Моє знайомство з Дмитром Павличком почалося з далекої осені 1964 року, під час Декади української літератури в Грузії. Тоді серед багатьох книжок гостей була видана й збірка віршів Дмитра Павличка. Однак по-справжньому до поетової творчості я долучився вже в Києві, коли в оригіналі прочитав його легендарну нині збірку “Гранослов”. Потім були безліч зустрічей, спілкування, творчі взаємини. Півстоліття тому саме Дмитро Васильович написав блискучу передмову до моїх перекладів молодої тоді української поезії (Ліна Костенко, В. Симоненко, І.Драч, М.Вінграновськи, Б. Олійник та ін.), які вийшли в Тбілісі під назвою “Квіти добра”. Пам’ятною стала наша поїздка до столиці Грузії в грудні 1998 року, коли члени офіційної української делегації (І. Драч, Л. Танюк, посол України в Грузії С. Волковецький та я, тоді заступник міністра України в справах національностей та міграції) на чолі з Дмитром Павличком були візітом у патріарха Іллі ІІ. Ми тоді наївно пробували долучити грузинського пастиря як посередника до примірення УАПЦ і з УПЦ московського патріархату. На жаль , не вийшло. (Остання тепер, як відомо, заборонена законом). Пам’ятаю, тоді в літаку з Києва до Тбілісі я переклав блискучий вірш Павличка “Біля посольства Грузії в Римі”. Цьому віршу та його авторові потім палко аплодували в СП Грузії колеги українського гостя Брати Тамаз та Отар Чіладзе, Тарієл Чантурія, Гіві Гегечкорі, інші колеги. Згодом ми з Павличком стали колегами не лише в літературі, а й в дипломатії. Як він радів, коли в Посольстві Грузії в Києві відбулася презентація моєї авторської антології “Сто українських поетів”. В ній він побачив продовження тої маленької збірочки, яку благословив 1972 року.
Дмитро Павличко – титанічна постать в українській літературі, митець бурхливого темпераменту, колосальної творчої та людської енергії, полемічна, суперечлива, але непохітна в боротьбі за незалежність України. Він увійде в історію не лише як великий поет, а й видатний політичний діяч, який став одним з фундаторів незалежності України. Прикро , що поет не дожив до перемоги своєї батьківщині над ненависним ворогом. Але ця перемога буде, неодмінно буде, і в оновленій Україні також пам’ятатимуть й шануватимуть свого великого сина. Прощавайте , дорогий Дмитре Васильовичу! В знак щирої любові та поваги кладу на ваші груди білі тбіліські хризантеми!
Рауль Чілачава,
30 січня, 2023, Тбілісі
На світлині: Лесь Танюк, Дмитро Павличко, Іван Драч та я. Сурамі, грудень 1998 року
(Передрук з фейсбук-сторінки Рауля Чілачави)
Прокоментуєте?
