“Українська літературна газета”, ч. 19 (337), 30 вересня 2022
(Поема)
Ланцюг трагічних залежностей,
яким є окупація
переростає ув уробороса
ті хто ідуть на смерть
ідуть лише на смерть
замисел смерти переосмислюється
вже після самої смерти
смерть пожирає себе із хвоста,
втім і хвіст пожирає смерть з голови
ми народилися тепер би нам ще жити
вже мить народження – час відрахунку смерти
ми вижили тепер би нам ще жити
вже тричі сплачено усі можливі мита
вже втричі товщим став верховний митар
але якщо ми вижили то хто сказав щоб жити
літа згоріли за години й дні
у війні злиднів зі злиднями
труни завелика розкіш
сама труна як велика розкішниця
не пришвидшує розчинення тіла
в рідному чорноземові
з війни ще ніхто не повернувсь молодим
ці дивні дворічні дідусики
навіть не мають належних слів,
аби пояснити свою ранню старість
і що найсмішніше
так і майже столітні
також мають не більше слів
війна всі слова перетворює в крик
аби кожен цей крик прочитав по своєму
коли ти дивишся ув очі вбивці
запитуєш себе він постарів напередодні,
чи коли взяв в руки зброю
він зістариться вщент в мить убивства
чи після вбивства розсиплеться в тлін
бо ці незносимі поверхи літ на плечах
як несчисленний страх ув очах
пів країни сидить у окопах
пів країни ходить у копачах
тих окопів, але звідки ще ці півкраїни?
із порожнечею ув очах!
що це за світ в якім три половини?
у дужках у лапках чи у скобах
півкраїни сидить в кабаках
на ті чорних від горя небес
в цих навік переляканих снобах
в них ще ще жевріє гордість комах
хтось уже не впізнає себе
і ця третя половина
як мурахи у бурштині
без вин і провини
ще не програла у жодній війні…
до мене в двір прийшли міндобрива
і просять чоботи й бухла
це ж хто привчив їх лазить з торбами
два голодранці два ствола
і штук по вісім магазинів
й по пару трійку десь гранат
чому питаю морди сині
а не зелені як в солдат
а вони дивляться на тебе як на скло
і бачать лише твою землю,
так ніби відображення чорнозему
діяє на них седативно
тільки в очах усі види страху
І цей страх як тирса для набивання опудал
Тліє але і не гасне
Так ніби довколишнє вигорання
Вважає достатнім внутрішнє тління
ця війна перекреслила стільки усього живого
що вже мало хто вірить ув існування Бога
коли смак раф кави наче теракт від РАФ
тебе пробиває холод, їх паралізує страх
Від зігрівання льодом до крику німого
Вже мало що нагадає про існування Бога
Розмазана як сметана біда-побіда,
чи безкінечний крах
тебе вирятовує холод
їх добиває страх
Просто камуфляжний або ж уніформований страх
Просто страх подертих берців
Просто страх не убити, коли всі вбивають
Просто страх не украсти коли всі крадуть
Просто страх не згоріти в танку коли всі горять
Просто страх джавеліна, інлова , стінгера, імпортований тобто
І тотальний страх не вимовити «паляниця» так як тут вимовляють
І тотальний страх отримати в полоні тату у вигляді вишиванки
І тотальний страх трупа погризеного собаками, і чи недогризеного собаками
Тотальний страх лежати в чужій труні під чужим іменем
І тотальний страх не виглядати закінченим виродком на тлі закінчених виродків , один такий зайшов у дім попросити книгу
І тотальний страх повернення у свою прокляту батьківщину
І той страх страшніший від страху полишити ту прокляту батьківщину
І тотальний страх незмитої невинної крові, котрий запивають новою невинною кров’ю
Страх кастрації і страх екстракції,
Страх втрати рук і
Страх втрати ніг, але немає страху втрати пам’яті
Бо цю рятівну чесноту не міряють пролитою кров’ю
Війна – це тотально програшна лотерея
В котрій радієш меншій втраті як найвищому здобуткові
І миттєве старіння там
Вважається необхідністю а не зовсім не втратою
А ще страх не народитися цапом
А лише злегка цапом
А ще страх не повторити пророка Йону
І він починається зі зброї в руках
Із приходу на захід а не на схід
І тепер ці Йони ціляться тобі в груди
І лотерея зводиться до миті натискання гачка
І ти знаєш напевне
Але позбувшись життя
І тепер ці Йони лізуть до тебе в утробу великої риби
Бо навіть в утробі великої риби іде боротьба
За право убивць бути виплюнутими
На берег разом із жертвами
Тільки жертв на відміну від вбивць
Супровожує холод не страх
Та за певних обставин
І холод і страх
Суть синоніми
Холод їхнього страху
Проти страху нашого холоду
Вічі в вічі
Саме так озброєний проти беззбройного
І озброєний завжди твердить
Що першим стріляє беззбройний
Вішаєш білі тканини на вікна, на двері на брами
Але ж вони не криця ,
за нею захищений не більш ніж за словами
Аніж за небом птиця
Так ніби життя за білим
Захищеніше ніж перед білим
Як біле перед денним прицілом
І чорне перед нічним прицілом
Білих полотен пополотніння
Наче зима осіння
Це раннє сивіння
Як алкогольне синніня
Нагадує вкотре – життя коротке
Але й не безцінне
Хоч хто був Христос до воскресіння?
Міським волоцюгою
Чи прозорою напівтінню
Білі полотна, білі повʹязки
На рукаві
Білою шапкою сиве волосся на голові
Сіріють і сиріють білі стіни
Чи Сирією чи сирістю сиротами стають нові
Діти
Та вже й не діти
А лиш розмиті на стінах тіні
Ми платимо нашу потрійну ціну
За себе й за дурнів що позбавляють нас вибору
Адже вони дивляться на домовину
Як на єдиний можливий із дерев’яних виробів
Білі душі у небі нетлінні
Та на землі тлінні тіла
Білих полотен пополотніння
Зла розмітає віхола
вервечка холоду вишиковується фронтом
партизани холоду всіх мастей
Просто лапатий холод
Просто покритий сумнівом холод
Просто від пʹят до вух напливний холод
Просто як нечисть холод
Просто як сніг, тільки холод
Просто століття тому забутий холод
Просто холод, як рашпіль, для обробки рубців або й незагоєних ран
Просто холод як надфіль для ран душевних
Просто холод, що робить із крові солоні льодяники
Просто холод, котрий сам від себе мерзне
Просто холод , що мерзне від зимового сонця
Просто холодоголод, який зрозумілий лише українцям
Просто холод від якого вовкам холодніше ніж людям
Просто холод що пахне рідними
Просто холод що й сам опинився у безвиході
Тому шукає виходу в людських суглобах
Просто холод як начинка у морожених пиріжках
Просто холод, що виключає голосові зв’язки
А ще холод що пахне скошеним сіном
А ще холод , що не відпускає навіть по смерті
А ще холод що пахне собачим кормом
А ще холод такий як перший коїтус , коли ніхто нічого не відчуває і не розуміє
А ще холод як льодова павутинка на шклі
Все переломлює і відбирає світло
А ще холод яким набивають матраци і подушки
Та холод що вічно живе у кожухах
Просто холод усепроникний, немає клітини у тілі де б він не колов
Просто холод кислотних кольорів
Холод картатих валіз перемитників контрабанди
Він теж всепроникний але то холод –хабарник
А ще холод-зрадник
Він був може добрим сусідою, але тепер все розповів про тебе зайдам
А ще холод-злюдюга, твої теплі шкарпетки вже на ньому
А ще холод що виключа просторовість, робить тебе одновимірним
А ще холод, смажений на мангалі із присмаком минулорічного шашлика,
В мить коли твій рот наповнений кровʹю
Від розбитої прикладом щоки
Чомусь цей холод зрадницьки нагадує тобі саме про шашлик,
особливо у мить коли сам почуваєшся шматом м’яса на шампурі
Просто холод що заклав череп кубиками
Льоду, якраз твоїм вбивцям на ритуальний коктейль
Буде їм легко питися з твого черепа
Теж холодного , як окремий вид холоду
Просто холод із фосфорентним світінням
Віва Чорнобиль!
Просто холод із відблисками зоряного пороху,
Макарон яким набивають постріли «Граду»
Антивибухи заморожуванням довколишніх
Лякають менше аніж банальні вибухи
Всі види холоду перемножуються на види страху
Їх перелік можна почати
Замінивши у попереднїх скрижалях
Слово холод на страх
За виключенням фактора часу
Час зупинився від страху і холоду,
А холод і страх зупинилися
Від самої зупинки часу.
Холод що відрізає від себе шматки свого холоду
Страх що напивається до п’яна власним страхом
Інстинкти малих людей
Що пожирають малих людей
Зі словами:
Від нас нічого тут не залежить!
Все що ми робимо, нашими руками робить диявол!
Нашими хрестами пробиває наші голови?
Вашими зубами перегризає наші горлянки?
щетина Києва багнети й автомати
в імʹя побіди все покрите русскім матом
задихатися від малослівʹя
кричати виразною мовчанкою
опір без зброї можливий
але що має бути визнаним боротьбою
тут мало того
що ти сам визнаєш опором
той хто гниє недоспаленим
тихо заздрить тим хто спопелів
не прокинувшись
хто спопелів посміхаючись
спавши на сніг сірим смайликом
ти пишеш метровими буквами
білою фарбою про морозній стіні
ЛЮДИ
І спиною відчуваєш себе під прицілом
Так ніби ці букви можуть бути розстріляними
Замість тебе
Так ніби той переляк з автоматом
Заспокоїться
Розстрілявши лиш букви
Наїсться лише символічною смертю
Ти пишеш білою фарбою метрові букви,
Так ніби вони тепер вищі тебе самого
І холод добілює їх до майбутнього кольору твого обличчя
Через добу, коли куля таки
Наздожене тебе
Коли пітьма остаточно заковтне
Ці будинки, цей ліс і цей простір
Заінеїлі букви ЛЮДИ і будуть
Нагадувати про життя незнищенне
Житимуть білі букви замість людей.
