“Українська літературна газета”, ч. 8 (352), серпень 2023
***
ракетний удар був потужний, хоча й один.
про наслідки бомбування вже інформація є:
посеред руїни нипає скрушна тінь.
і невідомо – чи вижило серце твоє.
а ще пошкоджено душу. кривавить ім’я.
обпалений голос рветься у рідні краї.
проспала (невже?) а чи впилась ППО моя?
а чи взялися іржею безсонні сирени мої?
Вірш без назви № 16
Якби Катон Старший
жив у наші часи,
то був би він щирим бандерівцем,
відвертим націоналістом,
неприхованим патріотом.
І кожну свою промову він
закінчував би
своєю класичною фразою
(щоправда, з кількома уточненнями):
«Кремль має бути зруйнований вщент!
Московія має бути зруйнована впень!
Раша має бути зруйнована до атома!
А отой (ну, ви знаєте про кого я) –
повішений
на сухій гілляці!
привселюдно!
І не один раз…»
Вірш без назви № 17
стоячи між двома Миколами:
Івановичем і – Васильовичем
доцентом і – професором
письменником і – науковцем
видавцем і – викладачем
членом ВОО НСПУ і –
дійсним членом
Академії наук вищої освіти
молодшим і старшим
(зрештою досить про титули
посади і всяке таке інше)
отож між двома Миколами –
Івановичем і Васильовичем –
я загадав бажання
спитаєте – яке?
а не скажу!
бо подейкують
коли бажання озвучити
себто проказати вголос
воно не справдиться
не стане реальністю
не матеріалізується
тож не просіть
не хочу ризикувати
береженого і Бог береже
Мирослав Скорик.
Мелодія ля мінор
за світлими снігами
за снігами темними
світиться вогник
за сльозами травневими
світу не видно
літо тішиться нами
та чи надовго?
друга осінь листи журби
пише в нікýди
…за чим ти скрипко плачеш-ридаєш?
ти скрипко мудра
і все ти знаєш…
трагедій у світі не зрахувати
много-премного гіркóти під небом
радощів дай нам янголе смутку
щастячка пригорщу
а чи хоч крихту
музика має слів а слів
слова мають багато музики
але нам слів і музики мало
най буде з нами хоча б на ніч
най буде з нами хоча б на вічність
най буде з нами на мить хоча би
промінь незгасний…
Із циклу «Відлуння»
(10)
а доля нас не колихала
лиш смуток вклала ув очі
мовила: «ось вам кохання
робіть з ним що хочете
плекайте його лелійте
пантруйте і стережіть
чи до весни чи до літа
вам із цим жити
маєте доста розпуки
з вечора аж до рання
а я умиваю руки
я вам не няня…»
(11)
в Луврі тихо й безлюдно тільки нас двоє
моя рука на твоїй теплій талії
не долинають сюди ані канонади воєн
ані вибухи сімейних баталій
світліють у напівтемряві наші лиця
чуємо й знаємо музику – grande amore
а ще ми знаємо: це все нам сниться –
і наше щастя і наша розпука і наше горе…
Троянда
Ніхто нас не виліпить знову
із глини земної, ніхто не оплаче наш прах. Ніхто.
Пауль Целан
(переклад Петра Рихла)
троянда
умита
дощем
сонечко зійде –
висушить
крапелини
а якщо це
не дощ
а сльози?
хто ж їх
висушить?
хто ж –
зцілує?
троянда –
жива
троянда не
хоче
скніти
й вигасати
вона не має
анінайменшого бажання
стояти у
вазі
(навіть кришталевій)
троянда хоче
стати вільною під
чужинським вітром
троянда з
умовним
перевернутим
трикутничком
на правій
пелюстці
цвіте і в
негоду
троянда
квітне
не питаючи
дозволу
ні в кого
а нащо їй
дозвіл
коли цвісти –
то її природа
чим пахне
троянда:
любов’ю?
розлукою?
надією? чи
байдужістю?
а чи
золотим
словом?
а чи
шовковими
обіймами?
а чи
білим
болем?
атласний
убір
троянди
переливається
вечірньою
позолотою
і зорянистим
вишиттям
ночі
і серпанковим
вісоном
поранку
троянда на
розпутті:
домів повертатися
чи на чужині
залишитись?
троянда в
сумнівах-острахах:
поділитися
своїм серцем? чи
сховати
його в
безодню
своєї душі?
не варто
на ніч
озиратися
слід
на ранок
дивитися
і днем
тішитися
допоки
ще
не підкрався
вечір
коли ти –
трояндо –
снишся
квітникареві
чи
не ображає
він
тебе?
чи маєш вдоста
води від нього?
чи відганяє він
від тебе
старого будяка?
бо ті старі будяки
мають
брутальну звичку
геть безпардонно
залицятися до
молоденьких
квітів
троянда хоче
стати
скрипкою
троянда не проти
побути
пташкою
троянда аж палахкоче
обернутися
віршем
але ж скрипці конче потрібен музикант
але ж пташка не може без піклувальника
але ж до вірша варто залучати редактора
а позаяк на ці посади
ніхто не зголошується то
вона – троянда –
так і залишається
трояндою
трояндо
а скажи чесно
як на сповіді:
чи це ти
приручила
квітникаря?
а чи він – тебе?
а чи ви обоє
просто
(а чи просто?)
взаємоприручилися?
як уникнути
болю?
як уникнути болю
у множині?
хіба далеке світло –
лікує?
хіба далеке серце –
в унісон б’ється?
трояндо
хтось дивиться на тебе
духовними очима
а хтось дивиться на тебе
зором фізичним
а якщо отой «хтось»
одна й та сама особа –
що тоді?
дощ п’є
за здоров’я троянди
наливає і п’є
наливає і п’є
наливає і п’є
вже геть п’янізний
вже лика не в’яже
за павутину зачепився і –
беркицьнувся
але вперто зводиться і знову
наливає і п’є
наливає і п’є
наливає і…
Листи до Евридіки
(1)
Питають: «Справи як?» – «Та все гаразд…»
Хоча «гаразд» звучить не дуже переконливо.
Інакше можна: «Та далеко ще до колива,
іще топчу ногами божий ряст».
Ти багатьом, але й собі баласт.
Не запасне, але й не п’яте колесо.
Он пес-безбудько поглядає косо:
«Цю-цю, розслабся, я ж із ваших паств…»
Ото і вмієш, що метати бісер.
Так склалося, що не навчився більше
ніц. Ну, ще славити сльоту.
Тулюся уночі до темних мýзик.
Ти під орудою просвітленої музи
сміх розлюбив і полюбив сльозу…
(2)
Коли покличе Бог на спит –
триматиму одвіт:
«Моє-бо серце все не спить,
а думає про світ.
Хтось перерізав долі нить –
тендітну двоїну.
Злий фатум вкрав щасливу мить –
трояндову весну.
Якщо це гріх – ну що ж – карай.
Без споминання – рай не рай.
Вже краще – забуття.
Гаси в душі невтішній май,
вкладай розпуку і відчáй
в моє некаяття…»
Елегія на смерть
Чи їсть мертвий м’ясо кролика?
Ні, він відчуває відразу до м’яса кролика.
А якби небіжчикові запропонувати гусячу ніжку?
Певен, небіжчик відвернувся б від ніжки.
Але от на вареники з сиром,
на які він великий охотник, запевно клюне.
Та ні, не клює.
А піднесіть-но до його очей, хоча вони й закриті, якусь
цікавезну книжку, він же ультрабібліофаг, не втримається…
Не реагує…
Ну а кава! Таже то такий кавоманисько, що
тільки вчує запах – простягне руку по філіжанку…
Не простягає…
І якщо й на чарку – нуль по фазі, то значить
пиши пропало… Всі намагання марні…
Знать, жаба цицьки дала…
Ну, ще остання спроба:
А запропонуємо йому цигарку…
Якщо й від неї відмовиться, то він точно
вже не жилець…
Не гадатимемо про причину відходу зі світу:
aetas?
desperato?
amare?
Ну, а може все разом?
Сукупно…
Тож мусимо змиритися…
Кинемо по грудці.
Покладемо вінки.
Хай спочиває зі своїм минулим.
Уже без майбутнього…
Людвік Заменгоф
(переклад з есперанто)
Братам
Міцно всі стіймо, милі братове,
Справа у нас одна є!
До боротьби наші лави готові,
Надія нас разом єднає!
Ще глупа ніч владарює сьогодні,
Світ весь в затятому снінні,
Та вірмо, що зійде сонце на сході –
І світло настане однині.
Міцно всі стіймо, мужньо і сміло
Маємо в праці горіти!
Шириться хай і цвіте наше діло
Нам завдяки в цілім світі!
Ми переборем нещастя і скруху,
Нас не лякає дорога.
В нашому колі нема легкодухів,
Зробимо все, що спромога.
Славна мета зазвучить у мажорі,
Гряде перемоги знамення;
Всіх нас очікує – голови д’горі –
Світу благословення.
Жде нас оддяка щедра і щира,
З оддяк усіх щонайможливих:
Наше терпіння, і труд наш, і віра
Світ цей а зроблять щасливим!
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.
