того вечора як загинув твій друг із яким ти
розділив колись першу в твоєму житті цигарку на двох
і з яким навчився золоте наче осінь пиво із гальби пити
і сміятися так як сміється у небі бог
в ресторані рікою лилися розваги й шампанське
(ти доклав зусиль аби вибратися з лайна
розірвати карму зажити як людина по-панськи
забивши на все задовго до того як вибухнула війна)
раптом щось перемкнулося в тобі і тенькнуло серце
ти сказав вибачайте дівчата сьогоднішня ніч не моя не тут
і виходячи кинув погляд на ту у якої характер з перцем
і яка сподобалася тобі найдужче і нагадувала святу
тебе годі впізнати сказав ти нехай йому дідько
це на тебе не схоже старий щось ти раптом розкис
і стояли тополі мовчазні і байдужі свідки
і дрімав загорнувшись у вечірні велюри тис
так не буде завжди усе зміниться мовив він ось побачиш
що ж як знаєш відбрив я хочеш вірити вір я пас
небо всюди однакове ти нічого не втратиш неначе
вихор-коні проносились дні і зникали в нікуди повз нас
дідька лисого зміниться можеш чекати вічність
в нас завжди панували безпросвіт безправність нудьга
хіба ні? безнадія і скруха така як сльотавий січень
мовив я на що він: це моя батьківщина вона мені дорога
в тебе вʼїхало парубче пощо так поспішати
але час навіжений вершник нісся вперед і тебе не чув
на подвірʼї де ви колись мешкали у сусідніх будинках весна в білі шати
мов у шлюбну сукню одягала свою приятельку аличу
не змарнуй свого шансу усе буде класно
батьківщина від тебе повір не втече
живемо лише раз сказав ти і він відповів тобі власне
ти поклав свою руку поблажливо на його плече
ти казав не май сумніву сонце скрізь те саме і місяць
і: життя коротке і: не варто ставити меж
він відказував головне знайти у житті своє місце
ти для себе знайшов і я своє теж
ти у римі берліні ніцці парижі тулузі
ти володар життя ти нікого не скривдив у тебе чесне імʼя
ти не вкрав ні копійки в тебе успіх партнери і друзі
і колись (можливо з тією в якої характер з перцем) власна сімʼя
ти почав від нуля збудувавши успішний бізнес
малював перспективи запрошував і намовляв
він сміявся й відказував ти напружуєш ти мене бісиш
я нікуди звідси не виїду і: це моя земля
яскравіше не стане хоч здобудь тридцять три освіти
він сказав хто нестиме світло тоді як не ми
вимітав з закапелків весняними мітлами квітень
поруділі недоталки відхуртовинілої зими
і одного дня в нас шляхи назавжди розійшлися
що було відпливло у минуле в тумани у сни
зеленіло і жовкло і осипалося листя
і чекало щоб вибрунькуватися весни
того вечора як на фронті загинув твій друг із яким ти
розділив колись першу в твоєму житті цигарку на двох
узялося зненацька нестерпно як з відер лити
наче плакав у чорному небі нічному бог
facebook.com/tymofiy.havryliv
Прокоментуєте?
