«Вітчизна. Альбом німецької родини» — один із найрезонансніших графічних романів останніх років. «The New York Times» та «The Guardian» додали його до списку найкращих книжок 2018 року, а літературний оглядач «TIME» рекомендував до обов’язкового прочитання.
Його авторка та ілюстраторка — Нора Круґ — розповідає про Голокост та Другу світову з погляду німців. У такий спосіб вона намагається примиритися з провиною за помилки країни та дослідити історію власної родини. Під час роботи над книгою письменниця наважилася поставити питання, яких завжди уникала, та з’ясувала, що один із її дідів був членом нацистської партії.
У 2021 році українська версія книги вийшла у видавництві «Видавництво» , а напередодні 9 травня Гете інститут у США провів публічну зустріч із Норою Круґ. «Суспільне Культура» долучилося до події онлайн та розповідає її історію.
«Тінь Другої світової завжди викликала відчуття провини»
Нора Круґ — німкеня, яка вже понад 20 років живе та працює в США. В її портфоліо — комікси, графічні новели, дитячі книжки та проєкти для ЗМІ.
«Я бачу малюнок не як центр моєї роботи, а як інструмент комунікації для обміну ідеями, концептами та історіями. Моя творча техніка завжди на другому місці та залежить від історії, яку я збираюся розповісти, або емоцій, які викликає у мене ця тема», — починає свою розповідь письменниця.
«Я завжди намагалася думати про свою політичну відповідальність як митця та питала себе, що я можу зробити, щоб зменшити вплив релігійних, культурних та расистських стереотипів у суспільстві. У моєму портфоліо вже були роботи про Другу світову, але я завжди уникала говорити про це з погляду німців. Уважала, що не маю права цього робити. І водночас відчувала, що ця тема мені близька, тому що безпосередньо торкнулася мого життя. Ось такий внутрішній конфлікт».
«Тінь Другої світової війни мала тривалий вплив на мою країну, на моє дитинство. Коли я була підлітком, ми торкалися цієї теми в школі, і це весь час було пов’язано з почуттям провини».
Німецьких школярів возили до колишніх концтаборів, музеїв. Вони бачили всі ті приголомшливі жахіття, які вчинили нацисти. Але були й речі, яких їх ніколи не вчили. Говорити про колективну пам’ять, про те, що війна зробили із самими німцями — донедавна було табу.
«Ми багато говорили про війну і те, що тоді сталося, але всі ці розмови були досить абстрактні. Вони повністю виключали наші особисті історії. Мої дідусі та бабусі померли до того, як я встигла поставити їм ці питання. Мої батьки народилися у 1946 році. Вони теж знали небагато. Це питання було складним для обговорення вдома. Я росла з небажанням визнавати будь-які культурні та інші досягнення моєї країни, тому що вони дозволили нацистам зміцнити свою силу», — зізнається Круґ.
«Вирішила поставити питання, яких усе життя уникала»
У 19 років майбутня ілюстраторка закінчила школу та вирушила на навчання за кордон. Недовго жила у Великобританії, потім переїхала до США. За 21 рік життя на чужині Нора Круґ чимало разів стикалася з негативними стереотипами про свою країну. Їй часто нагадували про злочини нацистів.
«У чужій країні я почувалася німкенею дужче, ніж будь-коли раніше, тому відчула необхідність зануритися у історію моєї власної родини та нарешті поставити ті питання, які ніколи раніше не обговорювалися. Я вирішила провести дослідження, щоб зрозуміти, як це — бути німцем».
Для роботи над «Вітчизною» вона повернулася до Німеччини, щоб поговорити зі своїми близькими, поринути в архіви та отримати доступ до документів та особистих справ родичів, які жили за часів нацизму.
Деякі відкриття виявилися далеко не приємними. У 1933 році один із її дідусів став членом нацистської партії. Лише так він зміг отримати дозвіл на відкриття власної водійської школи.
«Ніхто з нас цього не знав. Це був шок, тому що лише 15 відсотків німців належали до цієї партії, і він був одним із них.
Якщо ти виріс в США або Великобританії, а твій дід служив в армії — ти цим пишаєшся. У Німеччині тебе завжди переслідує це непевне відчуття стосовно того покоління, адже наші вояки воювали під керівництвом Гітлера.
Я ніколи не думала, що мій дідусь невинний. У своїх нотатках від 1946 року він пише, що не був злочинцем або спільником, а лише «mitläufer», тобто послідовником. Так називають людину, якій бракує певної моральної стійкості.
Читаючи це, я відчула дискомфорт та дивну близькість із дідом. Кому подобається визнавати, що він був боягузом?»
Від концепції сорому — до концепції відповідальності
Оригінальна назва німецького видання книги — «Heimat», але коли письменниця почала переговори з місцевими видавництвами, виявилося, що майже всі вони категорично проти використання цього слова на обкладинці.
«Воно асоціюється з нацизмом та використовувалося ними для означення ексклюзивного простору, доступного лише певній категорії німців. Я отримала чимало негативних зауважень щодо цього. Але його літературне значення зовсім інше. Це місце, де ти виріс та яке тебе сформувало, де ти почуваєшся найбільш комфортно, тебе добре розуміють оточуючі, а ти добре розумієш їх. Для мене це був політичний акт — назвати цю книгу саме так у Німеччині. Це важливий крок, щоби повернути це слово німцям і показати, що наша Батьківщина, Heimat — насправді місце, доступне для всіх», — наголошує Нора.
Попри те, що ця книга дуже відверта, у ній Нора Круґ зібрала документи, нотатки та фотографії власної родини — близькі не заперечували проти її публікації. Авторка присвятила її одразу двом своїм сім’ям — тій, що по крові, та родині чоловіка. Він — американський єврей.
Письменниця вважає, що наразі німцям варто перейти від концепції сорому до концепції відповідальності:
«Нам треба говорити про факти, зберігати історії та спогади тих, хто постраждав у ті часи, тому що ми в боргу перед ними. Є люди, які не розуміють, що більша частина минулого залишилася в сьогоденні. Минуле не існує у вакуумі. Все, чим ми є, як люди і країна, сформовано тим, що було раніше. Сьогодні Німеччина — ліберальна і терпима через те, що сталося у минулому».
