Василь Махно. Місто приречених

0
245

***
якщо би нам залишились крім рису
зелений чай – і вихор кипарису
в краях південних при морських портах
я знав би більше аніж знати мушу:
місцева жінка ось білизну сушить
на шворках й алюмінєвих дротах
 
вона принесла випране в мидниці
вона у чорній з складками спідниці
засмагла як лакований сервант
в якому в пролежнях і подушки й пошевки
ліворуч – море й білосніжна церква
праворуч – сонний й змучений сержант
 
поліції – він тільки тінь пейзажу
також засмаглий – вимазаний в сажу
за рік до пенсії – йому не милий світ
ні море – ні місцевий рибний промисел
ні вулиці погнуті як коромисло
ні жінка – для якої він сусід
 
я знаю що крім рису і смоковниці
кількох плодів – ще рипають віконниці
містечко в пилюзі й від мух-синюх
ні спасу – ні найменшого вдоволення
своєю чи надмушеною волею
їх знищують й не зносять ні на дух
 
ми поселилися в будиночку над морем
рибальський човен синє море оре
з кімнатних меблів – ліжко й темний стіл
із їжі – рис залишений в оренду
з атракцій – жінка що бере з нас ренту
за рис і воду і нагрітий дім
 
кажу тобі що жінка із сержантом
на вулиці із назвою Сервантес
жартують поки висохне прання
він сонно береже громадський спокій
корови в горах  й пастухи високо
І бакалійник в половині дня
 
прийшов крамничку відчинити нині
вовтузиться – як слон – усередині
нарешті вийшов – виклав помаранчі
і жінка з помаранчами за мить
в моїм вікні як полум’я стримить
як вдалині худий вулкан Мумбачо
 
в будинку стіни цегляні фортечні
у цьому місті майже всі приречені
усі покликані ба навіть гості – ми
відсвяткувати  Día de Muertos
на карнавал прийдуть живі і мертві
в одному напрямку та різними дверми
 
ще листопад далеко – а вже їдуть
і бакалійник разом із сусідом
і жінка із мидницею – і та
що носить помаранчі  – й та з сержантом
що слухає масні мужичі жарти
бо в ній жагуча кров і молода
 
я все-одно чужий ув цьому місті
учора привезли про рис прокислі вісті
торговий корабель вантажиться в порту
одні справляють карнавал по смерті
на пошті марки клеять на конверти
і судять рік повію молоду
 
наслухавшись – й зберігши грудку рису
про тих хто кинувся прожогом – мчався риссю
про життєсмертний карнавальний час
кажу тобі: побійся помаранчі
і снів зелених як вулкан Мумбачо
й жінок з мидницями
що переходять нас

 
Фото: Анатолій Бабійчук

zbruc.eu

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я