“Українська літературна газета”, ч. 1 (357), січень 2024
ТУПІ І ЗЛОБНІ
За Елюаром
Ідуть і йдуть,
ідуть і йдуть,
спускаються з пагорбів,
повзуть з долин.
Справа і зліва,
зблизька і здалеку,
в зелених мундирах,
у довгополих шинелях
ідуть і йдуть,
ідуть і йдуть.
Брязкають зброєю,
ніби своїми кістками,
накачані пивом,
одержимі ненавистю,
ідуть і співають
анафемську пісню
солдатських чобіт.
Ідуть і не знають,
що на світі існує любов.
Ідуть і йдуть,
ідуть і йдуть.
Але настане день,
коли ми їх зупинимо.
Ані руш! Здихайте!
Це єдине,
чого ми від вас хочемо.
ПИТАННЯ ДОВІРИ – ПИТАННЯ ПЕРЕМОГИ
Питання довіри – питання політичне,
робити вигляд, що його не існує,
абсурдно і провокативно.
Але кому довіряти?
Політологу М., який твердить,
що Єрмак агент російських спецслужб?
Чи військовому експерту Н.,
на чию думку глава офісу президента
гнучкий політик?
Речнику збройних сил Л.,
який запевняє,
що ми успішно просуваємося вперед,
чи популярному ведучому
популярної програми,
осколки словесної бомби якого
дісталися наших окопів
і приголомшили офіцерів і рядових:
відомі генерали – зрадники.
О ці балакуни-усезнавці,
хвалителі і розвінчувачі.
Як впевнено вони спекулюють на нашій довірі,
як майстерно впорскують у наші мізки
чергову дозу розгубленості.
Питання довіри – питання перемоги.
Армія, яка не довіряє своїм генералам
і політичним лідерам,
приречена на поразку.
18.11.2023
НІ, ДО ЦЬОГО НЕ ЗВИКНУТИ
Ні, до цього не звикнути,
ні, цього не пробачити.
Розчинитися б, зникнути,
аби тільки не бачити.
Залізяччям посічене,
без голівки, без ніжки,
немовлятко тримісячне
на потрощенім ліжку.
А за трощенням мама
в закапелку задушному
шамотіє губами,
ледь ворушить синюшними.
Будь ти проклятий, іроде,
будь ти, нелюде, проклятий…
Їй ще хочеться вірити,
в щічку хлопчика чмокнути.
Їй терзань не уникнути,
горю сліз не настачити.
Ні, до цього не звикнути,
ні, цього не пробачити.
26.11.2023
* * *
Міною впольований за лісом,
потерпає так, що ладен вити.
Як йому, обтятому залізом,
з напівтілом тілові служити?
Тут, в тилу з тих пір йому не раді,
дивляться, а очі повні жаху.
Не уникнуть їх у Київ-граді,
не втекти й туди, під Волноваху.
Уночі навіда хостел вісник,
він йому зізнається з відчаю:
«Я й життя – сполука несумісна»,
вісник головою похитає.
20-21.11.2023
* * *
Була пора п’янка, як свято,
як тріумфальний передзвін.
Здавалось, вічні батько й мати,
і сущий він, і вічний він.
Та надійшла пора розплати
за диво – бути на землі.
І відлетіли батько й мати,
як перелітні журавлі.
В непевний час прибув до хати,
безмов`ям пійманий, притих.
Здалось йому, що батько й мати –
то дивен сон зі снів земних.
24.11.2023
* * *
З гостини шлях до безвіку, до дому
в один кінець невдовзі промине.
Розрахувавсь, сплатив земне земному,
а мав би заплатить за неземне.
В низинах дух втрачає здатність духу
ширяти, як у небі ластівки.
Ковтнувши краплю вод озерних, руху
міняти ритм і напрям залюбки.
Душе моя,
пора б тобі навчитись
літанню, яке може, й не спасе,
а все ж розрадить: тяжко з тим змиритись,
що все, за що сплатив, ото і все.
23.11.2023
* * *
Сьогодні в потаємних списках Бога
я мічений червоним олівцем.
Швидка мене провадить допомога
у панську Феофанію прямцем.
Призупинилась, пориваюсь встати,
все ті ж затори й інший негатив.
Та молоденька жриця Гіппократа
осмикує рішуче мій порив.
Везуть мене, як мера, через місто,
хоча й не зовсім ясно тут, їй-бо,
в супровідних невидимих Мефісто
чи Гамлет зі своїм або-або?
06-07.11.2023
ЗАБУДЬ МЕНЕ
Забудь мене. Мене нема,
є видимість мене, подоба.
В дім тіла вдерлася хвороба,
на ланцюгу, як пса, трима.
На нім безвиході печать,
дарма медбрат шляхетно бреше.
Не вір. Забудь. Мені так легше
себе самого забувать.
У оболонці подобизни
стихійно рватися за грань.
І очманівши від терзань,
всю ніч ланцюг зубами гризти.
06.11.2023
* * *
Тьмяне світло із того корпусу
і приглушені голоси.
Серед ночі від болю корчуся,
Вседержителю, пронеси!
Усвідомити намагаюся
звідки люта ця заметіль.
Дотягнусь до стола й хапаюся,
з ніг збива окаянний біль.
В його сітях павучих борсаюсь,
ніби муха, узри й спаси.
Тьмяне світло із того корпусу
і відчужені голоси.
05.11.2023
* * *
Відпустило, слава богу,
і довкола все змінилось.
Глянув на картину вбогу
і картина засвітилась.
Засвітилася шипшина
глянцюватим кармазинням.
Засвітилася калина,
картоплиння з гарбузинням.
Засвітився я святково,
все, що гнуло, збанкрутіло.
Схаменулось чорне слово,
засвітилось, стало білим.
29.11.2023
* * *
О мстивий досвіде вмирання,
не шарпай пам’ять, не тривож.
Подробиці твого надбання
повторно кидають у дрож.
Мій спокій позбавляють міці,
занурюють його в пітьму.
Не смерті, ні, душа боїться,
боїться тіла смертних мук!
04.11.2023
БРАТ ЙОВА
Він відчував: йому не побороть
незламну силу ту, у злі зразкову.
Але не знав: череп`ям гнійну плоть
шкребти ще доведеться, як і Йову.
І плакав він, і сам себе судив,
і приміряв на себе долю схожу.
І, не визнаючи, як інші, див,
все ж уповав, як Йов, на милість божу.
ЕККЛЕСІАСТ
1
Не песиміст
і не фантаст.
Він реаліст –
Екклесіаст.
2
В світі вошивім,
в світі з душком
він не сфальшивив
жодним рядком.
3
В правди його
планетарний політ.
Правда його,
доки слово і світ.
04.11.2023
МІЙ ЧАС
Мій час вичерпується,
але не так, як твій,
згідно з логікою вигасання сущого
і наближенням його до кінцевого пункту.
Мій час вичерпується
за рахунок нав’язаних витрат часу:
обстежень, аналізів, вживання ліків,
які, підозрюю,
більше шкодять, ніж оздоровлюють.
Я живу в режимі
подвійно скорочуваного часу.
Мій персональний Прокруст – біль
обрубує законний мій час дочасно.
Я залежний від його сваволі,
я приречений на його грубе втручання
і, якщо відверто,
не бачу виходу з ситуації.
Принаймні зараз,
коли рука моя тягнеться
до розсипів препаратів,
хаотично розкиданих
на моєму журнальному столику.
17.11.2023
ЩО Ж ПИСАВ ЕЛЮАР?
Що ж писав Елюар,
коли наважився сказати те,
про що говорити непристойно й незручно?
Сурмач свободи, це ж він
відпустив свій відчай на волю,
назвався небіжчиком,
який промовляє устами живого,
оком, позбавленим зору,
розпанаханим животом,
ошматтям кривавого м`яса,
масою, що кишить червою
і падає у безодню
з єдиним бажанням –
щезнути.
Це ж він, Поль Елюар,
перетнув червону лінію,
коли прощаючись з мертвою жінкою,
озвучив своє небажання жити.
То якщо Елюару пробачено
його занепадницькі настрої,
якщо ніхто, ні Леже, ні Шагал
не дорікали йому за чорний песимізм,
то чому б і нам не зважитися
перетнути червону лінію,
відпустити свій відчай на волю
і спробувати висловити те,
про що говорити
нібито непристойно й незручно.
17.11.2023
* * *
Куди не кинь – нерозтороп`я й втрати,
олжа і ницість, звихи й ворожда.
Вітчизно яблунева, забагато
червивих яблук у твоїх садах.
Чи то садівники твої нікчемні,
чи невмирущі тля і короїд,
та сподівання гуртові даремні
на сортовий, зразковий дивоплід.
Яких же ще зусиль потрібно й шансів
і скільки маєш знов зазнать потрав,
аби твій син, який сьогодні в шанцях,
від злочинів твоїх не потерпав?
04.11.2023
* * *
Віджите – то таке чудо
з тишею тиш,
що його не чути
навіть коли ним кричиш.
Навіть коли ним плачеш
і клянеш судьбу.
Бо ти лише там щось значиш,
де ще є, а не був.
А де немає, там пише
тиша глухоніма.
Невідворотна тиша
з розхожим зразком письма.
14.11.2023
* * *
У рік непоправних невдач
якщо я й поїду на дачу,
на сміх не обернеться плач,
і пса я свого не побачу.
Він так послідовно не жив,
так лакомств уперто цурався,
немов безголосо тужив,
немовби в розтяжку прощався.
Уже не зігріє мене
той хмиз, що лишився у грубці.
Замислюсь – і пам’ять шарпне
жмут шерсті у будці.
06-07.11.2023
* * *
Дріма ворона за вікном з дашком,
цей цинковий дашок їй оборона.
Зрубали її дерево з гніздом,
в безхатьках із тих пір стара ворона.
Дощ не вщухає третій день підряд,
все валиться із рук, нудьги облога.
Так впікся цей плаксивий листопад,
що не ляка й повітряна тривога.
Безживне небо відсвітом слабе
розмитого багрянцю виднокраю.
І жаль мені ворони, жаль себе,
й того, що неприсутнє, а діймає.
08.11.2023
БЛУКАЮЧИ МІСТОМ
Чого тут більше – світла чи пітьми?
Чеснот, утіх, а чи страждань і збочень?
Все важче розминатися з людьми,
які кудись спішать й чогось там хочуть.
І все ж забавно думати мені,
що з ними я в смиренні й непокорі.
Що дух і в окаянній однині
ще борсається у житейськім морі.
09.11.2023
АСТЕНІЧНИЙ СИНДРОМ
Астенія – це коли вже вдосвіта втома,
дражливість і все довкола немиле.
Хитка хода та інші грізні симптоми
занепаду вітальної сили.
Це коли чогось хочеш, а вже не можеш,
і весь твій шарм тільки видимість шарму.
Це коли нічим собі не поможеш
навіть за підтримки союзних армій.
Астенія – це воля в клітці квадрату,
телефон-мовчальник, тріумфуючі новобранці.
Астенія – це коли, лягаючи спати,
не знаєш чи прокинешся вранці.
05.12.2023
ПЕЧАЛЬНА РАДІСТЬ, РАДІСНА ПЕЧАЛЬ
Печальна радість, радісна печаль,
ці дивовижні тони наслухаю.
Немов якийсь невидимий скрипаль
бере мотив походженням із раю.
Либонь, то інтуїція, знання,
що ми до нього все ще не готові.
І хтось уперто двері зачиня
в ту ясність, що з неясністю не в змові,
аби не довіряли нашій мові.
Пробач мені туманність незручну,
у ній мені вчувається загроза
торкнути необачно ту струну,
якій не довіря практичний розум.
26.11.2023
* * *
Не картай за мою електронну відсталість,
я затримався в часі, що див не добіг.
Всім огромом рахуб навалилася старість
і затисла мене у лещатах своїх.
Та коли вона спить і я втЕчу на волю
запрягаю в слова, які рвуться з тенет,
молодіє мій дух: ще не вичерпав воду
із криниць Гелікона цей ваш інтернет.
10.11.2023
* * *
Послухайте: припустимо,
що маєте ви рацію.
І розголос, акустика –
то вклад в фетишизацію.
Що слава від лукавого,
його ж мета – нашкодити.
Що жити скромно – правильно,
і згубно – верховодити.
Я огризаюсь молодо,
ви марнославців лаєте.
Але чому ж так голосно,
нескромно ви волаєте?!
29.11.2023
* * *
На тисячі віршів, написаних мною,
днів тисячі ринуть, як греки на Трою.
На мури, вали оборонні наляжуть,
приструнять, пригноблять, мовчанням пов`яжуть.
Та поміж полеглих, я певен, вціліють
ті зухи, які захищатися вміють.
Упруться вони, перетерплять гонитву,
і підуть у наступ, і виграють битву.
29.11.2023
* * *
«Ошукав тебе той видавець,
чень тому ти, зізнайся, невесел», –
похитав головою знавець
таємниць боговгодних ремесел.
Я зізнався, а потім додав,
що точнісінько так засвітилась
й та особа, якій довіряв,
позаяк… мальовничо молилась.
Вона молиться досі… глевкий
хліб позірних чеснот,
не звільнитись.
О корисливий роде людський,
як із ґанджем твоїм примиритись?
07.11.2023
АСТРАЛЬНЕ ТЯЖІННЯ
Зорі – гелій і водень?
Даність не для естета.
Не чіпайте рапсода,
не дратуйте поета.
Завдяки Аполлону,
обживають орбіту
ніби власність законну
віршувальники світу.
Їх тяжіння відоме:
зорі їм за опору.
Їх дивацтво свідоме –
аберація зору.
Не кепкуйте з рапсода,
він заплющує очі
на ваш гелій і водень,
врятуватися хоче.
04.11.2023
* * *
Гонорова і зарозуміла
мова із ущербністю чуттів.
Осквернили верховенством тіла
горній дух володарі умів.
Не приємлю їхнього цинізму,
їхньої спесивості і гри
в соліпсизм з ознаками снобізму,
стоп, талановиті шулери!
Темний час і вам немає віри,
чую сміх у вишній синяві.
Це сміються у Сузір`ї Ліри
ті, що в позачассі, що живі.
08.11.2023
КАЛАМБУР
Ні, винна в тім не Мавританія,
не войовничий Курдистан.
Здіймає галас Графоманія,
край, де в державцях граф Оман.
Цей граф Оман стражда на манію
величчя й схильний до оман.
Затявсь країну Графоманію
переназвати на Оман.
Але султанові Оману
вдалося викрити обман.
Не він став жертвою обману,
а граф Оман, як графоман.
* * *
Не грайтеся в поета, друже мій,
а будьте ним, гра ваша немудряща.
Лишайтеся за всіх перипетій
таким, як є ви, й ні на йоту кращим.
Інакше заклюють вас вороги,
і станете безплідним, як Сахара.
Не грайтеся в поета, дорогий,
і може, омине ваш хист покара.
08-10.11.2023
* * *
Тайну тайн повідала другині,
грацію полишила дочці.
Попливла у білій домовині
на периферійні Берковці.
Їй би не сподобалася чорна,
інша річ промови та вінки.
Білий день і білий-білий човен
домовини, дзвін звіддалеки…
Кокетуха, зверхниця, киянка,
арфи старогрецької струна,
аонід законна полонянка,
голос її й звідти долина.
15-16.11.2023
* * *
Запевняв і була його мова легка,
з тих, що рани лікує.
«Не кажи мені більше, що ти не така,
я таку намалюю.
Постарайся забути все те, що було,
кільцювало й ламало.
Я врятую, повір, твоє друге крило,
щоб ти знову літала».
А пора була люта, сезон холодів,
тільки мова та гріла.
Та напевно він даром чудес володів,
бо вона – полетіла.
04.11.2023
* * *
І ті, що розуміли й співчували,
і ті, що не любили чи й кляли,
подаленіли, мов за перевали,
невидимі для зору, відбули.
Сумний талан – перегортать видіння,
впізнавані обличчя й імена
іще живих осколків покоління,
яких незборна сила поглина.
Ступають поодинці в позамежжя,
заледве чути їхні голоси.
А навкруги, як море, безбережжя:
не їхній час, хоч смійсь, хоч голоси.
23.11.2023
* * *
Прощаючись, я не прощаюсь,
на все, що станеться, свій час.
Тому прощаючись, ручаюсь:
колись навідаюсь до вас.
Незнаний хтось якогось року
мої завали розгребе
і без втручань із мого боку
впізнає у мені себе.
Розумник, чимось трохи схожий
на дивака, зітхне тайком,
замислиться на мить, а може
й утішиться моїм рядком.
23.11.2023
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.
