«В якості члена НСПУ… з’їла дві канапки… і зафіксувала цю подію на телефон»
28 грудня 2015 року у Львівській організації – «Остання сторінка». Письменників прибуло понад 80 осіб, а ще гості і друзі… Такої «явки» давно не спостерігалось.
«Остання сторінка», придумана не нами, вона сягає ще часів Ірини Вільде, а, може, й далі. Сценарій тут звичний і ламати його ніхто не збирається. Нас вітають артисти – вертепники, далі – кілька коротких виступів, вручення нагород і ,щонайважливіше, кожен має змогу виступити, розповісти про особисті здобутки протягом року, прочитати вірша.
Цьогоріч дійство прикрасилось врученням членських квитків. Наша організація поповнилась аж 10-ма особами. Вручаючи квитки, я бажав щасливим власникам їх не губити і не ганьбити. А на завершення, так між іншим, зронив: «Десятеро! Тепер у Львові 156 реєстрових письменників. Дай, Боже, якості!»
При вручені трапилась халепа. Людмилі Пуляєвій квиток не дістався з причини того, що десь загубились її фото. Проста формальність. Уже з Києва повідомили, що світлини знайшлися, і квиток буде виписано негайно. Чого не буває у цьому світі. Дивлюсь в очі Пуляєвої – жодного гніву, роздратованості, сприймає усе наче так, як і має доросла людина. Питання кількох тижнів – і заповітний квиток у тебе в кишені…
Відбулася, відшуміла «Остання сторінка» — 2015! Щастя, що майже вистачило для усіх бутербродів і чаю. Наступної днини мені телефонують колеги. «Читав?» «Про що йдеться?» «Пуляєва на своєму блозі вдарилась у роздуми…»
Заходжу у мережу. Цікаво, що могло так стурбувати письменників?! І читаю: «Перший раз була в якості члена НСПУ на «Останній сторінці» у Спілці письменників Львівщини. Що сказати? Печалька! І навіть не тому, що, якщо вірити цій версії, десь у Києві загубили мої фотографії, потім знайшли, але вже сам членський квиток буде ще за місяць. По великому рахунку, я ішла на цю «…сторінку», аби отримати квиток члена НСПУ. Чемно висиділа дві години звітів і побажань, з’їла дві канапки і побігла на святкування прийдешнього нового року із колективом… За традицією, зафіксувала цю подію на камеру телефона. Невеличкий фотозвіт. 28.12.15.»
Де «три крапки» – звинувачення Пуляєвою, що письменники буцімто демонструють неграмотність, вживаючи «наступаючий» новий рік, а треба – прийдешній. Але молодий рік таки наступає – поривно і могутньо, наступає на старе, аби явити світові нові якості і нові таки прийдешні (грядущі) перспективи… Ми ж «по великому рахунку» (вочевидь подумки Пуляєва переклала – «по большому счету») без претензій. І навіть дякуємо колезі, новоспеченій юній сорокап’ятилітній поетці, авторці кількох тонесеньких брошур, за науку.
Але – дай, Боже, якості! З гіркотою і сумом спостерігаю, як в наших спілчанських рядах більшає пуляєвих. Ото, вхопити членський квиток, принагідно на ходу проковтнути дві канапки, зафіксувати усе на відповідні носії – і ногою більше не бувати у Спілці. Навіщо нам такі «члени»? Краще менше – та краще… Так сказав класик, і має повну рацію. Повірте, якось воно стає не по собі, коли на тебе дивляться ввічливо і позбавленим емоцій поглядом, а потайки усе нотують для «фотозвіту». Це що — у кращих традиціях відомих спецслужб? Тема, як мені видається, є актуальною не тільки для ЛО НСПУ. Варто влаштувати дискусію, а ще краще – чистку в наших рядах. Забагато баласту накопичилось!
Ігор Гургула
