***
Огидна звичка осені — білити
хрустким сніжком розпусту хризантем,
а потім лити, сірі сльози лити
похмурим, мокрим, неласкавим днем.
Вмирають квіти. Горобцям байдуже,
бо знову бійка в сохлому саду.
Кістяк з гілок, де вчора квітли ружі.
А вітер сіє, сіє череду…
08.08.2020.
***
Оманливо-похмурий листопад.
Відвернешся — а небо сонцем зблисне
і кущ калини в ягіднім намисті
наповнив ендорфіном дім і сад.
Похила хатка витопила піч.
Черінь сміється: мерзнеш, сива ніч?
Важке взуття. По шляху — зимна тиша.
Спинись і слухай: листя сонцем дише…
9-10.08.2020
***
Понад полем зораним
пахне сумом зболеним.
Там душа розхристана
сонцю білобрисому
вкотре сповідається.
Щирість не карається!
За гріхи мерзенні
поклонись доземно,
підбери в лісах сміття —
і очистишся, дитя!
07.08.2020
***
Помирають старі бабусі, разом з ними відходять їх речі:
припорошений килим, хустки і кремплінові сукні.
Купувалось задорого — правнукам все не доречне.
Щось у кращому разі поріжуть на тряпки — служити на кухні.
Так же — палять, годують смітник чи на макулатуру
пруть книжки і газети, конспекти і навіть дипломи.
Адже роки зродили вже інші смаки і культуру,
назви вулиць не ті, і не та у юнацтва свідомість.
Не паліть і не викидайте моїх засмальцьованих книг!
Дайте бібліотеці, а краще — читайте, як буде час.
Може, там, у майбутньому, ви зазирнете в минулі сни
і (що б не казали ТВ, інтернет) — зрозумієте нас.
Збережіть собі дрібочку дива — “позашкільної” поезії!
Часом в куцих рядках нестаріюча мудрість захована.
Як не світлим ранком, то в опівнічній депресії
вона вийме й почистить душу (хай та сто разів таврована).
А проза? В ній — ми, що (як досі) і мріємо, й дихаєм.
На чужих помилках хто навчиться — той менше спіткнеться.
Не підпирайте стільців на дачі моїми книгами,
в них ще стільки сердець (наївних і чесних) б’ється!
13.08.2020
***
Хрестоносці 20 сторіччя скинули бога і здійняли на дрючок комунізм.
Вони так само дотримуються посту, аскези,
ходять на службу. Але Єрусалим до Москви перенесли,
та ще гасла змінили на “мир, труд, май” і гучний атеїзм.
Хрестоносцям 20 сторіччя вже не треба рубатися з маврами,
в них достатньо релігійних і “ворогів народу”.
Та ще можна скарати капіталістів, і взагалі — усіх незгодних,
а когорта поетів-пролетарів старанно огорне все лаврами.
Але час невпинний, календарі обірвались, і ось нові гасла лежать:
фемінізм, захист тварин, екологія, веганство…
Клене одне одного до хрипу вельмишановне панство.
Хрестоносці 21 сторіччя стоять і вагаються: яке ж понести? Яке взять?
П.С. Якщо що, то я не проти веганства, захисту тварин або екології, прав жінок. Як і комунізму (у вигляді ідеї, а не того, що у нас тут робилося з відбиранням землі у селян і таборами). Але якщо задля домінування твоєї ідеології ти намагаєшся затравити, а то і фізично знищити незгодних, ти стаєш хрестоносцем, яке гасло не ніс би.
13.08.2020
***
Прокинулась в темряві, довго лежала,
впихаючи серце назад до грудей.
Вві сні я сережки в платочок в’язала,
щоб вимінять хліб для голодних дітей.
Вагон, товарняк (опівнічно чорний),
і нас таких троє — Одарка, Галина.
Пилюкою в хаті притрушені жорна.
В колгоспі — зерно, а родина гине!
На захід! За безцінь, і швидше вертати.
Доїдем, хай навіть розверзнеться небо.
Так страшно, якщо не зустрінуть у хаті,
якщо похоронять дітей без тебе!
…Могилок немає. В порозі уклякла —
уже в півсела не стоять хрести.
На цвинтарних горбиках — жодного знаку.
Нарвала квіток — а куди ж нести?
…Я скинулась в темряві, руки дрижали.
Шумів холодильник важким черевцем.
А пам’ять прабабці крізь мене кричала:
чого ж ми всі плачем? У раї живем,
бо є ж і до хліба, і навіть десерти!
Яка в нас біда? Що штани замалі?!
А пращури заздрісно дивляться з смерті.
Ох, їм би в наш час! Та не встати з землі…
13.08.2020
Гостомель, Київська область.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі.
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.
