26 серпня 2023 року на 82-му році життя відійшов у вічність видатний український літературознавець, Заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка, професор кафедри української літератури імені акад.М.Возняка, доктор філологічних наук Тарас Юрійович Салига.
Про це повідомляється на сайті філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.
26 серпня 2023 року на вісімдесят другому році життя відійшов у вічність професор Тарас Салига (7.01.1942 – 26.08.2023), доктор філологічних наук (1996), професор кафедри української літератури ім. акад. М. Возняка Львівського національного університету імені Івана Франка (1994–2023), її завідувач (1991–2021), декан філологічного факультету (1995-2004), заслужений професор Львівського університету (2016), професор Українського Вільного Університету у Мюнхені, доктор філософії УВУ (Мюнхен, 1992), дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка (1998), член Національної спілки письменників України та член її Правління, Заслужений діяч науки і техніки України (2002), лицар Ордена Ярослава Мудрого (2017), ордена «За заслуги» ІІІ ст. (2011) провідний літературознавець, публіцист, громадський діяч України, розвідки якого суттєво приклалися до виходу української гуманітаристики із колоніального радянського простору.
Його наукова літературознавча спадщина, а це розвідки «Продовження» (Львів, 1991), «Високе світло» (Львів, 1994), «Імператив» (Львів, 1997), «Відлитий у строфи час» (Львів, 2001), «Вокатив» (Львів, 2002), «Вогнем пречистим» ( Львів, 2004), «Петро Скунць: Всесвіт, гори і він» (Ужгород), «Франко – каменяр» (Ужгород, 2007), «Воздвиження храму» (Львів, 2008), «Екслібриси Евтерпи» (2010) – полемічно, пристрасно, мистецьки окреслювала літературознавчі обрії незалежної України.
Відповідно до власного методологічного концепту державницького імперативу у суголоссі із актуальним національним «тут і тепер» звертав насамперед увагу на ті білі плями українського літературознавства, які мали прямий стосунок до української державницької лінії у письменстві: Євген Маланюк, поети Празької школи, Українські Січові Стрільці, автори-повстанці, митці-дисиденти, шістдесятники. Розбудував українське маланюкознавство працями «Вогнем пречистим» (Львів, 2004), «І той вогонь, що не згаса» (2013), «Вогонь, що не згаса…» (2017), «Маланюк Євген. Повернення» (Львів, 2005).
Саме Т. Салига актуалізував проблему стрілецької літературної творчості антологією «Стрілецька Голгофа» (Львів, 1992), перевиданням трилогії Р. Купчинського «Заметіль» (Львів, 1991), і численними публікаціями про стрілецьких авторів у науково-популярній та академічній періодиці.
У полі зору науковця – десятки заборонених постатей Б. Кравціва, С. Гординського, В. Лесича, В. Хмелюка, М. Осадчого, В. Барки, В. Яніва, Н. Лівицької-Холодної, Г. Мазуренко, М.Ситника. У докторській дисертації Т. Ю. Салиги «Стильова диференціація в західноукраїнському та українському еміграційному поетичному процесі міжвоєнного періоду (1914–1941)» (УВУ, 1993) було підсумовано стильове осмислення українського письменства. Релігійний модус українського письменства було представлено у антології «Слово Благовісту» (1999).
Був завжди сповнений творчих ідей – і щодо подальшого історико-літературного окреслення кола українських шістдесятників, спогадів про колег-науковців, друзів, як це є у книгах про Степана Пушика, Петра Скунця…
Колективи кафедри української літератури ім.акад.М.Возняка, колектив філологічного факультету Львівського університету висловлюють щирі співчуття родині і близьким Тараса Юрійовича Салиги.
Вічная пам’ять!
Ірина Роздольська
