“Українська літературна газета”, ч. 1 (357), січень 2024
НАД ВОДОЮ
Ігореві Шкляревському
Свята і заповітна,
Вся у собі сама,
Вода легка і світла,
Ніби її нема.
І світла, промениста
В прозорості своїй,
Душа легка і чиста,
Немов нема її.
* * *
Раптово став немилий рідний кут.
І я б забув, що народився тут
Як дав би Бог забуть, дав розлюбити сили
Той пагорб, де прабатьківські могили,
Де скоро вже й мені на Божий Суд.
І знаю я що на Суді отім
Скажу, що я нікого у житті
Не зрадив і в крові не винуватий
А Бог спита: «Чи не продав ти брата?
І чи сестру не кинув у біді?»
Я б відказав, що ні, коли б Він сили дав
Перемогти той жах що у мені постав,
Ненависть що як пил мою любов змітає.
Він відає, що я не продавав
І знаю я чому Він так спитає.
* * *
У військовім шпиталі в якому мене лікували,
Де плили в небуття
різноколірні тіні і звуки,
Я намарив Наталю,
перстені її і коралі
З бірюзи й бурштину
й прохолодні Наталчині руки.
І душа бірюзова
в бурштиновім небі лунала,
Й тіло тануло ніби
під сонцем було воно з воску,
І на лоба мені
прохолодні долоні поклала
В білих шатах сестричка
й немов проспівала по-польски:
«Що, хіба вже забув
як на нитку прозорі коралі
Ти нанизував і як котились –
сльоза за сльозою?»
« А куди закотилися? –
я запитав у Наталі
«За важкі небеса», – відказала сестра, –
за бурштин з бірюзою»
* * *
До Бога нелегка дорога…
Собою втомлений самим,
Знеможений, шукав я Бога
У всім, бо Він і був у всім.
Його в спокусах прагло тіло
І дух був з тілом заодно…
А небо ямою темніло –
І проступало в небі дно.
При ямі неба ставши скраю
І зазирнувши в дно страшне,
Я запитав:
«Кого шукаю?»
І видихнуло дно:
Мене.
* * *
Усе одно чи смертний ти,
чи невмиручий –
Ти темний вітер пустоти,
ти дим летючий.
Собі услід над полином
поглянь зі спини,
І вітром з димом – спомином
про всі спомини.
На цьому світі і на тім,
на всякім світі,
Усе, що є – летючий дим
та вічний вітер.
* * *
Посеред рваних хмар одна
Крізь вітер ластівка летіла,
Гуляла з вітром, як хотіла,
Вона.
Аж ось заскочило мене,
Що все, що у душі темніло,
Що в лісі співами тремтіло –
Мине.
Але поки воно мені
Мине й розірване зростеться –
Об вітер ластівка заб’ється…
Чи ні?
АПОЛІНЕР
Ригору Сітніцу
Коли з камери довго
Дивитись
залізними гратами між –
Можна Ейфеля вежу собі уявить… І Париж.
Монпарнас і кав’ярню,
де Верлен цілувався з Рембо,
І тюрму на Санте, куди кинутий був
ледь Рембо
не забивши…
Або
коли сипле і сипле крізь грати
нуднуватим осіннім дощиком,
можна шлях уявить до Парижу
з Дарожкавіч
По якому ніколи не їздив
Вільгельм Кастравицький
З новоградського роду шляхетного Вонж,
Він же Аполінер,
що при першій нагоді
перо відкидав і хапався за ніж…
Дощ нудний
Над тюрмою «Санте»
У якій
дах тече
( бо від часу Гюго і Готьє –
черепиця і гонтя)
У яку таки втрапив
Вільгельм Костравицький,
що з роду
шляхетного Вонж,
Він же Аполінер,
що надумав украсти
Джоконду…
А кого ж йому красти іще?
БОЖИЙ ПОДАРУНОК
Міх за плечима,
З-під пахви – пакунок –
Прийшов Господь як Дід Мороз:
«Давай
Читай свій вірш, як хочеш подарунок»
«А що читать?»
«Не знаю. Ти читай
Що написав…»
Дітей у Бога много…
Чого ж до мене він? Чому?
За що мені цей подарунок Бога?..
Я не знайшов
що прочитать
Йому.
Переклад з білоруської Тараса Федюка
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.
