Науковець у Великій Британії зробив дослідження про 104 листи до французьких військових від їхніх родин. Британія захопила корабель бійців у 1758 році, а всіх адресатів — узяла в полон.
Про це пише CNN із посиланням на дослідження Рено Мор’є — викладача історії Європи та співробітника коледжу Пемброк у Кембриджі.
Мор’є надрукував свою розвідку у французькому академічному журналі «Annales. Histoire, Sciences Sociales». Повідомлення про новий випуск журналу з’явилося 7 листопада.
Протягом 265 років 104 листи зберігалися в Національному архіві Великої Британії. Їх писали наречені, дружини, батьки, брати й сестри тих моряків, які служили на французькому військовому кораблі «Галатея». Усього на борту перебував 181 військовий. Листи їм писали з 1757 по 1758 роки, під час Семирічної війни.
Листи лежали в купі, вони досі були запечатані воском. Як повідомляється, вони так і не дійшли до адресатів.
Британці захопили «Галатею» в 1758 році, коли судно йшло з Бордо до Квебеку. Екіпаж узяли в полон, а листи, які на той момент не дісталися кораблю, були конфісковані та передані Адміралтейству Британського королівського флоту в Лондоні.
Загалом британська влада в той час намагалася позбавити Францію досвідчених моряків. Країна утримувала екіпаж «Галатеї» разом із приблизно 65 тисячами інших французьких моряків під час війни.
Листи із Франції до моряків корабля «Галатея» на Семирічній війні 18 століття. Фото: University of Cambridge/Facebook
Чому ці листи цінні
59% листів написали жінки. «Ці листи руйнують уявлення про те, що війна — це лише чоловіки«, — написав дослідник Рено Мор’є в коментарі CNN.
«Ці листи стосуються універсального людського досвіду, вони не є унікальними для Франції чи 18 століття, — пояснює Мор’є. — Вони показують, як людина переживає великі життєві труднощі. Коли нас розлучають із близькими через події, які ми не можемо контролювати, як-от пандемія чи війни, ми маємо думати, як залишатися на зв’язку, як заспокоювати, піклуватися про людей і підтримувати пристрасть. Сьогодні у нас є Zoom і WhatsApp. У 18 столітті в людей було лише листування, але те, про що вони писали, здається дуже знайомим».
Автор праці також наголошує, що історики доволі рідко знаходять документи, що писали люди нижчого соціального класу — принаймні до 20 століття, відколи вже зросла загальна грамотність. А виявити тексти від жінок, особливо дружин моряків, — це виняткова подія.
«Це дозволяє нам побачити їхні емоції, страх, занепокоєння, гнів, ревнощі, а також їхню віру або ключову роль, яку вони відігравали у веденні домашнього господарства, коли їхні чоловіки, сини чи брати не були вдома», — розповідає науковець.
Як і про що написано в листах
Деякі родичі моряків писали листи власноруч, деякі — з допомогою писарів або довірених осіб.
Мор’є витратив на наукову працю місяці. Він ідентифікував усіх членів екіпажу й визначив, що листи були адресовані приблизно чверті з них. Складнощі прочитання полягали в тому, що в текстах — безліч орфографічних помилок, дрібний та щільний почерк, брак пунктуації.
Лист до моряка французького корабля «Галатея» на Семирічній війні 18 століття. Фото: University of Cambridge/Facebook
Близькі розуміли, що зв’язатися з військовими може бути важко. Тому члени родин могли надіслати кілька копій одного й того самого листа в різні порти або попросити сім’ї інших членів екіпажу в їхніх листах згадати про свого родича.
У листах описано кохання, сум за близькою людиною, пристрасні бажання, ревнощі.
Наприклад, Марі Дюбоск писала своєму чоловікові Луї Шамбрелану: «Я могла б провести цілу ніч, пишучи тобі… Я твоя вірна дружина назавжди. Добраніч, мій любий друже. Уже північ. Думаю, мені час відпочити». Він так і не отримав листа, а з дружиною вони більше ніколи не побачилися. Марі померла у 1759 році, ймовірно, ще до того, як її чоловіка звільнили з полону. А Шамбрелан повернувся до Франції й одружився вдруге.
Інша історія — лист Анни Ле Серф до свого чоловіка-офіцера. Вона передала почуття через писаря: «Я не можу дочекатися, щоб володіти тобою», — такі слова могли означати «обійняти» або «кохатися».
А от у родині матроса Ніколя Квенселя мати ревнувала сина до коханої. Ніколя частіше писав своїй нареченій Маріанні, ніж мамі Марґеріт. «У перший день року (тобто 1 січня — ред.) ти написав своїй нареченій (…). Я більше думаю про тебе, ніж ти про мене», — дорікає мати. Маріанна навіть попросила в Ніколя, аби той частіше писав мамі, бо це «розряджає атмосферу» вдома. Але потім Марґеріт почала докучати за інше — що син не згадує свого вітчима в листах.
suspilne.media
Прокоментуєте?
