***
повертаюсь. кордон. конєцпольська. зима.
снігу нєма. завіяло світ ковідами.
думав що батьківщини нема а дарма
ось кордон. ось буфет. чебуреки. стограми.
ось і мрії старі на липкому столі
наче і не було цих століть що минули
кине карти циганка – чужі королі
випадають на це королівство поснуле
можна б і не вертатися зовсім якби
але як не вертатись туди де віками
мов поганські боввани – батьківські гроби
відпливають забутими Богом річками
де надія ще є хоч надії нема
де вітри поміж гори женуть коломию
коломия колонія колима
ну і ви ж розумієте: я розумію
***
день починався уночі
якісь новини чі-чі-чі
собі читала в приймачі
над темним світом
ліхтар зализував сніжок
і не було ніде стежок
й крутила хуга батіжок
у дольче вітах
холодна темінь тет-а-тет
стіна біліла як замет
і як казав один поет –
а я до школи
крутила хуга свій батіг
кого й чому навчити міг
той кому вчитель білий сніг –
на чорне поле
і упирями школярі
сиділи тихо о порі
коли ще темно на дворі
і губи сині
цей запах крейди і тоски
злітав над стелю із руки
й ставав настільки і таки
що і понині…
***
зима пітьма часи веселі
лівобережжя глупа ніч
якісь доми чиїсь оселі
і хрест чорніє на костелі
чорніший від погаслих свіч
печаль бездонна пес бездомний
проспект миколи бажана
вантажівка багатотонна
кінець життя – свята мадонно –
і ти уривочком з кіна
була між ці бетонні стіни
де все уже давно було
де мов метелики картини
б’ють крильми межи павутини
своїм художникам назло
а навкруги – сніги і схили
есхіли вихололих книг
і пустота – холонуть жили
в цих стінах страшно довго жили
що страшно жити серед них
зима вікно сніги безлюдні
ліхтар над ніччю нависа
і ти і мої люті грудні
костел і хрест як пес приблудний
задерши морду в небеса…
зима все нахваляється що буде
сніги все звично брешуть що підуть
своє болото місить дальня путь
і в сивих соснах сплять сорокопуди
чорніють у степу старі підпали
і добре: бо згоріле не згорить
народ збирає дощик до корит
й живе собі як грамота пропала
недопалок на камінь захолоне
замок важкий мов камінь одімкну
здойму з-під стелі в торбочці весну
засушену і розітру в долонях
і на ніч розгорну стару верету
і все на світі сам переживу
і свічку запалю сторожову
під образом хлопчини з назарету
мережа впала. здохло покриття.
отак і починається життя.
***
з життєвого досвіду з пилу буджацького із просто так
життя і складалось і склалось немов огорожа
з піщаного каменю досвіду пилу буджацького й може
з фольклору убитих ребром на риночку за гак
з турецьких топонімів пилу буджацького плину орди
трави височезної кінь у якій наче коник
із люльки яку загубив накурившись полковник
й землі що під люлькою що загубив назавжди
хороші слова – невеселі панове слова
кому й говорити хто з пилу буджацького злове
ми будем стояти у чистому полі панове
допоки остання душа в чистім полі панове жива
а щодо життя – воно справді прекрасне було
з життєвого досвіду пилу буджацького смерті – байдуже
і що там за спиною ангел ховає мій друже
єдине що варто дізнатись хай навіть всі знають: крило
і досвід життєвий про спокій у самотині
говорить і мова мов шурх ящірок і санскриту…
в пустелі де більше не варто хоч раз повторити
мій слід на піску який вже не потрібен мені…
***
ніч заливає каштани
світлом і цвітом своїм
тихі одеські шантани
синій шанелевий дим
вікон високих дієзи
дальній оркестрик заграв
м’яти зелені шартрези
вермути квітів і трав
на потайних тротуарах
тіні старих вар’єте
в автомобільних отарах –
світла руно золоте
тихо відсвічують риси
тихо тріщать цигарки
толі олекси бориса
видихи рими рядки
літо гуляє богема
корків пластмасових скрип
і відпливає трирема
в свій виноградний магриб
ніч. незахищені душі
тихо гойдає старе
місто якому байдуже
хто в ньому завтра помре
***
останнє літо
перстень з хризолітом
берберська полонянка як змія
і вся пустеля вкупі з білим світом
тече між моїх пальців і сія
вода і золото ліванських караванів
плавба і піна критських кораблів
усе у затінку мого перста і длані
все в сріблі яке мій арахна сплів
я можу все – володар вод і тверді
на скільки око і на скільки звір
я не боюся ні життя ні смерті
ні старості ні зради ні офір
але вночі ліворуч попід груди
але удень праворуч під ребром…
але довкола холод та іуди
і в небі грифи граються пером
та їм назло – вино в кришталь налите
і полонянка ще мені моя
й отрута що лежить під хризолітом
немов під жовтим каменем змія
***
як рибка вислизнула з рук
залишивши на пальцях срібло
прощай infanta блін terrible
немов у воду – в перестук
метра мобільника бедра
що билось як рибина ( лорка)
а з понеділка чи вівторка
ти будеш як мені сестра
загублена у цій зимі й
подіях випадках і орках
у закамарках і коморках
в поганій пам’яті моїй
загублена мені назло:
подерті джинси і вереди
і вуст розбите скло і дреди
і злякане твоє тепло
я знав про все і знав завжди
давно живу багато знаю
як виникають і зникають
без сліду гублячи сліди
я знаю все. мені зима.
і все ж було одне вагання
одне питання: чи остання?
ну ось. тепер питань нема.
***
ти будеш без мене без мене ти будеш не з ним
то тільки здається що легше ніде і нізащо
безсоння і жінка і в пальці вплітається дим
від синього вінстона діло виходить пропаще
на іншому боці медалі прозорий мигдаль
налитого в склянку яке наливалося зранку
і шепіт крізь зуби про те що нікого не жаль
що час він лікує іще й не таку лихоманку
над києвом кречетом перевертається час
і місяць у небі зійшов і між хмарами блима
любов нам помститься обом за любов і за нас
яких ми покинули там де якими були ми
над києвом хмари збираються у листопад
і наші обійми вінками пливуть за водою
і можна і треба було б озирнутись назад
де все ще стоять і ніяк не розлучаться двоє…
Джерело: litgazeta.com.ua.
