9 серпня на 74-му році життя помер Микола Михайлович Сухомозький (за паспортом — Сухомозський). Редактор, журналіст, який стояв на «нульовій точці» появи вітчизняних ЗМІ, одним із яких було і наше видання.
То була людина енциклопедичних знань. Людина, яка ставила у житті на перше місце чесність і порядність. Людина, для якої творчість була стилем життя.
— Дуже боляче і гірко втрачати друзів — а ми знайомі з далекого 1971-го, коли стали однокурсниками. Душа компанії, баламут, здатний на неймовірні витівки, гострий на слівце, дотепний і талановитий, Микола був водночас дуже делікатним, навіть сором’язливим… – написала у фейсбуці однокурсниця Миколи Михайловича Віра Карачун.
У його бібліографії – книги найрізноманітніших жанрів: від довідково-енциклопедичних до художніх. Деякі книги він писав у співавторстві з дружиною Надією Аврамчук. Саме вона, за його словами, їздила бібліотеками та збирала інформацію. А він уже розписував історію. І завжди просив ставити її ім’я першим.
— Останні майже 5 років, коли пішла його дружина, буду чесним, він не хотів жити. Сумував. Дуже. Вони прожили разом 46 років. І без неї він утратив сенс життя. Я і його знайомі, друзі намагалися надати хоч якогось світла, цікавості у його дні. Інколи виходило (сподіваюся), інколи не дуже… Але це вже не важливо. Важливо те, що він був (і залишиться!) для нас неймовірною людиною: чесною, творчою, доброю і фантастично порядною, — написав у соцмережах наш колега Олексій Сисоєв.
Одна з його останніх робіт – книга «(Не)відомі українці, які змінили історію». Це історії визначних українців, які вплинули на розвиток цивілізації. Вони зробили неоціненний внесок у науку, інженерію, літературу, мистецтво, проте їхні імена невідомі широкому загалу через різні історичні обставини. Навесні «Саміт-Книга» перевидала її англійською мовою на замовлення МЗС України для передачі до посольств, консульств.
І завершальний епізод, щоб зрозуміти, якою це була людина. Від зооволонтерів ми дізналися історію про «дідуся-письменника», який звернувся до них. Після смерті дружини він шукав кішку «від самотності». Кішку знайшли, і вона потрапила у дбайливі руки. Чоловік одразу ж окреслив майбутнє своєї улюблениці у разі його смерті. Розповів, кому передати тварину, як дбати, чим годувати, домовився про консультації з ветеринаром. То був Микола Сухомозький. Він знав, що йде. І зробив це інтелігентно, шляхетно та чесно. Так, як жив.
— Його улюблениця – кішка Марися – сиділа біля його голови хвилин 15. І мені здалося, що вона плакала. Мабуть, бо знала, що він міг ЗРОЗУМІТИ навіть її… — написав Олексій Сисоєв, який перебував поруч із Миколою Михайловичем в останні хвилини його життя. — Прощавайте, Миколо Михайловичу. Ми будемо вас пам’ятати, хоч ви і просили просто розвіяти ваш попіл над Дніпром. Бо саме там — Надія… Яка пішла 5 років тому…
Микола Сухомозький був першим головним редактором української версії «КП» з 1996-го по 1999 рік. А опісля для багатьох він залишався не просто колегою, але й другом.
Схиляємо голову, сумуємо разом, пам’ятатимемо.
Редакція KP.UA
Прокоментуєте?
