Помер Павел Смоленський – репортер, публіцист, незмінний журналіст «Ґазети виборчої» з початку її заснування в 1989 році. За часів ПНР писав репортажі для еміграційної паризької «Культури» Єжи Ґедройця та підпільних польських видань.
Мав 63 роки, тривалий час боровся з раком.
«Передчасна смерть Павла Смоленського означає не лише велику втрату для польської журналістики. У польському громадянському суспільстві, в групі тих, хто вірить у свободу, демократію, толерантність і Європу, утворилася вирва, яку неможливо заповнити», – пише «Ґазета виборча».
Можна додати, що ця вирва утворила величезну прогалину в колі найвірніших друзів українців у Польщі. Павел Смоленський був великим другом України, послідовно відстоював її інтереси в Польщі у часи, коли це зовсім не було загальним трендом.
Автор десятків книг, серед яких книга-інтерв’ю з Юрієм Андруховичем «Ще не вмерла і не вмре» (2014).
У 2017 році Павела Смоленського «за мужню громадянську позицію, самопожертву та активну участь у формуванні громадянського суспільства як в Польщі, так і в Україні» номіновано орденом «За інтелектуальну відвагу» Капітули незалежного культурологічного часопису «Ї», а ще раніше, 2003 року, – премією польсько-українського примирення за книжку «Поховання різуна» (2001).
У Польщі Павел Смоленський отримав дві нагороди від Асоціації польських журналістів та премію імені Єжи Зелінського за збірки репортажів «Покоління кризи» (1989) і «Робітники ’88»; за книгу «Ізраїль більше не пурхає» (2006) був удостоєний в 2006 році премії імені Беати Павлак, за «Сироп полину. Вигнані в операції «Вісла»» (2017) був у 2018 році номінований на історичну премію імені Казімєжа Мочарського, а за «Червоний сніг на Етні» – на читацьку премію щомісячника «Краків і Світ» у конкурсі «Портрети».
Також був нагороджений премією Італійського географічного товариства, фестивалю літератури у Віаґо та родини Ришарда Капусцінського «Premio Kapuściński».
Після публікації книги «Ірак. Пекло в раю» (2004) Ришард Капусцінський сказав:
«Існує три типи журналістики. Є журналістика ad hoc, тобто інформаційна журналістика, і журналістика, яка є своєрідним політичним коментарем того, що відбувається в країні та світі. Третій же вид журналістики практикує дуже невелике коло людей. Це літературна журналістика, або літературний репортаж. Книга Павла Смоленського є чудовим прикладом літературного репортажу і займає гідне місце в традиції цього напряму останнього півстоліття».
zbruc.eu
Прокоментуєте?
