В Італії відбулась презентація видання Миколи Тимошика «Українська книга і преса в Італії»

0
399

«ОСТАННІМ УКРАЇНЦЕМ, ХТО ПИСАВ ПРО РИМ, БУВ ГОГОЛЬ. ТА Й ТОЙ ПИСАВ ПО-РОСІЙСЬКОМУ»

В Італії відбулося кілька презентацій нового видання київського письменника, журналіста і вченого Миколи Тимошика  «Українська книга і преса в Італії».

Книга, що стала результатом  опрацювання автором архівів і бібліотек Рима під час наукового стажування позаминулого року, побачила світ у видавництві «Наша культура і наука». Ініціатором помітної культурологічної акції  виступило науково-релігійне товариство «Свята Софія», що є правонаступником Українського католицького університету в Римі. 

Подаємо зібрані під час цієї поїздки репортерські  нотатки професора Тимошика про добротворчий слід, який залишили в різні часи українці  на Апеннінах  на ниві літератури, культури та науки.

Наукові дороги вдруге привели до Рима. Спробую показати його «українське обличчя», бо власне й досліджую те, що залишила по собі перша і друга хвилі еміграції в Слові і Друці. З іншого боку, набили оскомину репортажі наших доморощених журналістів, які часто виїздять тепер коштом «розкручених» туристичних агенцій писати щось про принади європейських столиць під рубрикою «Подорожі». В них як не про ресторани та розваги, то про місця хрестоматійні, які можна і в Інтернеті знайти. А от про посутні набутки «недобитих бандерівців» у європейських столицях шукати складніше — через російськомовного гіда такого не покажуть.

Перша книжка італійського видавництва для туристів — українською мовою 

Нарешті це сталося! Італійське видавництво «Plurigraf» першим у світі включило українську мову для перекладу своєї популярної серії туристичних книг-альбомів про Італію. Досі українські туристи пізнавали світ через мову агресора й україноненависника. Подія справді непересічна. Їй щиро порадів і продавець найбільшої розкладки туристичних сувенірів у центрі Рима (неподалік будинку парламенту по вул. Corso)  Аден Рахман. Хлопець із Бангладеш, а про українську Революцію Гідності та російсько-українську війну поінформований добре. Щиро сказав мені, висловивши симпатії Україні, що відтепер радо рекламуватиме російськомовним українцям саме це видання. 

 Продавець сувенірної лавки в центрі Рима охоче рекламує перше україномовне видання альбому про Рим і Ватикан

Із таким фактом у руці, та й самою книгою, можна ствердити: таки збулася мрія колишнього керівника прес-бюро Дипломатичної місії УНР у Римі Євгена Онацького, про яку він 11 листопада 1919 року записав у своєму щоденнику: «Коли бачу по вітринах книгарень гори книжок, присвячених Вічному місту, мене бере сором, що досі українською мовою нема ані одної книжки, присвяченої Римові. Останнім українцем, що писав про Рим, був Гоголь. Але й той писав по-російському…»   

У сьогоднішньому Римі помітна тенденція: наші заробітчани та туристи стали менше купувати туристичних буклетів російською, більше — англійською мовою. Тепер маємо шанс ствердити українську мову у сегменті світового туристичного книговидання. Отож, шукаймо «Рим і Ватикан» у столиці Італії українською мовою. 

 Шевченко на майдані українського університету імені Св. Климента

Аналогу такому університету в сіті немає. Заснований 1963 року на північно-західній околиці центру Рима (Via Boccea, 478, ст. метро Batistini, далі — автобус 146 до Св. Софії). Перший ректор – в’язень совісті і гордість усіх українців, по Європі розкиданих баженнійший Йосиф Сліпий. При вході до університету жовто-синіми кольорами на стіні між другим і третім поверхами викарбувано: «Істина і любов до науки собирає в розсіянні сущих». 

Саме розкиданих світами українських учених і студентів було вперше зібрано тут у середині 60-х років. Ніде не бачив, аби при вході до якогось іншого університету два Ангели тримали в руках книгу з написом «Достойний ти взяти книгу і розкрити її». Ну просто бальзам на душу за умов, коли нинішні студенти вже розучуються розкривати книгу. Скульптура ще трьох ангелів — на просторому університетському майдані . 

Ангели – охоронці книги при вході до Українського католицького університету в Римі

Ангели – охоронці книги при вході до Українського католицького університету в Римі 

Ім’я Святого Климента — не випадкове. Після Андрія Первозванного він проповідував християнство на українських теренах. Заснував у нас 75 церков. Убитий у Херсонесі. Похований був у Десятинній церкві. Після перенесення 2002 року Українського католицького університету до Львова тут, у Римі, зберігається Архів і бібліотека університету. Тут проходять наукове стажування й учені з України. Звідси й пишу ці нотатки.

Ніде більше немає в світі й такого пам’ятника українському пророкові Тарасові Шевченку. В тозі давньоримського апостола, але в кирзових чоботях, постав він тут у білому італійському мармурі у 60-х роках минулого століття. Перед пам’ятником – на великій мармуровій стелі викарбувано кілька строф із Шевченкових «Неофітів» — єдиному твору поета, присвяченому конкретному історичному факту дохристиянської  Італії:

Не в нашім краю, Богу милім,

Не за гетьманів і царів, 

А в римській ідольській землі

Се беззаконіє творилось…

Певен, коли ми станемо багатшими, подорожуватимемо сюди сім’ями — як до Святого місця. Воно не може не викликати національної гордості. Бо створене і стверджене у Вічному Місті руками і коштом об’єднаних українців.

Котляревський і Шашкевич

Як і Шевченко, ці двоє класиків української літератури в Римі також не були. Однак українська діаспора в Італії вирішила увічнити їхню присутність у Вічному Місті, як свідчення не московського, а європейського контексту розвитку нашої літератури від Слобожанщини до Галичини. Ці два пам’ятники встановлено в середині 60-х років ХХ ст. на університетській площі УКУ. 

Це був час згортання в СРСР хрущовської відлиги і початку наступу на все українське в Україні. Тоді ж римське видавництво УКУ почало видавати серію досі незнаних на наших теренах творів із золотого фонду українознавства. Це зокрема, збірка віднайдених у бібліотеках і архівах західних країн  «Монументів української історії» у 15-ти томах, зібрання творів Йосипа Сліпого у 10-ти томах, серія «Пам’ятки української мови і літератури на чужині», українські переклади світової класики. Поява на полицях найвідоміших бібліотек світу потужного корпусу фундаментальних українознавчих видань із маркою видавництва УКУ спричинила підвищення інтересу до українського питання з боку чужинців.

Два престоли українців у Соборі Св. Петра

Це відкриття направду приємне. Перший такий престол у найголовнішому храмі християнського світу, де спочивають мощі нашого священномученика Йосафата (Кунцевича), знають більше, бо 1988 року Папа Іван Павло ІІ очолив тут Всеватиканську службу українською  мовою — транслювалася наживо. А от другий — фактично невідомий громаді. Спрямовую: праворуч хрестової перетинки, неподалік поховання Св. Петра, легко відшукати Престол на честь Св. Ольги і Володимира. Тут віднедавна українці проводять свої служби, приємно дивуючи своєю організованістю і патріотичністю десятки тисяч відвідувачів. 

Фінансував оздоблення престолу (сто тисяч доларів) американець українського походження владика Василь Лостен із американського Стемфорда. Його батьки – емігранти із Тернопілля. 

Оформлення престолу справді вражає: з двох обрамлених витіюватими оздобами ніш проникливо дивляться хрестоматійно відомі кожному українцеві образи святих Ольги і Володимира. Все облачення їх подано у яскравих національних кольорах України – жовтому і синьому.  

Оглянувши два престоли українців, можна підійти з благоговінням до статуї Святого Петра, яка вивищується в центральній ніші собору над склепом, де похований апостол. Раніше, до війни, паломники зазвичай цілували праву  ногу постаменту (треба дочекатися своєї черги). Тепер прийнято торкнутися ноги рукою. Мідь від мільйонів потисків стирається. Кілька разів цю праву ногу Апостола доливали, тому вона різниться за формою від лівої.

Квартира, кафе та пам’ятник Гоголю

«Усе, що мені було потрібно, я забрав… у глибину моєї душі. Там Рим як святість, як свідок чудесних уявлень…» Це маловідома цитата Гоголя. В Римі він прожив 11 років. З них чотири (1838-1842) на Via Sistina, що поряд із метро «Площа Іспанії». Тут написав «Мертві душі». Тут прийняв рішення спалити другий том. Звідси до цієї площі — рукою подати. На нижньому ярусі площі — його улюблене місце — грецьке кафе (вул. Condotti, 86). 

Пам′ятна табличка на честь Миколи Гоголя,  зроблена прихильниками його таланту 1902 року і розміщена  на стіні в «Кафе Гоголя»  

Українські італійці називають це місце «Кафе Гоголя». Так само як французи — «Кафе Стендаля», англійці — «Кафе Агати Крісті», німці — ”Кафе Гете». Йдеться про знамениту на весь світ кав′ярню Рима, засновану 1760 р. греком. Тому й назва відтоді — «Кафе Греко». Тепер це місце паломництва не лише кавоманів, а й літераторів, журналістів з усього світу (філіжанка кави обійдеться вам у кілька разів дорожче, ніж у звичаній кав’ярні, але за смаком, обстановкою, позитивною енергетикою воно того варте). Фотографувати тут заборонено, але дозвіл можна отримати у власника. Для цього мені слід було показати посвідчення журналіста, заповнити анкету й пообіцяти оприлюднити ці фото в Україні. Слово ж «Україна» викликало у власника закладу неприховану приязнь і особисте сприяння в проведенні фотосесії.

Пам’ятник українському Гоголю поставили в Римі (парк Боргезе, неподалік cтанції метро Flaminio) росіяни 2002 року (скульптор Церетелі), перетворивши цю подію в маніфестацію «русского міра» в Італії. Та в них своя правда, у нас — своя, як казав Шевченко. Українцям вдома і на чужині слід вводити нашого Гоголя в нашу свідомість і в наш інформаційний простір, боронячи і стверджуючи своє.

Свята Софія 

З кількох українських церков у Римі найбільша, найвеличніша Недільна Літургія відбувається в Соборі Святої Софії, що на Бочеї — головному храмі УГКЦ в Італії та всієї  української  діаспор Європи. Освячений 1969 року, він став втіленням ідеї Йосипа Сліпого навіки ствердити український дух у Римі. П’ять куполів цього храму дуже нагадують бані Київської Софії в її первісному, візантійському, варіанті. 2013 року храм суттєво оновлено — всередині всуціль вкритий позолоченою мозаїкою (автор проекту відновлення — Святослав Гординський). 

Тут все нагадує Україну — мозаїчні панно Св. Володимира і Ольги, львівських і київських духовних святинь. Це зроблено коштом самих українців діаспори. Виступи церковних хорів з України тут не рідкість. Але сьогоднішній спів у виконанні зодягнених у національні строї співаків із Вишгорода по-особливому вразив усіх. По службі цій відчуваєш гордість за українців, що своєю працелюбністю, організованістю, патріотизмом та оптимізмом не перестають дивувати чужинців.

Молитва з Україну на День Матері 

Цьогоріч Собор Св. Софії уп’ятнадцяте скликав українців Італії на національне святкування Дня матері. Російсько-українська війна позначилася на програмі заходу — знаковою була низка благодійних заходів. З-поміж них — розпродаж вишиванок для збору коштів на купівлю карети швидкої допомоги на Сході України, збирання коштів на лікування хворих дітей. Свято українства у вишиванках та із сльозами й надією в очах. 

Молитва за Україну, з якої тут традиційно починається День Матері, була особливою: сюди на один день, з дозволу Папи Римського Франциска, було привезено найбільш пошановану серед італійців ікону Богородиці — Санта-Марія-Маджоре. Авторство ікони приписують апостолу Луці. Чудодійність цієї ікони пов’язують із давнім зціленням римлян від чуми. Храм та майдан довкола під час Молебню за Матір-Україну — переповнені. Сповідальні були виставлені прямо на вулиці. Всі учасники дійства мали можливість особисто прикластися до Ікони-Цілительки, просячи в неї Божої ласки для родини та України. Прожитий день на чужині в тісному оточенні Української Родини — знакова подія в житті надовго.

Над вхідними дверми до мерії Рима — згадка про українців 

Це майже сенсація. І не лише для українців. У колишньому палаці сенаторів, де нині служба мера Рима, зберігалися архіви Римської імперії. Цитата з одного документа цієї колекції висічена на мармуровій плиті при головному вході (на 1 і 2-му фото плита — нижче годинника). Тут згадуються головні заслуги Папи Климента УІІІ (кінець ХУІ ст.) У сьомому рядку: він «об’єднав Ruthenos (українців) з Римською церквою». Хвиля емоцій і роздумів. По обидва боки мерії — найпрестижніші музеї Капітолію. Капітолійський пагорб (поруч із майданом Венеції) — найбільш відвідуване місце туристів.

Онацький як українське око в Європу

Євген Онацький у Римі прожив 25 років. Десятки його статей про українське питання друкували провідні італійські видання. Очолював Прес-бюро Дипломатичної місії УНР у Римі (не визнаної тодішнім урядом Італії), був професором Римського університету. Видав на чужині 23 книги. З-поміж них найзнаковіші:  українсько-італійський  та італійсько-український словники загальним обсягом 1,5 тис. сторінок та 16-томна «Українська мала енциклопедія» (то робота цілої державної інституції, виконана однією людиною — Патріотом і Вченим — за умов бездержавності українців). В Україні фактично невідомий. 

Дипломатична місія УНР у Римі, де працював дипломат і журналіст, розміщувалася в п’ятиповерховому палацовому приміщенні на Vio Vittorio Venetto — навпроти сучасного посольства США в Італії. Тепер тут п’ятизірковий готель Regina. Це в центрі, неподалік стації метро Barberini. Вдалося віднайти й помешкання, де мешкав Онацький разом зі своєю дружиною. Адреса цього дому — Corso d»Italia, 6. У 20-30-х роках тут був притулок для українських студентів. Авторитетний Онацький «вибивав» для них у італійців стипендії. 

У своїх кількатомних «Записках українського журналіста» цей відчайдух залишив усім нашим землякам, у діаспорах сущих, ось цей своєрідний заповіт: «Кожен із нас, емігрантів, для України – око в Європу. Треба подбати, щоб ні одне з цих очей  не було сліпим чи сплячим. І щоб кожне несло українській нації море важень з поля його зору. Тоді лише ми зможемо говорити, що Україна дійсно належить до Европи, а не до Азії, коли кількість і вплив  европейських ідей, що ми понесемо нашій нації, переможуть ту навалу азіатчини, що насувається зі Сходу».

Головний осідок українських василіан

Від мурів Колізею (метро синьої лінії Colosseo) сюди, на Авентину (Via San Giosafat,8) пішим ходом — 10 хвилин. Вражаючий розмірами і строгою римською красою будинок був викуплений українцями у отців-трапістів 1960 року. Тут — одна з найбільших українських бібліотек. Саме в ній два роки тому вдалося натрапити на повну колекцію пресових і книжкових видань, що творили (1945-47) українські полонені з табору «Ріміні». Зберіг і люб’язно надав цю колекцію для написання моєї книги великий друг України отець Порфирій Підручний. Він народжений в Аргентині. Очолює і видавничу службу.

Тут готували до друку Біблію для українських католиків світу в перекладі Івана Хоменка. Тут  продовжують видавати знамениті на весь світ наукові «Записки ЧСВВ». В українській василіанській церкві на Авентиі щонеділі збирається на службу Божу до 500-600 земляків з Риму і передмістя. З городу українських василіан  їх пригощають і вже достиглими мандаринами. 

Жива легенда нашої еміграції 

Доктору філософії, колишньому проректорові Ураїнського католицького університету в Римі отцю Іванові Музичці 15 листопада виповниться 94. Він — чи не з останніх 10 тисяч молодих наших хлопців-патріотів, які у складі 1-ї Української Національної Армії (колишньої дивізії «Галичина») закінчували Другу світову в італійському таборі полонених «Ріміні». Була загроза депортації в сталінські табори, але захистили англійці. Вижив, загартувався житейськими труднощами, сповна зреалізував на чужині Богом дані таланти — і вчителя, і композитора, і ученого, і душпастиря. Зберіг світлість думки, доброзичливе налаштування на світ та добрих людей. 

«З Ріміні до Риму» — то лиш дещиця його спогадів про непростий шлях цвіту нації, справжніх українських патріотів, які волею політичних обставин і через свою велику любов до України були позначені радянськими ідеологами тавром «зрадників інтересів українського народу». Ми у великому боргу перед цими Особистостями. Спілкування з такими додає сил, віри і впевненості в нашій спроможності ствердити Українську Україну.

Чому портрету Соломії  Крушельницької немає в міланській «La Skala»?

Наділена від Бога Талантом Співачки Небесної Величі, Соломія Крушельницька упродовж низки років мешкала в Мілані. У знаменитій опері,  чотири роки вчилася співу, а з 1898-го стала тут же Примадонною: виконувала головні оперні партії в La-Skala. Слухати її спів приїздили меломани з усіх кінців світу.

Нібито є привід в українців погордитися. Але… В Музеї театру, де виставлені портрети багатьох знаменитих співаків, образу легендарної українки ви не побачите. Причина банальна. Україна, чи не єдина держава, яка не подарувала до цього музею, портрет своєї знаменитості, яка так захопила італійців. Експонати цього музею — усі даровані. Чи знають про це, скажімо, депутати-олігархи зі львівської партії «Самопоміч», які за десятки тисяч євро купують тижневі тури у «вільний світ» для себе і своїх коханок й перетворюються враз у Плюшкіних, коли стосується промоції нашої культури чи книги у тому ж вільному світі? Допоки?

Американська бомба і українські книжки в Гроттаферраті 

Діяльність гуртка жовківських друкарів у італійському монастирі Гроттаферрата, що неподалік Рима, посланих сюди митрополитом  Андреєм Шептицьким 1936 року, — фактично невідома сторінка в історії творення нашої книги за кордоном. Більшість із цих видань згоріла від пожежі, спричиненої бомбардуванням Гроттаферрати 1944 року. Одна з бомб влучила саме в друкарню. За іронією долі, два осколки застрягли саме в два окремі томи багатотомної «Енциклопедії Італії». Нині ці томи не видаються для читання. Проте, живучи стільки літ із цими осколками, вони нагадують про те, що книги і у війну не повинні мовчати…

Нині в цій частині монастиря св. Ніла — філія рідкісних книг Національної бібліотеки Італії. 

Ще в цьому монастирі мешкає найстаріший ченець на всю Італію – 96-річний українець отець Партеній Павлик, родом з-під колись українського Перемишля. Він – останніх із живих колишнього українського гуртка жовківських друкарів. Застав його в помешканні за читанням книги.  

Верона: прапор і Джульєтта 

Що спільного між Україною і колишнім містом-державою, а тепер Меккою всіх закоханих світу Верона? – Виявляється, кольори прапора. Він у веронців, як і в нас, — жовто-синій. 

Про паломництво до Джульєтти можна окрему книжку написати. Щороку це явище набуває більшого розмаху: зранку до ночі у дворі, куди виходить той знаменитий балкон, через який Ромео проник до спальні коханої, тісно від бангатомовного натовпу. І не лише молодих. Щодня — тисячі нових записок Джульєтті з проханням порадити, сотні нових замочків на ознаку «любові до могили», десятки тисяч фотознімків біля пам’ятника дівчині-легенді. Тут же можна за символічний внесок стати членом «Клубу Джульєтти», замовити художній напис-признання на тканині (чотири швейні машинки строчать без угаву)… Щоправда, могила Джульєтти, що в іншому боці центру міста, не така популярна. Там майже завжди порожньо. І тихо. Що ж українці могли таке придумати, щоб від туризму євро лопатами збирати? Маємо ж не менше легенд, ніж веронці…

Генуя: патріотичні українські туфлі 

Дизайнери однієї із модних крамниць у центрі Генуї вирішили у своєрідний спосіб  підтримати Україну: запропонували прибуваючим щодня сюди з усього світу тисячам модниць вишукану пару «мешт» у наших національних жовто-синіх кольорах: правий — синій, лівий — жовтий. 

Направду стильно. І зворушливо.

Київ-Рим-Київ

Микола ТИМОШИК,

доктор філологічних наук,

професор, журналіст

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я