У Кропивницькому відбулася презентація книги «Люди з дієсловами» Катерини Калитко. Десяту поетичну збірку відомої української письменниці, перекладачки й волонтерки представили 1 жовтня в пабі «Черчілль».
Подія стала можливою за підтримки Кіровоградського обласного осередку Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка і є частиною ініціативи Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz, згідно якої чотирнадцять українських міст створили «Літературну мережу» – неформальне об’єднання регіональних культурних інституцій та організаторів літературних подій. Координаторкою «Літературної мережі» в Кропивницькому стала Олена Горобець.
Модерувала зустріч поетеса й літературознавиця Надія Гармазій.
Робота над цією книгою «Люди з дієсловами» розпочалася ще до війни, проте значна частина поезій була написана вже в період повномасштабних бойових дій.
«“Люди з дієсловами” – це вірші 2021–2022 років. До повномасштабного вторгнення рукопис, уже зданий у видавництво, був іншим. Після 24 лютого він приріс новими воєнними текстами, імпульсивними та безшкірними, і діалогами з родинною пам’яттю. І це теж про вірші в час війни: серед усього максимально непевного досі хочеться довіряти поезії – як території останньої щирості й людяності, де відмовляються вірити в цілковиту безпорадність мови, гідності та взаємної ніжності. І в розшматованих війною, постгеноцидних суспільствах поети продовжують говорити – тільки це щоразу вже інша поезія», – розповідає авторка Катерина Калитко.
Задум дати таку назву збірці виник іще 2021 року, коли Сергій Жадан після презентації книги «Орден мовчальниць» сказав: «Хочеться дієслів». Як зазначає письменниця, «Люди з дієсловами» – це про всіх нас, оскільки наші дії формують простір навколо нас.
«Для мене дуже цінно, коли люди з волонтерської спільноти підходять і говорять, що «Люди з дієсловами» – назва їм звучить, як опис усіх нас. Хоча вкладався сенс тут і дещо інший. А програмний вірш книги – він про любов, він ніжний», – сказала поетеса.
На запитання, якими ж є люди з дієсловами, Катерина Калитко відповіла:
«Людьми, які не бояться бути вільними і дозволяють собі щось більше, ніж існування в осілості, окресленій іменниками, які називають речі навколо них, і прикметниками, які ці речі описують. Це люди, які не бояться руху, не бояться вчинку, чого б це не стосувалося. Ця назва була сформульована ще до війни, тому тут ідеться про дієвість у найширшому сенсі. Тому що людське співжиття – це співдіяльність, це рух назустріч один одному, і якщо цього руху немає, то наше існування поруч, певно, і не має сенсу».
Говорили також під час презентації не лише про вірші нової книги Катерини Калитко, а й про те, яку місію сьогодні мають поети, яка роль жінки у цій війні, і яким, власне, є мистецтво нашого часу.
«Ми є діяльними, і ми є чутливими. Тому ті досвіди, які до нас приходять, ми будемо довго пам’ятати. Я часто повторюю таку тезу, що жінки частіше за чоловіків статистично і культурологічно є носійками колективної пам’яті. Просто так складалося, що чоловіки частіше йшли на війну і з неї не поверталися, а жінки лишалися пам’ятати їх і передавати те спільне, що вони йшли захищати. Що не скасовує знову ж таки діяльної участі жінок у війні як воячок, як фронтових медиків… І тут я маю на увазі не тільки сучасну війну, коли це максимально увиразнилося, а й те, з чого складалося довге двадцяте століття, яке закінчилося 24 лютого 2022 року».
Поезію нової книги можна порівняти з диханням, оскільки вона є часом аритмічною, а неточні рими створюють особливий ефект близькості й співпереживання.
«Мені завжди здавалася ближчою тонічна поезія, ніж силабічна. На щастя, історія української літератури дозволяє дуже широко у цьому полі працювати, – сказала Катерина Калитко. – Дивно було б про війну писати вінок сонетів і відстежувати, щоб якісь дактиль і анапест були дотримані за кількістю складів і наголосів… Коли ти пишеш про мертвих людей, наприклад. Це було б дещо дико».
Говорили й про роль митця, його свободу, і очікування суспільства від поета, надто в час війни.
«Кожен поет є носієм своєї власної правди, – наголосила Катерина Калитко. – І вартість кожної окремо взятої поезії від кожного окремо взятого автора має цінність у тому, якщо це чесна і відкрита поезія, то вона промовляє найглибше і найкраще. А найкраще, що може робити поет, це говорити власну приватну правду у доступний йому спосіб, а найкраще, що може для нього зробити його спільнота – це відпустити його на свободу і прийняти його тим, ким він є».
Присутні були вражені спілкуванням з Катериною Калитко, її граничною щирістю і проникливістю, просили читати якомога більше віршів, охоче ділилися своїми враженнями. Була й у залі знана мовознавиця, докторка філологічних наук, завідувачка кафедри української мови ЦДУ імені В. Винниченка Світлана Ковтюх, яка дуже емоційно відгукнулась про вірш «Отче наш», опублікований Катериною Калитко нещодавно у Facebook.
«Це геніально. Такий накал українського нерву в поезії конче необхідно перекласти основними іноземними мовами й поширити у світі», – наголосила мовознавиця, звернувшись із цією пропозицією до видавця Святослава Померанцева.
Як наголосила наприкінці зустрічі Олена Горобець, цією презентацію відкривається низка цікавих заходів, які очікують на містян. Адже у кожному місті «Літературної мережі» протягом вересня 2022 – лютого 2023 відбудуться по п’ять літературних виступів відомих та цікавих українських письменників та письменниць. «Літературна мережа» створена в рамках проєкту «Підтримка внутрішнього культурного діалогу в Україні».
Проведення цього проєкту втілене в життя завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID).
Фото Єлизавети Данкевич
gre4ka.info
Прокоментуєте?
