УКРАЇНА
Горять степи, моя земля горить –
це Україну поливають «градом»…
Он сатанинська зірка знов зорить,
насаджена з Кремля повзучим гадом.
Двоглавий змій «червоної чуми»
жахає світ… Знай, путінська заразо,
що на своїй землі сильніші ми –
на захист волі в бій підем всі разом.
Є непоборним рідний мій народ –
захисниками в нас – і син, і мати…
Не буде місця в краї для заброд
й нікому Україну не здолати.
Бо тут наш світ й отут свята межа,
тут наша кров і наша перемога.
Як Україна світу не чужа,
то де його всесвітня допомога?
І де Європа й США, і де весь світ –
ми втретє на порозі світової…
Та Путіну не знищити наш цвіт,
бо кожен з нас, котрий живий, – то воїн.
Почуйте всі: ми не раби, ми є!
Ми – центр Європи. В нас цвіте калина…
Тут предків слід і тут життя моє
із найдорожчим словом – УКРАЇНА!
07.07.2015 р.
ТУТ – УКРАЇНА !!!
Росіє, це не скотобойня,
тут – Україна навіки́.
На смерть підуть за волю з боєм
батьки, сини й чоловіки.
І матері постануть грізно,
дружини, юнки та малі…
Хтось блеє десь, що всі тут різні –
Єдині ми на цій землі!
І кожен в бій за Україну
подасться з ворогом на смерть,
і я також вогнем зустріну,
бо це є наша, рідна твердь.
Московіє, ордо, Росіє,
божка кремлівського спини,
що в світі страх і горе сіє,
бо гинуть на війні сини,
чиїсь… А завтра, росіянко,
твій син – у цинковім гробі
«двохсотим» він прибуде зранку.
Так станеться, кажу тобі:
Спини убивць і ще невинних,
всіх найманців Кремля спини,
в мозках яких бракує звивин
й не миру хочуть, а війни…
Десь мама над дитям голосить,
і сльози крапають – не роси! –
нехай вас руки не сверблять:
То ж схаменіться, «новороси»,
вас моє серце й всесвіт просить,
отямтеся, ординці, бл…
Пробач за мій жаргон, читачу,
зірвався з нервів цей матюк,
бо я горю, киплю, як бачу
кубло червоних змій-гадюк,
отих відщепенців пропитих,
бо кожен з них – московський смерд.
Кажу від імені убитих:
«Тут – Україна! Тут вам – смерть!».
21 і 24.02.2022 р.
* * *
Європа-курва й НАТО-імпотент
вдають, що захищають Україну.
Бомблять людей ординці. Он – руїни:
міста й столицю зруйнували вщент.
Бо НАТО небо нам не зміг закрити,
світ «співчуває», дехто хмурить брови.
Земля та сніг багряні вже від крові –
де падають ординці-московити…
Тут й наша, українська ллється кров,
вже кожен воїн присягнув Тарасу,
що спопелить, як в пеклі, п’яну рашу –
ніхто ще українців не зборов! –
бо з нами Бог, Кобзар й небес Покров.
04.03.2022 р.
* * * КАЦАПАМ * * *
А ближче підійдеш – скотина…
Т.Шевченко
«Скоти» – московити-ординці,
мерзотники, вбивці, п’яниці.
Цих гадів не прийме земля –
хай ворон клює москаля…
Нехай тут подохне вся раша,
бо це Україна – лиш наша! –
священна вітцівська земля,
затямте, посланці Кремля:
Чекає лиха вас година –
запрошую в пекло, «скотино»!
Кажу це не я – моя злість.
Тож краще, москалю, не лізь
на землю святу – нашу твердь –
на тебе чекає тут смерть:
у Києві, в місті й в селі –
сконаєте всі, москалі!..
09.03.2022 р.
ЧЕРВОНІ СНІГИ
Грудень. Калина. Морози. Сніг.
Все це немовби в дивному сні.
Грона рубінові й тиша німа.
Боже, на Сході червона зима:
рвуться гранати, постріли в ціль –
взяті на мушку люди-мерці…
Цвіт України боронить свій край:
Господи любий, вбивців скарай!
Наші герої в миті снаги –
кров’ю фарбують білі сніги.
Спостерігають Європа й США
як вознесеться світла душа…
Сотні небесні… Тисячі їх…
Біла калина – червоний сніг.
Знов багряніє рідна земля,
бо світ в чеканні миру з Кремля.
Карлик російський, курям на сміх,
людство стривожив й лякає всіх.
…Єдності в світі й досі нема:
плаче калина – червона зима.
17.12.2021 р.
*** На СТРІТЕННЯ ***
Запахло не весною, а війною –
Європа й світ стривожені отим…
Не світлі – чорні хмари наді мною:
ординці бенкетують над святим.
Де хрест сія́в, горить червона зірка,
в Московії, в триклятому Кремлі.
Тому мирянам України й гірко,
що знов постав диявол на Землі.
На Стрітення завжди зима з весною
здибаються в благословенну мить.
…Запахло не весною, а війною –
і знов набат у всесвіті дзвенить.
А світ мовчить, і діє делікатно,
немовби є всесильним сатана.
Та ж треба спільно розчавити ката –
і буде син, і мати, і весна…
14.02.2022 р.
Наш дух і сила вищі, ніж Говерла
Ці гори я нікому не віддам –
мої Карпати! – тут душа співає,
й перо щебече, мов стрімка вода,
і сонце мої думи зігріває.
Я тут – ґазда! Опришок (чом же й ні?),
Митуси я і Довбуша нащадок…
Ми з України ворога женім,
бо тут наш рід і вічності початок.
Говерла височіє й Піп Іван,
отут свята земля і все, що маю.
Тут молодію й творяться дива,
цей рай земний всім серцем обіймаю.
Голублю Всесвіт, тішуся цим днем,
гартую слово у гірськім повітрі.
Мій слід в Карпатах, вірю, не мине,
бо пульс тримаю свій на часу вістрі.
Минуться війни, розбрат, суєта,
у вічність кануть чорні негаразди.
Священна ця земля, земля свята,
ми – України оборонці й ґазди.
Дивлюся в даль, напружую свій зір,
болить, коли співають «Ще не вмерла…».
«Не вмре ніколи! – лине з гір до зір. –
Наш дух і сила вищі, ніж Говерла!».
18.07.2019 р.
Ярослав ТКАЧІВСЬКИЙ,
м. Івано-Франківськ
