Володимир Некляєв (Білорусь). Поезії

0

“Українська літературна газета”, ч. 1 (357), січень 2024

НАД ВОДОЮ

Ігореві Шкляревському

Свята і заповітна,

Вся у собі сама,

Вода легка і світла,

Ніби її нема.

І світла, промениста

В прозорості своїй,

Душа легка і чиста,

Немов нема її.

* * *

Раптово став немилий рідний кут.

І я б забув, що народився тут

Як дав би Бог забуть, дав розлюбити сили

Той пагорб, де прабатьківські могили,

Де скоро вже й мені на Божий Суд.

І знаю я що на Суді отім

Скажу, що я нікого у житті

Не зрадив і в крові не винуватий

А Бог спита: «Чи не продав ти брата?

І чи сестру не кинув у біді?»

Я б відказав, що ні, коли б Він сили дав

Перемогти той жах що у мені постав,

Ненависть що як пил мою любов змітає.

Він відає, що я не продавав

І знаю я чому Він так спитає.

* * *

У військовім шпиталі в якому мене лікували,

Де плили в небуття

різноколірні тіні і звуки,

Я намарив Наталю,

перстені її і коралі

З бірюзи й бурштину

й прохолодні Наталчині руки.

І душа бірюзова

в бурштиновім небі лунала,

Й тіло тануло ніби

під сонцем було воно з воску,

І на лоба мені

прохолодні долоні поклала

В білих шатах сестричка

й немов проспівала по-польски:

«Що, хіба вже забув

як на нитку прозорі коралі

Ти нанизував і як котились –

сльоза за сльозою?»

« А куди закотилися? –

я запитав у Наталі

«За важкі небеса», – відказала сестра, –

за бурштин з бірюзою»

* * *

До Бога нелегка дорога…

Собою втомлений самим,

Знеможений, шукав я Бога

У всім, бо Він і був у всім.

Його в спокусах прагло тіло

І дух був з тілом заодно…

А небо ямою темніло –

І проступало в небі дно.

При ямі неба ставши скраю

І зазирнувши в дно страшне,

Я запитав:

«Кого шукаю?»

І видихнуло дно:

Мене.

* * *

Усе одно чи смертний ти,

чи невмиручий –

Ти темний вітер пустоти,

ти дим летючий.

Собі услід над полином

поглянь зі спини,

І вітром з димом – спомином

про всі спомини.

На цьому світі і на тім,

на всякім світі,

Усе, що є – летючий дим

та вічний вітер.

* * *

Посеред рваних хмар одна

Крізь вітер ластівка летіла,

Гуляла з вітром, як хотіла,

Вона.

Аж ось заскочило мене,

Що все, що у душі темніло,

Що в лісі співами тремтіло –

Мине.

Але поки воно мені

Мине й розірване зростеться –

Об вітер ластівка заб’ється…

Чи ні?

АПОЛІНЕР

Ригору Сітніцу

Коли з камери довго

Дивитись

залізними гратами між –

Можна Ейфеля вежу собі уявить… І Париж.

Монпарнас і кав’ярню,

де Верлен цілувався з Рембо,

І тюрму на Санте, куди кинутий був

ледь Рембо

не забивши…

Або

коли сипле і сипле крізь грати

нуднуватим осіннім дощиком,

можна шлях уявить до Парижу

з Дарожкавіч

По якому ніколи не їздив

Вільгельм Кастравицький

З новоградського роду шляхетного Вонж,

Він же Аполінер,

що при першій нагоді

перо відкидав і хапався за ніж…

Дощ нудний

Над тюрмою «Санте»

У якій

дах тече

( бо від часу Гюго і Готьє –

черепиця і гонтя)

У яку таки втрапив

Вільгельм Костравицький,

що з роду

шляхетного Вонж,

Він же Аполінер,

що надумав украсти

Джоконду…

А кого ж йому красти іще?

БОЖИЙ ПОДАРУНОК

Міх за плечима,

З-під пахви – пакунок –

Прийшов Господь як Дід Мороз:

«Давай

Читай свій вірш, як хочеш подарунок»

«А що читать?»

«Не знаю. Ти читай

Що написав…»

Дітей у Бога много…

Чого ж до мене він? Чому?

За що мені цей подарунок Бога?..

Я не знайшов

що прочитать

Йому.

Переклад з білоруської Тараса Федюка

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматіhttps://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua

Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

litgazeta.com.ua

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я