На рахунках одні нулі,
І його найдорожче – діти,
В небі стали за журавлів.
І дружина зняла прикраси,
І молила про смерть і прах,
І зібралися друзі разом,
І сказали поважно: «Ах!»…
Невтямки люциферу стало,
Як це праведний муж несе?
Він не знав, що і світу мало,
Бо Господь був для Йова – все!
НАСІНИНА
Я теж на цьому світі насінина,
На цьому полі Всесвіту без меж:
Минеться ніч, тривожна, горобина,
І встане сонце! І для мене теж!
Минеться ніч. І чорне поле бою
Заколоситься, хмара промине –
Я – насінина! Я в огні устою –
У тім моє призначення земне!
Я проросту у вирвах і окопах,
Як проростала із кривавих пут,
В криївках, на важких солдатських тропах,
Я – насінина! Це – мій вічний труд!
Тривожні вісті, зібрані валізи,
Тисячоліття клекоту орди –
І нам потрібно, може, й із заліза
Чи з каменю укотре прорости!
Всього в мені закладено достоту,
Я маю в Бога місію святу:
Зростати – головна моя робота!
Господь посіяв – значить проросту!
РАНОК
Наш ранок ночував в солдатському підсумку,
В розгрузках – літній сад, що бджолами гуде,
Якщо у тебе мир – не відпускай цю думку:
У касці й берцях літо окопами іде…
Якщо у тебе день з квітковим ароматом,
Якщо у тебе ніч у тиші і зірках –
Не відпускай цю думку, що завдяки солдатам
Ще є у тебе хліб, і сад, і рідний дах.
І що б ти не робив у клопотах сьогодні,
Яких би добрих справ не планував стократ,
Нехай не промине, що на краю безодні
Цей світ тримають вдвох – Господь і наш Солдат!
* * *
Я бачила жінок, красивих, наче зорі,
Ясних, як Божий ранок,
Дзвінких, немов кришталь.
Я бачила жінок, що в радості і в горі
Велично йшли життям,
Змагали сум і жаль!
Я бачила таких, що небом котять сонце,
В подолі носять літо,
А в пазусі – життя,
Що впевнено стоять в судьби на самій кромці:
В шпиталях, молитвах, окопах й укриттях.
Я бачила – це ті, що гоять світу рани,
Що водять каравани,
Що мелять біль на дерть.
Я бачила – такі народжують титанів,
Таким вступає стежку поштиво навіть смерть…
Розпечені шляхи торують їхні стопи.
В осерді у Європи
Свобода – їх яса.
Де впали рідні стіни –
Жінки із України
Наперекір недолі тримають небеса!
ОДА БАРАБУЛИНІ
Цьогоріч не все так само…
Хоч ти і стоїш вниз головою, як і торік,
Під вересневими небесами
І наповнюєш свої відра:
Велика, насіння, курям…
Ти вже не допитуєшся:
– Для чого нам стільки, мамо?
Бо цьогоріч не все так само…
А мама ступає поважно,
Урочиста, з двома повними відрами,
Вона відала про це завжди,
Впевнена і бентежна водночас…
Врешті вийшло по її:
Для тих, що не сіяли, що не збиратимуть…
Генна пам’ять – це сильно і страшно,
Мама ступає поважно…
Я вперше не злюся нині:
Не копилю губи, не нарікаю на 20 сотиків,
Я підтримую цей флешмоб у білій хустині.
Картопля лунко видзвонює у відра –
Це наша городня ода:
Солдатам, переселенцям,
Подиху осені на бадилинні,
Круглій, мов куля,
Барабулині…
ГРУДЕНЬ
Пахне кава із присмаком першого снігу…
Запиши мене в лігу
Щасливих людей,
Мій адвент набирає розбігу –
В кругосвітку збирається юний аміго,
І сигналить з небес Прометей…
Тане в келішку час – вже Варвари і Сави,
Обпікає вуста,
Я рахую до ста,
Я з тобою була нелукава,
Не кокетлива зайве, не надто ласкава,
Хоч ніколи не була проста…
Всі ґештальти закрито.
Всі дороги прокладено.
Я чекаю на диво, як доповниться лік,
Пахне сніг мандаринами, словом і ладаном:
Зачиняється грудень –
Зачинається рік!
СОНЦЕСТОЯННЯ
Іще морозам лютувати,
Святам приходити у сни,
А сонце вже – у літню хату
Вертає шляхом до весни!
Ще будуть віхоли у полі
Здіймати в небо буруни,
А сонце вже – у літній льолі
Ростиме в небі до весни!
Ще коляда горіхи лущить,
На печах сушиться кутя,
Та світ наш так задумав Сущий,
Щоб все вертало до Життя.
І хай там ніч – не видно броду,
І тільки на пташиний скік
Зростає день – як нагороду
Приймає вдячно чоловік!
Волхвам ступати за зорею,
Сонцям у Всесвіті цвісти,
В душі Ісусу-назорею –
Рости, рости, рости, рости…
НАТЮРМОРТ
Всесвіт вдихає і видихає –
Приплив-відплив.
Що буде далі – ніхто не знає:
Компот зі слив,
Сонце в цукатах, вино у гронах,
Грушевий джем,
З хлібом у хатах, з дітьми у лонах,
В душі з вогнем.
Легше не буде, важче не стане –
Тримай удар!
Родяться люди, гояться рани,
Гірчить нектар,
Варить бабуся пряне варення –
Вже слоїків ряд.
Просить у Бога душа знамення…
Зітхає сад…
Стигне повидло, лягає рівно,
Парує час.
З горіха-зерня смакує хмільно
Осінній вальс…
ДЕ ТИ БУВ, ГОСПОДИ? НА ВІЙНІ…
Я побуду з Тобою, Боже,
Ти вже шосту добу без сну,
Відпочинемо трохи, може,
Привітаєм нову весну…
Твої руки в густій мазуті,
Садна сіткою на лиці:
Важко дався цей місяць лютий,
Більше бачений крізь приціл.
Ти щодня у горнилі бою,
Джавелін на Твоїм плечі,
Твої хлопці усі – герої,
Вороги Твої – під мечі.
Канонада – за райські співи,
І набоїв щоденний чин –
Поки тричі запіє півень,
Ляж під зорями, відпочинь…
– Спочивати я буду потім,
Сатану доконати час –
Вісім літ жде Небесна Сотня,
Два століття – мій син Тарас!
* * *
Ця синьо-жовта ейфорія:
Гучні слова на всі лади,
А Україна, як Марія,
Іде між чорної орди…
Складає світ хвалебні оди,
Співають Гімн усі міста,
Та задля миру і свободи
Усе ж – розп’яти би Христа…
Пилат шляхетно вимив руки,
Сказав, неначе взяв своє,
І налетіли чорні круки –
Марії неба не стає…
Христос припер хреста до брами,
Накинув броник і мерщій,
Допоки світ співав у храмах –
Пішов із хлопцями у бій…
ЯРОСЛАВНА
В Путивлі-граді вранці-рано
Співає-плаче Ярославна…
Т. Шевченко
Скотилось сонце у тумани –
Немає більше Ярославни,
Ні слів, ні сліз, ні голосінь…
Прийми її, Господь,
Амінь.
Прийми у Рай повз строгий суд –
Для неї пекло було тут…
Не подаруй ублюдкам сучим
Ірпінь,
Гостомель,
Ворзель,
Бучу…
І стоптаний жіночий цвіт,
Дитячий відчай, чорний слід…
Дивися, світе, це твій стид –
Так виглядає геноцид:
Тиран блює свою отруту,
Бо ти йому дозволив бути!
Голубко, посестро земна,
Твої печуть аж наскрізь рани…
Стражденні наші Ярославни –
Хай помста виллється сповна.
* * *
Боже, Буча… Бородянка…
Ісусе, Ірпінь…
Господи, Гостомель…
Владико, Ворзель….
Міста-мученики –
Маріуполь –
Вони всі взивають
До Тебе про справедливість…
Вони кличуть з-під Твого жертівника
І жевріють залишками надії на суд.
З відрізаними кінцівками,
Поруганим лоном,
Випаленим серцем:
Господи, гряди судити ворога, –
Благають вони…
А Праведники у бронежилетах,
Матюкаючись і молячись,
Міцніють у своїй місії:
Поливають вогнем суду Твого
Позиції диявола,
Довблять дітовбиць
Із гаубиць і джавелінів,
Посилають в дар байрактар
І вірять,
Що на небесних вагах
Світло таки переважить.
Амінь.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.
