А знаєте, що мені нагадала дискусія про Батьківщину-Матір? Розмови про те, чи варто знати, вивчати та шанувати геніїв української літератури, які жили й працювали за совєтів.
Це тема геть не нова і вона насправді серйозна.
Але проблема літератури в тому, що в текстах цих авторів неможливо нічого змінити. Умовно кажучи, в літературі не можна зняти серп і молот і повісити на його місце тризуб.
Неможливо взяти й переписати, наприклад, другу частину загалом, на мій погляд, геніальної поеми Микола Бажана «Число», яку починала писати ще вільна людина, а закінчував уже раб комунізму і сталінської системи, розуміючи, що потрібно писати саме так.
Неможливо взяти та визнати, що все, що цей «раб системи» написав згодом, погане і комуняцьке. Бо це не так. Бо був і «Політ крізь бурю», і «Бабин Яр», і гарна лірика періоду так званого «третього цвітіння», і купа перекладів.
Тому в літературі потрібен, як на мене, зважений підхід, де нічого не можна скасовувати й змінювати, але можна наголошувати та підкреслювати те добре, що зробив той чи той автор. А от на монументальному мистецтві я не розуміюся.
Про автора. Андрій Бондар, письменник.
Прокоментуєте?
