Тарас Федюк. «Виднокрай». Із рукопису нової книги віршів

0
309

“Українська літературна газета”, ч. 6 (350), червень 2023
 
* * *
іти манівцями
кота годувать горобцями:
прибився – живи.
від вирви до вирви
від збитої церкви – до віри
ти вижив ти вище трави.
 
усе що залишив
забудь – воно стало як тиша
якої нема
хтось небом блукає
то авель то амен то каїн
то Бог з ним із ними трьома
 
зі спалених стаєнь –
копита як пульс що стихає
і сонце гніде
святою землею
і тим що за ним і за нею
гряде той хто мовчки іде
 
хрести над хатами
дими хохломи над хрестами
у сажі щока
від криму до риму –
рука наче кущ неспалимий
і стежка як зброя шорстка
 
* * *
коли цвіте мигдаль
і вслід йому гранат
коли хтозна які
птахи які хтознає
співають бозна що
тоді забутий сад
немов який синдбад
на море позирає:
 
куди пливе мигдаль куди за ним – гранат
і чим нарешті за-
кінчиться все за фактом…
лиман картатий на-
че ясір арафат
точніше як його картата арафатка
 
коли усе цвіте – тоді цвіте усе
і навіть те цвіте яке цвісти не вміє
наприклад це усе або старе шосе
яке собі веде в лимонні ностальгії
 
от візьмем інструмент –
надійна кількість струн
і вигини якраз такі як ті чи інші
я пісеньку почну на шість ведичних рун
ти пісеньку почнеш мені на мої вірші
життя – це не знання.
життя – це відчуття
імпресія – і все.
а решта: в синє небо
здіймає вітерець акацієвий стяг
що означає що сьогодні Бог у себе
 
* * *
вони босі ідуть по сухих і південних рослинах
ці південні рослини – лавр і тернова гілка – святий гербарій
їхній рух нестримний – вервечкою натовпом чи на колінах

вони йдуть блукати а хто помре – лежати на хмарі йвони мають мету – скривавити ноги і вибілити образ
як вибілює вітер кістяк убитих в поході коней
а пил все змиє сховає вкриє доволі добре
у нього – пилу – свій натовп шлях і свої закони
 
велике сонце на обрій сяде як вхід в печеру
на обрій місяць великий ляже як срібний вихід
і натовп теж і вогонь запалить вогонь як череп
якщо дивитись на нього довго і жити тихо
 
а вранці – знову – спочатку слово а потім – сліпо
і навіть море розсуне води – блукайте тільки
вони проходять вони минають минає літо
літа минають вони зникають їх може кілька…
 
ЗАПОВІТ
як умру – то не ховайте –
немає від кого
хай могила мені буде
циганська дорога
 
що кружляє аж зникає
під Богом над бугом
хай країна як пір’їна
буде мені пухом
 
нехай крикнуть сурми мідні
як треті когути
а що далі – буде видно
а може – і чути
і свої безсмертні лики
здойміте до неба
тільки от в сім’ї великій –
от цього не треба
 
ну а щодо решти – будь-де.
не глибше й не вище.
і забути не забудьте.
от і все.
поки що.
 
* * *
ніч. пустеля. скорпіон –
в сріблі тонуть чорні лапи.
полководець сципіон
золоті вбирає лати.
 
у гробницях – вічний сон
славу пробує згадати.
мов світанок – легіон
став залізно. це солдати.
 
від війни і до війни
сяють картагенські смальти
ганібалові слони
повертаються крізь альпи
 
захищатися а не
рим священний грабувати
насувається страшне
над пустелі горбкуваті
 
сципіонові сини
знають перед смертним боєм:
захищатись од війни
випадає лиш війною
 
щит що кров’ю повен вщерть
рана що цвіте мов рожа
і лише ворожа смерть
власну смерть спинити може
 
…пил руїн. рудий шакал.
круків картагенських зграя…
…і отруту ганібал
в сирії чужій ковтає…
 
* * *
пора вставай зухра
над чорним морем ра
гойдається як пліт
із назвою кон-тікі
твоє плече і ще
всі лінії бедра
у піні простира-
дел втишені і дикі
 
і тіла трепет крізь
і все куди не лізь
лежить між подушок
і голубих атласів
стікає світло вниз
з важких іконних риз
й шепоче щось гафіз
розгубленим у часі
 
твій виноградний стан
і тихе «перестань»
і як метелик сон
в метеликовім літі…
і чорних кіс вогонь
і між твоїх долонь –
мій хрестик золотий
і врешті  на світі…
 
* * *
заплетемо сліди
і обдуримо чесну сторожу
і погоня посне
від безсилля і срібла ножів
ми цією водою
ми цими палацами дожів
ми водою якою
ніхто і ніколи не жив
 
ми цей одяг і маски
покинемо хай не тривожать
увійдемо у стіни
ванілей і темних кориць
заплітається так
що цей світ і той світ нам ворожий
ми ковтнули всього
із усіх заборонних криниць
 
ну і що ну і що
тут погано але жити можна
тут немає землі
але й моря немає також
і таємне вікно
що всміхається нам наче монна
ну так вийшло так сталось
так добре кохана так що ж…
 
* * *
ми поселилися так високо що мо-
ре мі і соль і дрібка солі – чайка
і я люблю тебе так тихо і звичайно
як вранці ми потомлено спимо
як проявляється над свічкою письмо
 
а на столі – два яблука і брют
й можливо – але це неточно – книга
і шепіт наш немов дитя індиго –
інакший ніж усі – то там то тут
і постіль із посохлих трав і рут
 
давай прокинемось давай бо сонце вже
зійшло із глин далеких і акацій
зі сходу з півдня з віршів нарекаці
розвіюючи темне і чуже
і хай нас Бог сьогодні береже
 
а каву заварити зможу й сам
в турецькій турці купленій в стамбулі
переступивши одяги поснулі
подякувавши тихо небесам
й розкиданим між одягом разам…
 
* * *
завіятись до вінниці бо вінни-
ця ця чомусь завжди мені в житті
ні піших ні комонних ані винни-
х а тільки я і пальці молоді
 
цієї панночки з роману про тараса
чи про андрія ай усе-одно…
у кронах білка грається із часом
немов з горішком… тиші знамено
 
тремтить на вітрі… решта – за дужками
все що було що буде і що не
і церква дрібно хреститься птахами
і молиться в далеке і страшне…
 
…і скрипнуть двері тихого готелю
а потім ще раз скрипнуть – це вона…
і камера ковзне цнотливо в стелю
як у кіно кіном кіну кіна
 
* * *
що тобі собі сказати
світ не надто справедливий
і не має перспективи
та й – виходить – і часу
світ який від гайявати
був – понад усі надриви –
закінчився: жито прірва
гострить піррову косу
 
що ж – печалі так печалі…
ми пожили з білим світом
з чорним світом будуть інші
жити якщо буде світ
от сиджу в старій кав’ярні
разом з літом і мохітом
де за столиком сусіднім –
зграйка сонячних лоліт
 
що гадати пальцем в небо
що плести слова плітками
що пророчити невміло
кельнерці у декольте?
буде так як буде треба –
за словами далай лами…
…смерть іще лежить в колисці –
хай ще трохи підросте…
 
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматіhttps://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua

Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.
 

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я