Вірші, що повертають до реальності. Поет і військовослужбовець Артур Дронь презентував в Івано-Франківську збірку поезії «Тут були ми»

0
349

Так символічно називається поетична збірка поета й бійця 125-ї бригади ТрО Артура ДРОНЯ, яка побачила світ у «Видавництві Старого Лева». Під час своєї короткої відпустки зі служби автор презентував книжку на рідному Прикарпатті – в Івано-Франківському приватному ліцеї «VS SCHOOL». Послухати поезію в авторському виконанні прийшли не лише учні та педагоги закладу, а й друзі, знайомі й просто поціновувачі віршованого слова.

Артур народився на Рогатинщині. За фахом він журналіст, проте ще під час свого навчання в Львівському національному університеті ім. І. Франка зрозумів, що література є для нього ближчою, ніж журналістика. З початком повномасштабного вторгнення рф опанував іще один фах, адже 2 березня 2022 року хлопець добровольцем вступив до лав ЗСУ.

На війні Артур обрав для себе позивний «Давид», який певною мірою також пов’язаний з літературою. «Моєю улюбленою книгою з Біблії є Псалми Давида. Вони мене супроводжують по життю. У мене є улюблений Псалом 19. На початку війни він був зі мною, тому й вирішив обрати для себе такий позивний», – розповідає поет.

Попри свій доволі молодий вік 22 роки та лише дві поетичні збірки у творчому доробку окремі твори А. Дроня вже перекладено на десять мов світу. А 21 лютого цього року його поезію, присвячену полеглому побратимові, цитувала прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні на пресконференції з Володимиром Зеленським у Києві.

«Тут були ми» – це збірка віршів, написаних упродовж року, який боєць провів на передовій, зокрема із серпня 2022-го по червень 2023-го. Але не обійшлося й без декількох давніших віршів, котрі гарно лягли в концепцію книжки. Цікаво, що ще до виходу друком в Україні збірка в перекладі на шведську мову побачила світ у Швеції.– Наскільки складно писати на війні? – одразу ж ставлю це питання, котре наче витає в повітрі.

– Це вірші, тому технічно не надто важко, бо не забирає багато часу та не потребує рутини й особливих умов роботи, – відповідає мій співрозмовник. – Вони написані там, де я служив, у різних донбаських ямах, окопах та бліндажах. Я люблю казати, що це книжка, написана в нотатках у мобільному телефоні…

Військовий наголошує, що хоча його вірші, які ввійшли до збірки, і створено на війні, вони не про війну, а насамперед про людей. Збірку присвячено побратимам: живим і полеглим.

«Мені було дуже важливо виписати нашу спільність. Звідси й назва – «Тут були ми». Нас багато, у кожного різний досвід, у нас може бути однаково великий біль, але в кожного він різний за своєю природою. Нам важко одне одного зрозуміти. Єдине, що ми можемо робити, – це говорити одне з одним і розповідати про свій біль. Адже тут ми всі, а не кожен окремо. Це і є основний меседж моєї збірки», – наголошує Артур Дронь.

«Тут були ми» – це друга поетична збірка Артура Дроня, яка кардинально відрізняється від дебютної «Гуртожиток №6». Між виходом першої та другої збірки минуло три роки, проте це цілковито різні книжки. Контраст між ними зчитується одразу, а також легко простежується творча еволюція автора.

– Перша книжка була абсолютно інша, це були студентські, юнацькі вірші про життя молодих людей і те, як вони ранять, люблять одне одного… – розповідає автор. – Перша книжка – це вірші, які я завжди мріяв писати, а друга – це тексти, які й сам ніколи не хотів писати й не побажав би нікому іншому таке переживати…

Але ця збірка могла й не народитися, адже з початком великої війни в Україні Артур дуже розчарувався в літературі. «Думав, що література не має сенсу, – розповідає військовий. – Я нічого не писав, намагався не читати. Це тривало сім місяців. Бо коли ти, приміром, починаєш писати вірш, а тобі в телеграм у телефоні приходить сповіщення з фотографією мертвої дитини під завалами будинку десь у Дніпрі чи Нікополі… І мені здавалося, що у світі, де є такі речі, немає сенсу в тому, щоб складати слова в рядки й перекладати їх місцями. Мені не подобалося, що література не може нікого фізично захистити чи вбити. Потрібен був час, щоб зрозуміти, що вона й не має цього робити».

Якби мене попросили сказати перше слово, з яким у мене асоціюється «Тут були ми», то це однозначно було б «діти». Адже у ній багато про дітей: малих, юних, дорослих і старих. Різних. Ми часто про це забуваємо, але кожен з нас – чиясь дитина. Крім того, проілюстрували збірку неймовірні роботи Катерини Сад й уривки листів, які військові отримали від дітей. А ще ця книжка має потужну благодійну складову, адже всі кошти з продажу цього видання перекажуть у благодійний фонд «Голоси дітей».

– Мені хотілося, щоб це була збірка, яка діє трохи більше, ніж зазвичай діють книжки, – наголошує поет. – Аби вона була підтвердженням того, що література важлива й вона може на щось впливати, – наприклад, посприяти об’єднанню людей навколо важливої справи. Цей фонд спрямує кошти на психологічну роботу й підтримку дітей, постраждалих від війни. І мені здається, що це одна з найважливіших складових цієї книжки. Кожен, хто її придбає й читатиме, житиме з розумінням того, що десь там якийсь хлопчик чи дівчинка розмовляє зараз із психологом й отримує допомогу, зокрема й завдяки тій людині, котра просто купила цю книжку…

…Військовий наголошує, що дуже хоче, щоб його збірка «Тут були ми» була однією з тих речей, яка протвережує і повертає до реальності, де вже довго йде війна, яка триватиме ще довше, тому не час вдавати, що нічого не відбувається та жити в ілюзії близького миру й перемоги. Важливо пам’ятати, якою високою є ціна життя. І справді, кожен вірш з цієї неймовірно талановитої і сильної збірки метафорично, немов відро з крижаною водою, вилите на голову, повертає кожного з марева сну до гіркої і болючої дійсності. Після кожного вірша у прочитанні автора стримати сльози було складно… А це таки найчесніша й найсильніша реакція.

Ольга МОНЧУК

galychyna.if.ua

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я