Зі Львова прийшла оперативна новина.
8 лютого 2024 року на сайті Львівської міської ради з’явилося повідомлення пресслужби ЛМР під заголовком «Відновлення історичної справедливості: у Львові уточнили назви двох вулиць», де, зокрема, було зазначено:
«У Львові, у межах деколонізації топоніміки, з метою приведення у відповідність до норм української мови та відмови від зросійщених варіантів написання українських прізвищ, уточнили назви двох вулиць. Так, відповідно до українського правопису вул. Іллі Рєпіна стала вул. Іллі Ріпина, а вул. Івана Федорова – вул. Івана Федоровича. Відповідне рішення сьогодні, 8 лютого, затвердили на пленарному засіданні ЛМР. «На попередньому засіданні робоча група з деколонізації підтримала рішення про уточнення назв цих вулиць. І сьогодні ми відновлюємо історичну справедливість. Бо «Рєпін» – це трактування прізвища російською мовою. А «Ріпин» – трактування українською мовою. Щодо прізвища Федоров, то російська пропаганда довший час навмисне використовувала легенду про Федорова, що він приїхав з Москви до Львова та привіз сюди традицію книгодрукування. Хоча насправді це не так. І таким чином ми руйнуємо ще один зі стереотипів та повертаємо написання цього прізвища так, як воно прописувалося в документах. Для цього було опрацьовано багато архівних документів, ми маємо відповідні експертні висновки», – пояснив перший заступник міського голови Львова, керівник робочої групи з перейменування вулиць, названих іменами російських діячів Андрій Москаленко».
Молодці, львів’яни! Вони вже вкотре підтверджують, що твердо і послідовно ідуть в авангарді наших спільних намагань повернути собі справжню українську історію і зробити Україну незалежною від усіх східних та західних впливів. Це про всіх львів’ян можна сказати словами поета Івана Драча, який в одному зі своїх віршів так звертався до Шашкевича і Франка:
Земний уклін вам, хто відстояв
Свій вік,
свій дім,
свій чесний хліб…
Не онімечили святої,
не спольщили, хоча й могли б.
От нині львів’яни не дають Україну ще й зросійщити, зокрема, послідовно проводячи деколонізацію топоніміки. І якщо говорити про нашого українського першодрукаря Івана Федоровича, то тут усе правильно – ще навчаючись у Львівському університеті, я в середині 1970-х років не раз чув від своїх друзів із Львівського поліграфічного інституту імені Івана Федорова, що отой начебто московський Федоров – це насправді наш український Федорович (хоча говорилося це, звичайно, упівголоса, бо за такі «націоналістичні» вольності тоді могли запросто витурити із того ж поліграфічного інституту). Тож нарешті справедливість восторжествувала – перейменування вулиці Федорова на вулицю Федоровича зроблено професійно й аргументовано. Що «для цього було опрацьовано багато архівних документів» і робоча група з перейменування вулиць мала «відповідні експертні висновки», я не сумніваюсь.
Але цього, на жаль, не можна сказати щодо перейменування вулиці Іллі Рєпіна на вулицю Іллі Ріпина…
Я не про сам факт перейменування – у випадку із Рєпіним нам (усім українцям, а не лише львів’янам) також потрібно щось робити, якщо ми і справді хочемо відмовитися «від зросійщених варіантів написання українських прізвищ»: дуже вже ріже слух оте чуже, не характерне для української мови й вимови «рє». Але міняти Рєпін на Ріпин, «бо «Рєпін» – це трактування прізвища російською мовою. А «Ріпин» – трактування українською мовою»???!!! Це щось нове і в топоніміці, і в антропоніміці, і в мовознавстві! Принаймні особисто я так це сприймаю, бо на українському відділенні філологічного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка мене вчили, що при написанні прізвищ треба строго дотримуватися саме граматичних правил українського правопису, а не чийогось довільного «трактування»…
Та й самі ж члени робочої групи з перейменування вулиць Львівської міської ради начебто керувалися саме цими граматичними правилами. Як повідомила Пресслужба ЛМР, перейменування вулиць Рєпіна і Федорова проведено «з метою приведення у відповідність до норм української мови» і «відповідно до українського правопису». Тільки ж не відповідає переміна прізвища Рєпін на Ріпин сьогоднішнім нормам українського правопису – ось в чому річ!!!
Ось, будь ласка. Витяг із шкільного підручника (беру з Інтернету у день написання цієї статті):
«Українська мова. 10 клас. Складні випадки написання прізвищ. 1. Правопис слов’янських прізвищ. Теорія. Російську літеру е передаємо літерою є у таких випадках: … коли російському [е] у корені відповідає український звук [і] (на місці колишнього ѣ): Мєстечкін (від місце), Рєпін (від ріпа), Столєтов (від літо).
Джерела: УКРАЇНСЬКИЙ ПРАВОПИС: СХВАЛЕНО Кабінетом Міністрів України (Постанова №437 від 22 травня 2019 р.) спільним рішенням Президії Національної академії наук України і Колегії Міністерства освіти і науки України. ЗАТВЕРДЖЕНО Українською національною комісією з питань правопису» (посилання на протоколи пропускаю).
На території славного міста Львова уже не діє українське законодавство і з постановою Кабінету Міністрів України, рішеннями Президії Національної академії наук України і Колегії Міністерства освіти і науки України та Української національної комісії з питань правопису робоча група з питань перейменування вулиць Львівської міської ради може не рахуватись?
І що далі? Приїде влітку 2024 року вступати до Львівського університету сьогоднішній школяр, напише на екзамені «Рєпін» (бо його у школі так навчили писати згідно чинних норм українського правопису!), а йому влуплять «двійку» та ще й звинуватять у відсутності патріотизму?
Ну, тоді давайте поговоримо про патріотизм і про нашу послідовність у прояві цього патріотизму!
Якщо робоча група з питань перейменування вулиць Львівської міської ради так уже рішуче взялася «у межах деколонізації топоніміки» відмовлятися «від зросійщених варіантів написання українських прізвищ», то наступним її кроком має стати перейменування вулиці Митрополита Андрея!
Хотів було дописати «на вулицю Митрополита Андрія», але ж не було такого Митрополита – був Андрей! Саме таке чернече ім’я обрав собі ще на початку свого подвижницького духовного шляху молодий граф Роман Шептицький і саме під цим високим іменем його тепер знає не лише Українська греко-католицька церква, а й уся Україна і увесь світ!
Під цим високим іменем Митрополит Андрей Шептицький відстоював наш український народ перед усіма його лютими поневолювачами, годував голодних, заступався за скривджених, підтримував злиденних, будував лічниці для бідних, звертався з полум’яним пастирським словом до молоді і засуджував братовбивчу війну між українцями, які все доказували один одному, хто з них більше і «правильніше» любить Україну…
І що було українцям до того, що він це робив не під українським іменем «Андрій» (хоч його батько – українець), і не під польським «Анджей» (хоч його мати – полька), а під російським «Андрей» тільки із твердим е при українській вимові? Так він вирішив ще в молоді роки. Саме на цьому варіанті імені зупинив свій вибір. І подобається це нам чи ні, а ми повинні цей вибір поважати!
Я довго звикав до цього імені, коли писав свою поетичну драму «Андрей Шептицький» (якщо львів’яни пам’ятають, її у 2000 році поставив у театрі Заньковецької народний артист України Федір Стригун). Ще коли я збирав у Львові скупі відомості про Шептицького на початку 1990-х, мені – випускнику філфаку – все було ніяково вимовляти чуже Андрей замість українського Андрій. Але у греко-католицькій церкві, куди я звертався за відомостями про Митрополита, на моє Андрій мене чемно поправляли – Андрей.
Що ж, вирішив я тоді, хоч це й не українське «Андрій», але ж уже і не російське «Андрєй»… «Андрей» – це вже щось середнє. Так би мовити, російське ім’я на український копил. Не зовсім по-нашому, але й не зовсім по-московському. Хоч цим твердим українським «е» ми їм насолимо – нехай знають!
Якби йшлося про якесь інше, рядове слово, то тут я, вчитель української мови і літератури (та ще й письменник), таким поблажливим не був би, звичайно, – суржик є суржик, його в нашій співучій мові треба викорінювати безжально! Але ім’я – це інше. Ім’я – це документ! Юридично узаконений, офіційно зареєстрований, з відповідною правовою силою і навіть з печаткою. І з правової точки зору, і з морально-етичної – хто має право хоч одну букву без згоди самої людини там поміняти?! Це ж буде вже зовсім інша людина!
Тому в імені Митрополита Андрея Шептицького ми жодної букви не міняємо. А в прізвищі геніального українського художника Іллі Рєпіна львівські «ріпинознавці» поміняли аж дві!
Давно, мабуть, не йшла в театрі імені Марії Заньковецької п’єса Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля». Інакше робоча група з питань перейменування вулиць Львівської міської ради сходила б на цю безсмертну виставу і почула, що каже Мартин Боруля про того недолугого писаря, який самочинно поміняв одну букву у його прізвищі і через це Мартина не «воспроізвели» у дворяни. Пам’ятаєте? «Сказано у бумазі, що не так хвамилія стоїть: у нових бумагах – Боруля, а у старих – Беруля!.. Бодай тому писареві руки назад лопатками повикручувало, що написав – Беруля…»
Ілля Юхимович Рєпін уже нічого нікому не скаже – його давно вже немає. Але зосталося його відоме у всьому світі ім’я, залишилися його безсмертні «Запорожці» та інші геніальні картини, якими він прославив свою рідну Україну і вивів українську культуру на світові обшири. «Хто нас знав до вашої картини?.. До цього ми були – ось, при землі, а тепер стали – ось, вище голови!» – писав Іллі Рєпіну про «Запорожців» історик Дмитро Яворницький. Тож ми всі разом повинні добре подумати, як зберегти ім’я художника не заплямованим і не перекрученим до невпізнання…
«Ріпин» – це не єдина «варіація на тему» рєпінського прізвища. Останнім часом у науковій літературі, пресі та Інтернеті, окрім граматично узаконеного «Рєпін», можна зустріти ще й «Репін» (так писав поет і літературознавець Петро Сорока, так пише зараз письменниця і доктор філологічних наук Олена Бондарева). На якому ж варіанті нам зупинитися, щоб уже нарешті вибрати щось одне, не збивати з пантелику вчителів і школярів, не ображати пам’ять великого Рєпіна і не смішити людей?
До останнього часу я писав і ще зараз пишу «Рєпін», бо так поки що вимагає українська граматика і так написано у всій дотеперішній науковій літературі, над якою я бився протягом добрих тридцяти літ, збираючи фактичний матеріал до свого біографічного роману в п’єсах «Рєпін український». Мені важко почати писати по-іншому. Але вже очевидно, що доведеться.
Якщо війна, то війна. І якщо нас змушують оборонятися, то ми будемо оборонятися і в топоніміці, і в антропоніміці! Тому якщо я називаю свій роман «Рєпін український», то поруч зі словом «український» уже не можна писати «Рєпін» через московське «рє»…
Але і не «Ріпин» теж!!!
Так спотворювати ім’я навіть простої людини – великий гріх. А що вже казати про ім’я світового генія! Ви можете уявити, щоб отак безцеремонно хтось раптом змінив до невпізнання імена Тіціана, Рафаеля, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Веласкеса, Рембрандта? Ім’я нашого геніального Рєпіна пишеться поруч із цими іменами!
І знаєте, як воно пишеться латиною? Repin.
І це написання – Repin – фігурує не лише у підписах під його картинами, а й у всіх каталогах, наукових працях, мистецтвознавчих дослідженнях, монографіях, дисертаціях – скрізь! Ви думаєте, якщо ми попросимо увесь світ змінити прізвище Repin на інше (перекладене на латину з отого Ріпин), то нас хтось послухає? Ні.
Ніхто всієї зарубіжної літератури створеної про Рєпіна за останні 150 років переписувати не буде!
От нещодавно весь український інформаційний простір був заповнений радісними новинами про те, що американський Метрополітен-музей і фінський музей «Атенеум» змінили підписи під картинами Іллі Рєпіна – раніше його там представляли як росіянина, а тепер записали як українця! І це справді радісна для нас новина: нарешті світ знатиме, що Ілля Юхимович Рєпін – українець, який народився, виріс і почав свій шлях у велике мистецтво з іконописця на нашій прекрасній, але тепер понівечений ворогом українській землі.
Але хто бачив світлини з картинами Рєпіна із цих двох музеїв, той не міг не звернути увагу, що прізвище Рєпіна при цьому залишилося незмінним і поруч із його картинами написано – ILJA | ILYA REPIN. А вже потім унизу дрібним шрифтом набрано, що він український художник. Та й на те, щоб добитися цієї зміни, пішло майже два роки!
Подякуймо Богові уже й за це і постараймося ще більше розповісти світові про українське походження Іллі Юхимовича Рєпіна, про його безмежну любов до української пісні, української мови і української культури загалом.
А для себе зробімо висновок: якщо світ не може змінити уже усталеного і зрозумілого йому написання прізвища Рєпіна, то виберімо той варіант написання його прізвища українською мовою, який буде співзвучний із написанням латиною (а отже, англійською, німецькою, французькою, італійською, іспанською та багатьма іншими мовами світу):
Репін – Repin.
Тим більше, що колись сам Рєпін так написав власне прізвище українською мовою, коли підписав Яворницькому своє фото: «Щирому землякові Дмитру Ивановичу Яворницкому. Илья Репін. СПб. 1898». Пробачмо Іллі Юхимовичу орфографічні помилки в інших словах (це він написав через 35 літ після того, як виїхав з України) – основне, що у написанні свого прізвища він не помилився!
Але як же тоді бути із правилами українського правопису, запитаєте ви. Це не проблема – у багатьох правилах українського правопису є винятки. От нехай наші славні мовознавці і зроблять такий виняток для великого художника і патріота української землі – Іллі Юхимовича Репіна. І для великого українського Митрополита Андрея Шептицького теж, якщо досі ще не зробили…
