***
мене звуть траншея
я ховаю в собі патрони
коробки з гранатами
і їжу з водою
крім того
сувеніри
й світлини
солдати втискаються в мене
сповідаючись перед смертю
і я чую
биття
їхніх
сердець
***
Знаєш чому я не можу писати на тему війни
Тому що у ній занадто мало моєї вини
Бо я не бачив погляду трупа з годинником на руці
Який після обстрілу знімуть притишені чорні купці
Бо в полях зацвітають невідомі мені хрести
Ну гаразд не цвітуть бо ніхто не знає куди їх нести
Та якби і знав насправді б це мало змінило суть
Все що бачить око покійника — лиш каламуть
Недоступну мені як хвилі далеких частот
Як стяги полохані вітром на піку висот
Як правда якої не може торкнутись бозон
Це та каламуть яка чистіша за сон
Тому я буду писати про дикий неправедний мир
Яким рухає пан — тобто хтивий бездумний сатир
В цьому мирі є вимір в якому немає війни
Його ентропія летить наче кінь сатани
Наче тих не існує озер і болітець мілких
У яких спочивають осколки що траплять під дих
Наче всі ремінці від годинників знайдуть свій шлях
І закінчать життя не на схрещених вкляклих руках
Мені легко піти туди де стоять ліхтарі
Де вгодовані пси не бувають хворі й старі
Де беруть на поруки й лікують чужих дітей
Де замки не потрібні бо там немає дверей
Але в підсумку рай це не там де добре усім
Мудреці чомусь не хотіли купатись в красі
Краса постає де на двох останній ковток
І хтось його віддає тому хто вже змовк
І нехай у тому немає ні краплі твоєї вини
Нехай навіть скажеш мені — скажеш резонно — ану припини
На тридцятому році миру вийти пора за стіну
Бо в тридцять три дехто вже виграв свою війну
ПРЕПАРАЦІО ЕВАНГЕЛІКА
І що з того що все намарно
А в кінці не чекає розпруга –
Еклезіаст прибуває у Сарни
Оплакать полеглого друга
Мені кажуть здаватись – битися
Мені кажуть не вийде – битися
Мені кажуть болітиме – битися
Якщо Мудрість – за вітром гонитва
Маєш бути до вітру готовий
І нехай віє чорна молитва
Нас лякаючи запахом крови
І нехай як було так і буде
І нічого нового під сонцем
Відійде покоління полуди
Бо надходить час оборонців
Не насититься баченням око
Як розкриються білі лілеї
Лише той хто в Річку Глибоку
Увійде і не вийде вже з неї
Не піймавши синьої пташки
Відкидаючи перестороги
Попри те що боляче й важко
Зазирне за вигин дороги
І зустріне того хто покаже
Як можна любити ідею
Як ідея клубочиться кряжем
Як потрібно битись за неї
Мені кажуть здаватись – битися
Мені кажуть не вийде – битися
Мені кажуть болітиме – битися
Тоді ще раз оглянувши паству
Проповідник одними вустами
Собі просить – Еклезіасту
Сил дійти до небесної брами
І прощаючись каже до люду
Що не будуть в небесних переліках
Я знаю що ви все забудете
Я знаю що ви все забудете
Але ось вам, благі, замість суду –
Препараціо евангеліка
м. Рівне
litgazeta.com.ua
Прокоментуєте?
