В ексклюзивному коментарі сайту nspu.com.ua письменниця зазначила:
«Сама книга не є новітньою, адже її тема, на жаль, гаряче актуальна: Запоріжжя, сталінська диктатура, терор, безглузда жорстокість, сліпе підкорення наказам начальства. У Німеччині Княгиня вийшла за два дні до війни, і увага преси до неї допомогла мені із самого початку говорити про Україну на велику авдиторію, закликати допомогти, підтримати біженців, навіть у прямому етері просити зброю. Тоді мене, пам’ятаю, обірвали, але «пташка вже вилетіла». На читаннях мене дуже часто питали про причини війни, про українську культуру, про те, як діє російська пропаганда (останнє є інсайдерським знанням, бо треба знати російську, щоб зрозуміти, як мелють диявольські жорна, бо для німців до початку війни росія більше асоціювалася з класичними концертами та грубими книжками, а путін володіє німецькою, то викликало навіть симпатію). За пів року дуже багато німців перетворилися із затятих історичних пацифістів у людей із тверезим поглядом і ненавистю до рашизму, активних донатників, прихисників та вивозників біженців. Можна лаяти Шольца скільки завгодно щодо зброї, яку він усе одно надає, але я переконана, що жодна країна у світі не зробила і не робить для українських біженців стільки, скільки Німеччина. Жодна.
Тобто Княгиня стала тут, у Німеччині, своєрідною літературною зброєю, а мені довелося стати однією з багатьох крапель, які точили каміння західної свідомості.
З Княгинею для Великої Британії історія трохи інша. Її було тільки сплановано видати, коли почалася війна. Видавництво вже змакетувало обкладинку, але мені вона не сподобалося, і я попросила її змінити. Мені хотілося на обкладинку виразну «справжню» картину, яка б відбивала всю трагедію того часу і перегукувалася з часом теперішнім. І я вельми швидко її знайшла, бо знала, що один дуже віддалений мій родич у США, якого я ніколи навіть не бачила й особисто з ним не знайома, працює у напрямку, який мені близький. Це американський художник Саня Кантаровський. Він зробив сенсаційну кар’єру у світі живопису, що є страшенною рідкістю. Його картини придбав знаменитий музей мистецтва Метрополітен у Нью-Йорку. Коли влаштовують його виставки, то на кожну картину галеристи роблять конкурс покупців і потім обирають, кому з дюжини тих, хто має бажання купити, продати. То я наважилася написати Сані просто у месенджері фейсбуку, бо іншого контакту не мала, і попросити про його картину Face 13 для обкладинки Княгині, без усілякої надії, що він мені, нахабній, відповість.
І Саня не тільки погодився мені допомогти, а й попросив подзвонити, і під час розмови зізнався, що відчуває сором, біль і відповідальність за колишню батьківщину, москву, яку він полишив іще маленькою дитиною з батьками – емігрантами з СРСР і до якої відтоді не мав жодного відношення. Він вирішив віддати величезну частину свого заробітку з виставки в Берліні Україні й попросив поради, як компетентно і надійно пожертвувати великі гроші.
На них, по закінченні виставки, було куплено три автобуси швидкої допомоги для Запоріжжя, які були вщерть наповнені парамедичним обладнанням та ліками. Саня Кантаровський скромна людина і не хизується своїм учинком, це я тут розповідаю, бо хочу розказати про талановиту людину, яка має дуже віддалений зв’язок з Україною і якій не байдуже українське горе.
Ми ніколи до кінця не знаємо, чому ми пишемо ту чи іншу книгу, чому малюємо ту чи іншу картину. Так сталося, що світова боротьба світла з темрявою точиться у нашій Батьківщині, і кожен може і має долучитися до цієї боротьби. Найважливіше тепер – це потужна підтримка наших звитяжних воїнів. І ми маємо тримати свій фронт, де б ми не були: освіта, література, мистецтво, ІТ тощо. Мужні українські вояки створюють світові новий кисень, у якому все, що ми робимо, буде жити і дихати. Зараз усі наші зусилля, крапля за краплею, ллються на млин Перемоги».
Пресслужба НСПУ
Прокоментуєте?
