Тадей Карабович про роман Юрія Тарнавського «Теплі полярні ночі»

0
384

Юрій Тарнавський відомий поет та письменник української літератури. 3 він лютого 2021 року святкував свій день народження. Ця подія стала нагодою для привітань та обговорень творчого феномену відомого еміграційного співця. Хочеться долучитися до тих привітань поверненням до події, яка відбулася у вересні 2019 року. Саме тоді, на  Форумі видавців у Львові, а згодом у Києві в книгарні «Є», відбулася презентація  роману Юрія Тарнавського «Теплі полярні ночі» (Переклад Максима Нестелєєва. Видавництво «Темпора». Київ, 2019). Юрій Тарнавський спеціально прибув із Нью-Йорка до України, щоби бути присутнім на цих двох важливих авторських презентаціях.

Про це повідомляє zolotapektoral.te.uа.

У романі  Юрія Тарнавського оповідається про дитинство в довоєнній дійсності Польщі й Україні часів Другої світової війни. Але книга «Теплі полярні ночі» – не якась історична проста розповідь. Це живий спомин, складений із тканини особистих емоції автора. Певною мірою це також дистанціювання супроти минулого, через радикальність інакше бачити дійсність. Напередодні львівської презентації на Форумі видавців у Львові, Юрій Тарнавський сказав: «Я здав собі справу, що не зможу написати розповідь, як у традиційних романах, а маю народжувати маленькі теми у формі запитань-відповідей — майже як сеанс психоаналітика. Перший варіант я закінчив приблизно за шість місяців і пізніше не дуже його і змінював. «Теплі полярні ночі» стали для мене величезним катарсисом, бо перші 10 років є підставою всього мого життя. Тоді я пережив усе найпрекрасніше й найжахливіше». Це важливе душевне признання домагалося продовжити розповідь, із неї народилася дивовижна книга як повернення назад…».

Я попросив Максима Нестелєєва, щоб розповів про свою працю та надав особисту характеристику щодо теми перекладеного українською мовою твору.

– Пане Максиме, яким, на ваш погляд перекладача, є роман «Теплі полярні ночі» Юрія Тарнавського? Таке запитання може вам здатися незвичним, але Ваш переклад на українську мову з англійської — не просто переклад, а солідна праця з автором роману, знайомство і врешті дві вагомі зустрічі та презентації твору у вересні 2019 року у Львові на Форумі видавців та в Києві, у книгарні «Є» .

– Я визначаю для себе цей роман як «символічну автобіграфію» і водночас як «мовну подорож», адже це своєрідне не фізичне, а словесне повернення автора в минуле, його фантазійна реконструкція.

– Як виникла ідея перекладу прози Юрій Тарнавський «Теплі полярні ночі»?

– Юрій Тарнавський написав мені електронного листа, знаючи, що я цікавлюся сучасною американською літературою й активно її перекладаю, і, зокрема, зробив українською роман «Бомба» Джозефа Макелроя, його друга і колеги. Пан Юрій запропонував мені перекласти свою найновішу книжку про Україну «Теплі полярні ночі», яка натоді ще не вийшла англійською. Я ознайомився з текстом, роман мені сподобався, тож я радо погодився його перекласти.

–  Чи відома вам історія виникнення ідеї перекладу у видавництві «Темпора»?

– Оскільки у видавництві «Темпора» виходить серія «Американський постмодернізм», я звернувся до них із пропозицією видати роман Юрія Тарнавського. Представники «Темпори», прочитавши текст, погодились і зв’язалися з автором для підписання контракту.

– Хто від київського видавництва «Темпора» був відповідальний за координацію перекладу?

– Відповідальними за координацію перекладу були директорка «Темпори» Юлія Олійник і редакторка видавничих проєктів Богдана Романцова.

– У більшості повідомлень про історію перекладу і його презентацію лунає назва — роман. Оскільки мені відомо, свій твір Юрій Тарнавський називає також прозою, виділяючі у творі окремі частини як автономні розповіді. А яка ваша думка як перекладача?..

– Це роман у формі автоінтерв’ю, у форматі питань-відповідей. Із чимось подібним колись експериментував Дональд Бартелмі (хоча у нього це були розмови з психотерапевтом). В українській літературі це зробив Юрій Андрухович у романі «Таємниця» (хоча у нього це розмова з «німецьким інтерв’юером»). Взір для себе Андрухович узяв з американського постмодернізму. У Юрія Тарнавського вийшла доволі лірична книга, у чомусь навіть сповідальна. Деякі фрагменти дійсно функціонують як окремі оповідання, деякі – як певна прозопоезія, але разом – це унікальний жанр, якому складно підібрати адекватну назву.

– Чи важко було перекладати твір Юрія Тарнавського?..

– Так, але не тому, що текст дуже складний, а тому, що автор знає українську і може перевірити мій переклад. Тож було не так складно, як страшно не виправдати сподівань письменника, зрадити його голос і стиль, і я дуже вдячний пану Юрію, що він, прочитавши мій переклад, дав багато безцінних парад щодо мови, зворотів і побудови речень, щоб текст зазвучав дійсно «по-тарнавськи», а не як мій переклад.

 – Я був на львівський презентації книги, де уважно слухав виступ письменника. У мене склалося таке враження, коли я читав і англійский, і український тексти, що це одна невід’ємна творча магма. Чи це тому, що Юрій Тарнавський вільно почувається в обох мовних ареалах, чи це заслуга перекладача, який уклав усі зусилля, щоби переклад був відмнний?

– Це заслуга письменника, який координував мою працю на всіх етапах. Саме тому це не переклад, а «авторизований переклад». Мені дуже хотілося зберегти своєрідний лінгвістичний колорит, смак української мови середини ХХ століття, сподіваюся, це нам удалося.

– На вашу думку, до кого письменник керував свій твір, на якого читача розраховував — англійського, чи українського. А може, німецького і польського, бо є плани дальшого перекладу роману?

– Гадаю, що пан Юрій розраховував на уважних читачів, які люблять гарну літературу.

– Ви були на обох презентаціях книги, на Форумі видавців у Львові та на презентації у Києві. Надайте характеристику тим двом літературним подіям. Адже Юрій Тарнавський нечасто буває в Україні.

– Два міста між собою різняться, тож і презентації були різні. Зважаючи на те, що у Львові це відбувалось у контексті книжкового фестивалю, тож розмах був більший, а аудиторія строкатіша. У Києві було більш камерно, локально, у книгарні «Є». Хоча привід був однаковий, усе відбулося по-різному, але однаково душевно і тепло. Бо такий і роман у пана Юрія – душевний і теплий.

– Натомість 24 квітня 2020 року в інтернеті з’явилося відео з презентації книги Юрія Тарнавського у книгарні «Є» в Києві. Ви там читали українською, автор англійською…

– Наскільки знаю, в Америці така форма є поширеною, де під час презентації автори часто читають уривки своїх творів. Пан Юрій запропонував зробити так само, але дати читачам-слухачам почути мову оригіналу і порівняти її з перекладом. Як на мене, це був цікавий досвід і непересічне переживання. Це була своєрідна подвійна мовна мандрівка твором. Вдячний пану Юрі. за цю неймовірну пригоду.

– Дякую вам, пане Максиме, за розмову.

Розмову вів Тадей Карабович, березень 2021.

Юрій Тарнавський — (також Юрій Іванович Тарнавський, англ. Yuriy Tarnawsky, поль. Jurij Tarnawski, офіційно George Orest Tarnawsky, народився 3 лютого 1934 в Турці на Львівщині) — український письменник, один із співзасновників Нью-Йоркської групи, представник альтернативної літератури на еміграційному американському ґрунті.

У 1944 році разом із родиною виїхав до Німеччини, де закінчив Мюнхенську українську гімназію. У 1952 році емігрував із Європи до США, де закінчив Ньюаркський коледж інженерії. Працював електроінженером, спеціалізуючись на штучному інтелекті в компанії «IBM Corporation» (1956—1992) та згодом професором української мови та культури в Колумбійському університеті (1993—1996). Його перша поетична збірка «Життя в місті» вийшла 1956 року, перший роман «Шляхи» — у 1961-му.

Пише українською та англійською.

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я