У бібліотеці «Свічадо» юні читачі спілкувалися з письменником Іваном Андрусяком

0
660

Слухати Івана Андрусяка – це балуватися, гратися, набиратися нових знань про Соню Горіхову й морськосвинський апетит (ім’я героя серії популярних книг Івана Андрусяка про детектива Жерара, виявляється, не французького походження, а розбишацький авторський новотвір від слова «ненажера»😊),  уплітати свої репліки в майстерно створені письменником комунікативні ситуації й набувати «м’якого і пухнастого» стану душі.

Саме в такій атмосфері учні 4-х класів Київського ліцею «Еко» №198 та користувачі ЦРБ ЦБС «Свічадо», що на Святошині, спілкувалися з одним із топових сучасних дитячих письменників Іваном Андрусяком.

Автор розповів дітям про те, що свою першу книжечку «видав» сам ще у першому класі, що бурхливі поетичні студентські роки пов’язані передовсім із літературним угрупованням «Нова деґенерація» (1991‒1994), що письменництво для нього – то «сродна праця» (за висловом філософа Г. Сковороди), а дитячу літературу обрав не він – вона його обрала.

Муза дитячих творів Івана Андрусяка

Письменник  розкрив малечі «таємницю»: ще до свого народження його донька Стефанія звикла спілкуватися з татом, слухати вигадані ним історії. А вже коли народилася і зростала, тато розповідав їй «шмакодявські» вірші про «голопопенків», зайчиків, білочок, згодом – про Чакалку і Чупакабру, а тоді – про Бурундука, Сірку (Серафиму) і Яшку та ін. Так донька письменника Стефанія Андрусяк спонукала свого тата до написання книг для дітей різного віку, вона стала наскрізною героїнею багатьох його дитячих творів, а деякі його видання згодом і проілюструвала.

Якими мають бути книги для дітей?

Книжки для дітей мають бути веселими, добрими, щирими, живими, справжніми, бо діти мають живе відчуття життя і не сприймають фальш, дидактику, повчання. Саме тому для дітей писати непросто, твердить Іван Андрусяк. Легше писати для дорослого читача.

Чи говорити з дітьми про війну?..

Література ‒ глибокий, складний організм, що працює з душею людини. Головне завдання дитячої книжки в час війни ‒ використовуючи все розмаїття мистецьких засобів, художнього письма, максимально докластися до того, щоб уберегти душу дитини, переконаний Іван Андрусяк. Мистецтво, зокрема художня література, в цьому сенсі взагалі незамінна річ, бо воно працює з емоціями, воно буквально веде дитину за руку стежками емоцій — і так виводить душу на безпечний простір[1].

Морськосвинський детектив Івана Андрусяка «Жерар-партизан»

Напередодні вторгнення московитів 24 лютого 2022 р. перша книжка кумедних історій про детектива Жерара «Морскосвинський детектив» (2020, видавництво «VIVAT») Івана Андрусяка набула популярності: вона увійшла в короткий список «Дитячої книжки року ВВС», профільний портал про дитячу літературу «БараБука» назвав видання книжкою року для малят 5+. Також книжка стала переможцем книжкової премії «Еспресо.Вибір читачів 2021» у номінації «Література для дітей».

Отож, щоб поговорити з дітьми про війну, яка триває на їхніх очах і травмує їх щодня, причому поговорити так, щоб максимально вберегти їхню душу, письменник обрав уже впізнаваного героя – детектива Жерара.

Так народилася історія Жерара-партизана. Іван Андрусяк змоделював ситуацію, яка на той час могла бути цілком реальною: три російські танки в розпал артилерійської дуелі обходять лісом українські позиції під Березанню, містечком на Київщині. Звечора маскуються на узліссі перед хутором Витівка, щоб зранку піти в наступ на село.

Місцева тероборона нападу звідти не чекає, а мешканці хутора ховаються в погребах, бо в них буквально над головами літають снаряди. І ніхто з людей ці танки не завважує. Але це не означає, що вони залишилися непомічені: завжди є цікавий песик, який цілими днями гасає по хутору і все про всіх знає, чи котик, який має спостережний пункт десь на горісі біля хати… Не кажучи вже про те, що для маскування кацапи вирішили використати сіно. А стіжок сіна на узліссі ‒ це не просто житло, а цілий хмарочос; ну чи принаймні багатоповерховий будинок ‒ у мишачому вимірі, ясна річ. Миші, може, й не хотіли б утручатися у війну, яку ведуть нелюди проти людей, ‒ але де від неї дітись, якщо твоє житло нахабно руйнують?

Отак із тварин, які мешкають на хуторі, ‒ собак, котів, кіз, мишей ‒ формується маленький звірячопартизанський загін під проводом Жерара як найрозумнішого в цій компанії.

За жанром «Жерар-партизан» ‒ пригодницька історія з низкою кумедних сцен. За суттю ‒ розмова з дитиною про війну, яка триває. Усі герої поводять себе так, як поводять себе зараз рідні, близькі, сусіди, знайомі дітей. Хтось воює, хто волонтерить, хтось забезпечує тил, а хтось віддає на потреби фронту свій найбільший скарб. Бо коли лютий ворог приходить нас знищити, ми всі об’єднуємося для того, щоб дати йому відсіч. І байдуже, що в мирний час ми можемо не завжди ладнати одні з одними — як, скажімо, коти з собаками. Адже зараз у нас єдине завдання: зберегти себе, свої життя і свою свободу ‒ й досягти цього можна лише в єдності…

До слова: підготовлено до видання ще одну морськосвинську історію Івана Андрусяка про детектива Жерара – «Жерар на Витівці». У книжці йдеться про те, як на хуторі Витівка доля зводить звірят із різних куточків України, обпалених війною. Ще у письменницьких планах – «Різдвяні пригоди детектива Жерара», тобто формується ціла серія морськосвинського детектива.

Усім книгам Івана Андрусяка притаманні легкість подання складної проблеми, гумор як своєрідна приправа, що полегшує сприймання непростих чи трагічних тем, розлоге асоціативне поле тексту, чіткі ціннісні орієнтири, пізнавально-розвивальна насиченість, добірна і водночас органічна українська мова. Твори Івана Андрусяка насичені добром, теплом, життєдайною силою.

Довідка

Андрусяк, Іван Михайлович (28.12.1968, с. Вербовець Косівського р-ну Івано-Франківської обл., Україна) ‒ поет, прозаїк, дитячий письменник, редактор, перекладач, літературний критик.

Народився і виріс у Гуцульщині в селянській родині. Вищу філологічну освіту здобув в Івано-Франківському державному педагогічному інституті імені Василя Стефаника (тепер Прикарпатський університет). Від 2023 працює у Видавництві НК «Богдан».

Від 2007 р. провідною в творчості І. Андрусяка стає література для дітей. При цьому він однаково успішно працює і в поезії, і в прозі, і в драматургії.

«Знаковою в сучасній українській літературі для дітей» (Ю. Юліна) критика називає цикл повістей «Стефа і Чакалка» («Стефа і її Чакалка, «Кабан дикий – хвіст великий», «Чакалка і Чупакабра»; 1997 – 2015, повне видання – 2016), де виведено образи казкового страшидла Чакалки, кандидата педагогічних наук, яка забирає вночі нечемних дітей у мішок і несе в Темний ліс, де має намір створити школу чакалок і бабаїв; а також кмітливої дівчинки Стефи, яка перемагає Чакалку завдяки тому, що вміє самостійно мислити і здатна на неординарні вчинки. «Автор вибудовує оповідь про свою маленьку героїню так, що читач-дорослий має зрозуміти, як, попри якісь суперечності, створити для дитини в сім’ї відчуття захищеності. Що для цього необхідно і казку на ніч почитати, і побавитися, і виважено поговорити з дитиною про серйозні речі, наприклад про те, як поборювати свої страхи, як вчитися розуміти потреби інших людей і співчувати їм» (Н. Зубрицька).

Також ключовим у творчості І. Андрусяка для дітей є цикл «28 днів із життя Бурундука» (повісті «Вісім днів із життя Бурундука» та «Завдання з фізики», а також низка оповідань; 2012 – 2016, повне видання – 2017). Головний герой – школяр Івась Бондарук, якого в класі прозвали Бурундуком через те, що він «щокастий» і не любить фізкультури. Наражаючись на постійні кпини однокласників, він вирішує вчинити щось незвичайне, щоб виділитися, і для цього намагається скористатися стародавнім фольклорним рецептом – вивести собі кишенькового чортика. У доступній для сучасної дитини формі, зокрема через пригодницький сюжет, повість художньо досліджує складні теми становлення юного характеру. Критика наголошує, що це твори «про самопізнання та вибір справжніх цінностей» (І. Славінська), відзначає «тонкий психологізм» у «створенні художніх типів» (Н. Головченко), ба навіть називає твір «українським дитячим «Фаустом»» (Л. Ушкалов).

Аналізуючи адресовану дітям поезію І. Андрусяка (збірки «М’яке і пухнасте», 2010; «Чупакабра та інші зайчики», перше видання ― 2014; «Лякація», перше видання – 2017; збірка віршоказок «Зайчикова книжечка», перше видання ― 2008; та ін.), критика відзначає, що автор у своїх книжках поєднує «легку, ігрову поезію, написану дотепно та вправно, … дещо розбишацькі вірші для дошкільного та молодшого шкільного віку, доступні для якнайширшої аудиторії», із «справжніми перлинами, такими як «Рибалки», «Пірналки», «Лякація», «Звідки приходить осінь», у яких виразно простежується тяглість традиції – від українського модернізму до андеґраундної поезії сімдесятників і вісімдесятників. Більш вишукані за формою та образністю, вони мають виразніший ліричний струмінь, зберігаючи фірмову грайливість та гумор. Потенціал такої поезії – допомагати прививати добрий смак та любов до якісної літератури» (В. Вздульська). Також тут «важливими є моральні цінності, які автор прямо чи опосередковано доносить до маленьких читачів на прикладі поведінки звірят у різних ситуаціях» (Н. Зубрицька).


[1] «Читайте дітям» – Іван Андрусяк про дитячу книжку у час війни Репортер. 27.12.2022. URL: https://report.if.ua/kultura/chytajte-dityam-ivan-andrusyak-pro-dytyachu-knyzhku-u-chas-vijny/

Ніна Головченко
Фото Ірини Голобородько

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я