Тарас Кремінь: «Українська мова стала маркером ставлення до війни»

0
273

Тарас Кремінь призначений урядом на посаду Уповноваженого із захисту державної мови в липні 2020 року. За неповні три роки він та Секретаріат Уповноваженого діяли незалежно від інших державних органів і посадових осіб, як і зазначено в них на сайті. Конституція України та закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» — це два документи, виконання яких контролює офіс Уповноваженого.

Із 24 лютого українська мова перестала бути тільки засобом спілкування, каже Тарас Кремінь. Частина посадових осіб і організацій, яким роблять зауваження про неналежне виконання закону про мову, ображаються або й подають до суду. «Війна ж! Не до мови. Насамперед треба рятувати людей», — кажуть вони. Тарас Кремінь переконаний, що треба рятувати від загарбників і людей, і мову. Бо не дарма ж окупанти, захоплюючи наші території, спершу знищують все українське. За мову катують, за мову вбивають. «Ми стоїмо на тому, що треба захистити право громадян на отримання інформації державною мовою. А в умовах війни — забезпечити їхнє право на своєчасне та оперативне отримання інформації тією мовою, яка є одним з елементів конституційного ладу», — зазначає він.

За словами Уповноваженого, «лагідна українізація» не завершиться ніколи. І це пояснюється природою, характером і ментальністю українців.

24 лютого 2022 року в офісі Уповноваженого визначили кілька пріоритетів роботи: збір фактів лінгвоциду, максимальне донесення цієї інформації до міжнародної спільноти та розширення мережі безплатних курсів із вивчення української мови.

У Секретаріаті Уповноваженого наразі працює 33 особи, хоча за штатом має бути 50. «П’ятеро моїх співробітників пішли 24 лютого на фронт. Серед них керівники Секретаріату та юридичного департаменту, аналітик, керівник кадрової служби та фахівець з управління моніторингу. Зараз за станом здоров’я повернувся керівник Секретаріату Юрій Зубко. Інші мої колеги наразі перебувають у різних бойових підрозділах, і я пишаюся ними», — розповів Тарас Кремінь.

— Пане Тарасе, «Детектор медіа» протягом року повномасштабної війни опублікував десятки новин про роботу Уповноваженого із захисту державної мови. Тобто роботи у вас вистачало. Були новини і про лінгвоцид на окупованих територіях, і про харківського міського голову Ігоря Терехова, якого оштрафували за використання російської мови в ефірі телемарафону «Єдині новини». І якщо новини про лінгвоцид більшістю сприймалися, то про покарання мера Харкова, який продовжує працювати в місті, що постійно під обстрілами, не всі зрозуміли. Поясніть, чому важливо посадовцям під час війни з Росією спілкуватися українською?

— 24 лютого стало точкою відліку для країни, яка вміє не тільки оборонятися, а й наступати. Українська мова перестала бути тільки засобом спілкування. Вона стала маркером ставлення до війни. Не можу сказати, що наші чиновники не вміють говорити державною мовою. Переважна більшість їх спілкується українською та володіє іноземними мовами. І хоча на регіональному рівні дещо інша картина, але після 24 лютого кількість порушень із боку керівників органів місцевого самоврядування кардинально зменшилася. Так само й на загальнонаціональному рівні. Ми стоїмо на тому, що насамперед треба захистити право громадян на отримання інформації державною мовою. А в умовах війни — забезпечити їхнє право на своєчасне й оперативне отримання інформації тією мовою, яка є одним з елементів конституційного ладу.

Торік ми попереджали про набуття чинності нових норм закону про мову з липня 2022-го, проводили роз’яснення, надсилали листи з поясненнями, наскільки це важливо, говорили про накладання санкцій за порушення законодавства. Звичайно, ми спочатку завжди виносимо попередження, якщо громадянин визнає, що порушення було. Йому повідомляють, що наступні порушення будуть каратися вже накладенням штрафу.

У випадку з харківським міським головою в нас склалося саме так. Ми оголосили попередження, потім наклали штраф за виступи не державною мовою. І цей штраф був сплачений своєчасно. На моє переконання, сплата штрафу говорить про те, що не тільки бюджет Харкова поповнився сумою у 3400 гривень, а й що людина визнала порушення. І, очевидно, буде вживати всіх необхідних заходів для дотримання мовного законодавства. Як колишній голова Миколаївської обласної ради (у лютому — жовтні 2014 року. — «ДМ»), знаю, що одним з елементів присяги посадової особи є дотримання Конституції та законів України. Виходячи з цього, вважаю, що в очільників міст, районів і областей є відповідальність перед громадою щодо дотримання законодавства.

Поява другого штрафу за порушення мовного закону була розцінена Тереховим як предмет судового позову. Вважаю, що це позов не проти Уповноваженого, а проти закону і права громадян. Нагадаю, що саме харків’яни попросили притягти до відповідальності міського голову Харкова, який порушує мовний закон. Я особисто звертався до нього. На мою думку, найкраще, якщо цей позов буде відкликаний. Бо він нічого не додасть міському голові. І якщо суд скасує постанову про накладення штрафу, то це буде удар не по нас, а по цінностях, які ми захищаємо сьогодні.

— Терехов на ваше попередження заявив, що продовжуватиме спілкуватися з харків’янами російською, а потім — що оскаржить рішення про штраф у суді. Але в телемарафоні перейшов на українську. Чи відбувся вже суд?

— Суд ще не завершився. Мені здається, що наша принципова реакція вплинула на його перехід на винятково державну мову в публічних виступах.

— Із 16 липня 2022 року ви маєте право штрафувати посадових осіб, керівників і працівників підприємств, установ та організацій, інших фізичних осіб, які порушуватимуть мовний закон. За результатами складеного протоколу про адміністративне правопорушення може бути винесено рішення про попередження або штраф від 3400 до 8500 грн, якщо порушення вчинено вперше. Штраф за повторне протягом року порушення складатиме від 8500 до 11900 грн. Чи багато порушників, із яких стягнули штрафи? Чи є ще хтось, хто оскаржує ваші рішення в суді?

— Інших очільників органів місцевого самоврядування також притягали до відповідальності за порушення мовного закону. Частина також позивалася до суду, таких небагато. Я до них особисто звертався, зверталися громадські організації, депутати, говорячи, що ці позови нікому нічого не додадуть. У підсумку частина з них сплатила штраф, частина відкликала позови.

У нас зараз взагалі мало чиновників, які не спілкуються державною мовою. У 2022 році в нас такі чиновники були, ми про це писали. У 2023 році в нас таких не залишилося. І це завдячуючи також і нашій діяльності.

— Посадовці не тільки в ефірі теле- і радіоканалів мають говорити українською, а й на своїх сторінках у соцмережах?

— Звичайно. На верифікованих сторінках, де висвітлюється робота чиновника, службова діяльність, офіційна інформація конкретних посадових осіб. Приватні сторінки ми не моніторимо.

— Ви передаєте факти лінгвоциду української мови на окупованих територіях правоохоронним органам для того, щоб окупанти понесли відповідальність?

— Уперше ідею збирати факти лінгвоциду в анексованому Криму й на окупованих частинах Донецької та Луганської областей ми оприлюднили в лютому 2020 року до Дня рідної мови. Це була спецдоповідь, яка ввійшла до річного звіту за 2020 рік.

24 лютого 2022 року ми визначили кілька пріоритетів у своїй діяльності: збирання фактів лінгвоциду, максимальне донесення цієї інформації до міжнародної спільноти та розширення мережі безплатних курсів української мови.

Ми продовжили збирати факти лінгвоциду тепер уже й на новоокупованих територіях: Запорізької, Херсонської та інших областей. Кваліфікували відповідно до статей мовного закону. Якщо з 2021 року ми говорили здебільшого про порушення в освітній системі (витіснення української з освітнього процесу, засилля російської літератури, пропагандистських матеріалів), то з 24 лютого 2022-го ми взяли до уваги й інші сфери: культура, медіа, діяльність окупаційних органів влади, реклама. Це про заміну вивісок назв міст, спалення книжок, витіснення української зі шкільної програми, табори для вчителів, мобільні пропагандистські телестудії тощо. Ми зафіксували близько 200 фактів, які передаємо до правоохоронних органів, правозахисних організацій, міжнародних інституцій. Зверталися до СБУ, МВС. Вони долучені до кримінальних проваджень за статтею «лінгвоцид».

Щодо донесення інформації до міжнародної спільноти, то я особисто звернувся до моїх колег із багатьох європейських країн. Тепер про лінгвоцид знають у Європі більше. 21 березня 2022 року ми стали асоційованими членами Європейської Федерації національних мовних інституцій. Тепер питання української та європейської мовної політики йдуть поруч, ми маємо спільні дослідження. На засіданні генеральної асамблеї цієї федерації у Вільнюсі у вересні 2022 року розповів про наслідки лінгвоциду.

Щодо третього пріоритету, то зважаючи на недостатній рівень володіння державною мовою громадянами України, ми почали створювати та розширювати мережу безплатних курсів української мови. На зараз у нас 473 такі локації.

Вже є 13 обласних програм про підтримку державної мови. Моя позиція, що такі програми насамперед мають бути в прикордонних областях. Першою на сході прийняла таку обласну програму Харківщина. Але міської програми досі немає. Немає на Луганщині, Сумщині, Чернігівщині.

Одним із напрямів таких програм є створення мовних курсів. Відповідно до результатів соціологічних опитувань, 40% опитаних кажуть, що не спілкуються українською, бо не мають доступу до безплатного вивчення. Це розширення мережі мовних курсів — безпрецедентне явище в новітній історії справжнього волонтерства. Вчителі, студенти, письменники, науковці взяли на себе відповідальність займатися із внутрішньо переміщеними особами, старшими людьми та громадянами, які перебувають за кордоном і хочуть вивчити мову.

— У травні 2022-го ви також провели моніторинг ефіру тридцяти телеканалів. Результати були невтішні. Ви їх передали РНБО, Нацраді та керівникам каналів. Тільки п’ять із тридцяти телеканалів мовили винятково державною мовою. Це мовники, що транслюють пізнавально-розважальний контент: «UA: Культура», «НЛО.ТV», «Ентер-фільм», «Піксель TV» та «ПлюсПлюс». Ви тоді зазначили, що в Україні немає телеканалів, які б надавали суспільно важливу інформацію винятково державною мовою. Чи змінилася ситуація зараз?

— Ситуація почала покращуватися разом із перебігом подій на фронті. Збільшується частка присутності української мови.

— Як відреагували телеканали на ваш моніторинг? Як часто ви його проводите?

— Ми провели моніторинг торік, плануємо і цього року. Зараз завершуємо підготовку річного звіту. 31 березня почав діяти закон про медіа, подивимося, як він буде працювати. Телеканали почали поступово змінюватися. Якщо ми пригадаємо 2019-2020 роки, то таких порушень було набагато більше. Торік порушення, які ми фіксували, стосувалися здебільшого двомовності, яка траплялася, скажімо, в «Єдиних новинах», коли ставили запитання українською, а співрозмовник відповідав російською. Неважливо, чи це міський голова, чи керівник обласної військово-цивільної адміністрації — всі вони громадяни України та мали послуговуватися державною мовою. Ми наголошували, що і державний службовець зобов’язаний надавати суспільно важливу інформацію про перебіг подій на фронті державною мовою, і телеканали мають забезпечувати трансляцію нею ж. Ми ці результати продемонстрували та звернули увагу РНБО, що громадяни України не зобов’язані володіти іншою мовою, крім державної. Тим паче якщо такі канали показують події в країні та фінансуються з державного бюджету. Зараз же ми практично не бачимо фільмів, серіалів, публічних виступів, іншого продукту недержавною мовою.

— Канал «Дом» навіть логотип змінив на «Дім»…

— У нас із каналом «Дім» було листування, ми проводили заходи державного контролю та наголошували, що вони не повністю виконують закон. Цей канал транслювався на території України та для громадян України, тому мав виконувати закон про мову.

«FreeДом» мовить у межах іномовлення російською. Але, на моє переконання як громадянина України, іномовлення має здійснюватися мовами країн ЄС, насамперед країн-союзниць: англійською, французькою, іспанською тощо.

— Ви ж моніторите не тільки телеефір, а й програми каналів на ютубі?

— Так. Контент там дуже часто відрізняється.

— Чи змінилося ставлення українців до державної мови протягом року великої війни?

— Можу розповісти про це на прикладі конкретних людей і колективів — тих, хто приходить до нас, на кого ми накладаємо санкції. Перша категорія — це ті, хто принципово не спілкувався або майже не спілкувався державною. Приміром, мої земляки миколаївці. Я бачу, як люди, які виросли в російськомовному середовищі, почали спілкуватися українською. І це для мене показник, що державна мова для моїх земляків — це більше, ніж засіб спілкування.

Це підтверджують і соціологічні дослідження, які проводили протягом 2022 року кілька інституцій: «Демократичні ініціативи», Центр Разумкова. Найсвіжіша динаміка за грудень 2022 року оприлюднена на початку 2023-го. 83% опитаних називають українську державною, для більшої кількості людей вона стала мовою спілкування.

Друга категорія — це колективи, які не мали твердої позиції. Я вперше в житті побував на виставі в театрі Лесі Українки. Раніше я його не відвідував, бо там вистави були недержавною мовою. Зустрічався з цим колективом і його керівником, Героєм України, народним артистом Михайлом Резніковичем. Ми говорили про виконання мовного закону. У театрі знаходили аргументи, чому не можуть його виконувати. Мовляв, це колосальні фінансові ресурси: ми втратимо свого глядача, свій авторитет, а як же мистецтво… Тепер я запитав Резніковича, що ж сталося? Він відповів: «24 лютого, коли заплакала моя дитина, коли одні мої актори сказали, що йдуть на фронт, а інші закликали формувати рух опору — ми всі прийняли для себе рішення, що спілкуватимемося українською, а репертуар будемо виконувати державною. І будемо молити Бога, щоб наші ЗСУ вистояли та перемогли».

Третя категорія — порушники, суб’єкти господарювання, щодо яких ми мали приймати рішення про накладення санкцій. Одна керівниця приватної клініки розповіла, що народилася та більшу частину життя прожила в Росії. Її українська недосконала, вона хоче спілкуватися українською, але не виходить. Надійшла скарга, що вона спілкується з клієнтами російською. Це сфера обслуговування, і вона має за замовчанням спілкуватися українською, якщо клієнт не попросить про інше. Взаємодія з нами на неї вплинула.

Зі сфер, якою інколи намагаються зманіпулювати, щодо якої не було жодної скарги, — це оборона та правоохоронні органи. Інколи в соцмережах можна було прочитати: яка різниця, якою мовою спілкуються наші захисники в окопах? Тут мова не про спілкування в окопах. Мова про офіційне спілкування головнокомандувача, командирів бригад, ведення офіційних документів тощо. Як казали брати Капранови: «Мова у ЗСУ має бути державна ще й тому, що наказ про наступ і контрнаступ на Сході та Півдні буде українською».

І я знаю величезну кількість українських воїнів, які перейшли й агітують переходити на українську. Для мене український воїн, волонтер, журналіст — це той, хто вільно розмовляє українською в публічному просторі. А домашнє спілкування — це їхня особиста справа.

— 16 липня 2022 року розпочався новий етап втілення норм мовного закону, який стосується використання державної мови в інтернеті тощо. Чи завершується на цьому «лагідна українізація»?

— Думаю, що «лагідна українізація» не завершиться ніколи. І це пояснюється природою, характером і ментальністю українців. Спокійно, але системно ми будемо досягати своєї мети. Так само як ми лагідно тримаємо оборону на мовному фронті, крок за кроком виборюємо мову для наших дітей, свої права в духовних святинях України, відвойовуємо свої географічні назви, вибудовуємо свою культурну й інформаційну інфраструктури. Так само як ми думаємо про завтрашній день і плануємо відбудову.

— Чи може ще десь залишатися реклама російською?

— Згідно із законом, ні. Попри те, що закон поширюється на всю територію України й усі його мають виконувати, так сталося, що місцева влада реагує на порушення тільки за результатами наших звернень. Інколи вони пояснюють, що дають дозволи на розміщення реклами та не стежать за змістом зовнішньої реклами. Але місцева влада не може бути такою безпорадною щодо порушень мовного закону. Та загалом ситуація все одно змінюється на краще.

— Чи не помічаєте ви, що в нас збільшилася кількість назв і реклами англійською? Як ви до цього ставитеся?

— Якщо ми говоримо про торговельні знаки, то вони не перекладаються. Але інформація про послуги, які надаються, має бути українською.

— Як газети та журнали виконують закон про державну мову?

— 16 січня 2022 року закон зобов’язав газети й журнали загальнодержавного рівня друкуватися переважно українською мовою. Якщо раніше вони друкували свої видання недержавною мовою, то відтоді такий самий наклад плюс один примірник у той самий день має вийти й українською (50%+1). І в місцях продажу мало бути не менше 50% таких видань державною мовою. Ми проводили моніторинг, фіксували порушення, особливо в місцях продажу. Але буває складно довести це порушення, бо, мовляв, тільки що люди розкупили примірники українською. У торговельних мережах легше це проконтролювати. 2022-го скарги були, але їх було небагато. Друковані медіа переживають зараз не найкращі часи, але вони змінюються.

— Як ви загалом контролюєте пресу? Ви дивитеся примірники, які надходять до держорганів, чи проводите моніторинг, чи реагуєте на скарги?

– І перше, і друге, і третє.

— Наприкінці березня набув чинності закон про медіа. Перед ухваленням його в повторному першому читанні ви критикували деякі його норми. Чи дослухалися до вас законотворці?

— Ми принципово стоїмо на захисті всіх законодавчих ініціатив, які збільшують присутність української мови в усіх сферах. Зрозуміло, що закон «Про телебачення і радіомовлення» не повністю відповідав сучасному запиту українського суспільства. У той час, коли я був депутатом Верховної Ради 8-го скликання, ми вносили до нього зміни, збільшували квоту української. Ніхто не міг собі уявити, що запит на українську з’явиться набагато швидше, ніж ці норми почнуть діяти. 90% мінімальної частки української мови на національному телебаченні мали запрацювати з 1 липня 2024 року, але законом «Про медіа» їх перенесли на січень 2024 року. Та ми бачимо, що ця частка вже набагато більша. Української і в програмах, і в фільмах, і в серіалах стало набагато більше.

Під час підготовки закону про медіа дехто зазначав, що реклама — це теж програма. Я був проти, це хоч і продукт, але точно не фільм і не програма, які мають завершений сюжет. Реклама має бути повністю державною мовою. Під час підготовки закону наполягав, що цей документ має посилити українську мову в такій чутливій сфері, як регулювання діяльності медіа. Ми плідно попрацювали і на нарадах за участі голови парламенту, і з профільним комітетом. Дуже добре, що на мої слова відреагували, ми передали свої правки, і вони були враховані.

Ми покладаємо великі надії на Нацраду, яка, відповідно до закону, має право і реєструвати, і накладати санкції на порушників закону про медіа. Сподіваюся, що ця робота буде ефективною.

— Одна з останніх новин про вашу роботу стосувалася початку контролю за дотриманням вимог законодавства про державну мову 16 видавцями, оскільки, за даними Книжкової палати, у 2022 році ці видавці видали державною мовою менш ніж 50% від усіх назв книжкових видань. Зважаючи на ситуацію, в якій опинилися десятки видавництв через війну, може, це не на часі?

— Як письменник я не маю бажання якимось чином погіршити життя людей, які відповідають за гуманітарну сферу. Видавцям завжди важко жилося. А в нинішніх умовах треба створювати кращі можливості. Був би радий, щоби президент підписав усі необхідні закони, за які проголосував парламент, і вони би стимулювали книжкову галузь.

Під час підготовки до річного звіту за 2022 рік ми надіслали звернення до різних органів влади, щоб вони відповіли, як імплементувався закон про мову. Таке ж звернення пішло і на Книжкову палату України. Вони надали інформацію, скільки видань надруковано, яка частина з них українською, російською. Нескладно було порахувати, що 16 видавництв видали менш ніж 50% видань державною мовою. Для того, щоб розібратися, ми проведемо протягом 30 днів заходи державного контролю. За цей час ми маємо з’ясувати, чи є порушення. І якщо є, то надати документи, які це підтвердять. Можливо, це була неузгодженість у звітності видавництва та Книжкової палати. Можливо, на той момент видавництво припинило свою діяльність або було релоковане, а адреса залишилася стара. Всі ці видавництва — з Півдня та Сходу. Можливо, цих видавництв уже не існує. Ми дамо суспільству відповідь. Але я зацікавлений, щоб ці видавництва були підтримані державою та місцевою владою.

— Це державні видавництва?

— Ні, це здебільшого приватні видавництва. Але їхня діяльність підпадає під дію закону.

— Коли буде звіт за 2022 рік? Скільки загалом ви отримали торік звернень про порушення закону про мову?

— До кінця квітня. Станом на 29 березня ми отримали 821 звернення, найбільша кількість із Києва — 332, з Одеської області — 116, Харківської — 70. 318 стосувалася відсутності української версії сайтів та інтернет-магазинів, 152 звернення — щодо порушень під час обслуговування громадян, 75 — скарги на зовнішню рекламу. У сфері освіти та науки — 106 звернень, сфері культури — 22, у медійному просторі — 44.

— За три місяці до великої війни в ефірі «Українського радіо» ви запропонували змінити назви населених пунктів, що «мають російськомовний характер». Чи відреагував тоді хтось із місцевих керівників? Ви задоволені, як тепер триває процес перейменування населених пунктів і вулиць, навчальних закладів і театрів? Що, на вашу думку, потрібно ще українізувати, щоб остаточно позбутися залежності від насильницьки нав’язаного нам «братнього язика»?

— Розповім про досвід Миколаївщини. У нас є населені пункти, назви яких не відповідають нормам закону. Приміром, місто Южноукраїнськ, в якому розташована атомна електростанція. Я звернувся до директора станції, щоб він хоча б назву змінив. Бо не знаю, що повинно статися, щоб місцеві депутати звернулися до парламенту про перейменування цього населеного пункту. Можливо, вони це зроблять після закінчення воєнного стану.

Але такого не може бути, щоб і під час великої війни було стільки російськомовних покручів у назвах населених пунктів і вулиць. У нас безліч первомайськів, лучів, переводчикових, южних, надєждєних. Один із провулків у центрі Полтави називався Бумажним (10 березня рішенням Полтавської міської ради його перейменували на провулок Полтавський Яр.— «ДМ»), у Миколаєві є вулиця Кузнецька.

Я виступив з ініціативою обговорити публічно такі назви. Реакція з боку місцевої влади — байдужість. Я отримав відповіді, що назва міста Первомайськ подобається містянам, бо є міжнародне свято 1 травня. Хоча колись цей населений пункт називався Богополем. Чиновники селища Арбузинка пояснювали, що «арбузи» — це візитівка цього краю. А назва Гарбузинка, яка була до 70-х років минулого століття, не прижилася. Очільники міста Южне провели та провалили опитування, написали, що були й будуть южненцями.

Деякі народні депутати хотіли мене звільнити за такі заяви, бо я, мовляв, перевищив повноваження. Але, на моє переконання, такі заяви були в межах чинного законодавства, тому що, відповідно до закону, географічні назви мають відповідати українській мові. У парламенті 8-го скликання я брав участь у перейменуванні багатьох населених пунктів, один із них — місто Кропивницький. Пишаюся тим, що ми це зробили, шкода, що не встигли перейменувати область. Мені подобається назва Горішні Плавні, захоплююся героїзмом захисників Бахмута і не сприймаю його як Артемівськ.

Ми маємо продовжити перейменовувати не тільки населені пункти, а й навчальні заклади, стадіони тощо. У нас так активно захищають Булгакова та Ільфа й Петрова — і так безпорадно забули Дмитра Донцова і Михайла Міхновського. У нас не згадують одного з лідерів літературної дискусії 1925–28 років Миколу Хвильового, а також Миколу Куліша і Леся Курбаса. Те, що вони зробили для новітньої України та для розвитку української літератури, — неоціненно.

— Які у вас загалом відносини з медіа? Як ви ставитеся до телемарафону «Єдині новини»?

— Мій батько письменник, лауреат Шевченківської премії, член Спілки письменників Дмитро Кремінь з 1977 року працював кореспондентом, потім головним редактором. Я виріс фактично в редакції обласної молодіжки. З дитинства бував на телебаченні, добре знаю історію миколаївської журналістики.

Увага медіа до моєї роботи є, і я їм за це вдячний.

Щодо марафону. У лютому 2014-го, коли я став головою обласної ради, то ініціював схожий марафон, щоби створити єдину інформаційну політику в умовах реальних загроз захоплення Сходу і Півдня України. Ми хотіли максимально об’єднати наші зусилля. І цілодобове мовлення було скероване на те, щоб інформувати людей і збирати допомогу для наших підрозділів. Я тоді розумів формат, і розумів, що має бути початок і завершення марафону. Бо марафон накладає певний відбиток на роботу каналів. На той момент ми змогли об’єднати всі телеканали Миколаївщини, це допомогло синхронізувати інформаційну складову.

Я дивився «Єдині новини», коли вони були створені, і вважав, що це правильно. Коли ж сьогодні не бачу в єдиному інформаційному просторі всі телеканали, то думаю, що вони повинні там бути. Розумію, що це питання інформаційної безпеки. Але чи зараз потрібно, щоб у нас була обмежена кількість каналів, — це питання, на яке не можу дати відповідь.

— Звідки ви дізнаєтеся новини? Як ставитеся до соцмереж?

— У мене ранок починається з телебачення, слухаю «Єдині новини», протягом дня користуюся ютубом. Телеграм майже не читаю. У мене є сторінка у твітері, але я там рідко. І є дві сторінки у фейсбуку (офіційна та приватна).

Світлана Остапа

Фото: Максим Поліщук

detector.media

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я